Україна в міжнародних відносинах/3/Конституція Чехословацької республіки

◀ Конституція Румунії

Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 3 під ред. Миколи Варварцева Конституція Чехословацької республіки

Консультативний висновок Міжнародного суду ООН ▶

Київ: Інститут історії України НАН України, 2012

КОНСТИТУЦІЯ ЧЕХОСЛОВАЦЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ, однієї із суверенних держав, що утворилися на теренах колишньої Австро-Угорської монархії після її розпаду 1918, була ухвалена Тимчасовими національними зборами ЧСР 29 лютого 1920 під назвою «Конституційна Грамота» і набула чинності 6 березня того ж року. Вона визначала основні засади функціонування політичної системи Чехословаччини, зокрема закріпила парламентський лад у країні на принципах поділу влади на законодавчу, виконавчу й судову. Законодавча влада належала двопалатному парламенту — Національним Зборам у складі палати депутатів (300 членів, що обиралися на 6 років і були відповідальні перед політичними партіями, що їх висували) і сенату (150 членів, що обиралися на 8 років), який обирався на основі загального, рівного, таємного й пропорційного виборчого права. Виконавча влада була поділена між урядом (Радою міністрів) і главою держави — президентом, який обирався обома палатами Національних Зборів строком на 7 років і міг бути обраним вдруге поспіль. Судова влада здійснювалася незалежними судами на чолі з Верховним судом. К.Ч.Р. визначала республіканську форму правління, єдине громадянство, права й обов'язки громадян, кордони і територіальну неподільність держави включно з Підкарпатською Руссю (офіційна назва Закарпаття у 1919–1938), яка була включена до складу ЧСР згідно з Сен-Жерменським мирним договором 1919 з гарантією «щонайширшої автономії».

Конституція складалася з преамбули та трьох частин — Вступного Закону до Конституційної хартії, власне Конституційної хартії та Закону про принципи мовного права. Всі три частини Основного закону містили положення, що регулювали різні аспекти правового статусу Підкарпатської Русі. Вступний Закон до Конституційної хартії у ст. 2 визначав, що закони сойму території Підкарпатської Русі, як і закони ЧСР, не повинні суперечити Конституційній хартії, її частинам і законам, які змінюють або доповнюють її, а приймати рішення з цього приводу буде Конституційний суд.

У Конституційній хартії, у свою чергу, параграфом 3 були сформульовані правові норми, що регулювали структуру державного устрою Чехословацької республіки й місце Закарпаття в ньому:

«1. Територія Чехословацької республіки творить єдине й неподільне ціле, кордони якого можуть змінюватися тільки конституційним законом.

2. Невід'ємною частиною того цілого є, на підставі добровільного приєднання згідно з договором між головними союзними і тими, що об'єдналися, державами, з одного боку, і Чехословацькою республікою, з іншого, підписаного в Сен-Жермені ан Ле 10 вересня 1919 року, самоврядна територія Підкарпатської Русі, яка буде мати найширшу автономію, сумісну з єдністю Чехословацької республіки.

3. Територія Підкарпатської Русі має власний сойм, який обирає свою президію.

4. Сойм Підкарпатської Русі є правомочним видавати закони в справах, які стосуються мови, освіти, релігії, а також в усіх тих, які можуть бути передані в його відання законами Чехословацької республіки. Закони, прийняті соймом Підкарпатської Русі, затверджуються президентом республіки і публікуються в спеціальному збірнику за підписом губернатора.

5. Підкарпатська Русь буде представлена в Національних Зборах відповідною кількістю представників (сенаторів) згідно з виборчою системою Чехословаччини.

6. На чолі Підкарпатської Русі є губернатор, який призначається президентом Чехословацької республіки на пропозицію уряду і відповідальний також перед соймом Підкарпатської Русі.

7. Чиновники Підкарпатської Русі будуть обиратися по можливості з місцевого населення.

8. Подробиці, що стосуються права обирати і бути обраним до сойму, визначаються окремим законом.

9. Закон Національних Зборів, який визначить кордони Підкарпатської Русі, складатиме частину Конституційної хартії».

Чехословаччина, згідно з її конституцією, репрезентувала себе як демократична централізована (унітарна) президентсько-парламентська республіка, у якій лише Підкарпатська Русь мала отримати самоврядність у формі автономії: іншим землям республіки — Богемії, Моравії, Сілезії, Словаччині — автономні права не надавалися. Підкарпатська Русь мала і свої державні символи: прапор, який у рівних частинах складався з верхнього жовтого та нижнього синього полів, а також герб — у формі щита, розділеного навпіл по вертикалі, де в правому синьому полі були три золоті смуги, а в лівому срібному полі — червоний ведмідь, який дивиться праворуч. Утім надання автономії Підкарпатській Русі всіляко затягувалося центральною владою і лише в умовах внутрішньополітичної і міжнародної європейської кризи у жовтні 1938 Підкарпатська Русь слідом за Словаччиною одержала реальну автономію — 11 жовтня було призначено її перший автономний уряд.

Третя складова Конституції ЧСР — Закон про принципи мовного права — також містила положення, що регулювали дану сферу суспільних відносин у Підкарпатській Русі. У параграфі 6 цього закону зазначалося: «Соймові, створеному на території Підкарпатської Русі, надається право врегулювати питання про мову для цієї території способом, сумісним із єдністю Чехословацької держави (стаття 10 Сен-Жерменського договору). До часу, поки таке врегулювання не здійснюється, застосовується цей закон із врахуванням особливих правових умов цієї території». Це означало, що в Підкарпатській Русі так звана «чехословацька мова» тимчасово отримувала статус «офіційної державної мови», хоча права національних меншин застережувалися, наприклад, зобов'язаннями прокуратури республіки «формулювати публічне звинувачення проти звинуваченого, який говорить іншою мовою, також і цією мовою, а при нагоді тільки цією мовою».

К.Ч.Р., на думку фахівців, була однією з найдемократичніших у післявоєнній Центральній Європі і забезпечувала своїм громадянам винятково широкі права і свободи, узаконені в 5 розділі. Це, насамперед, рівність усіх перед законом, незалежно від мови, національності, віросповідання; свобода особи і майна, тобто право поселятися на будь-якій території, набувати нерухомості й займатися там діяльністю, що приносить прибуток в рамках загальноправових норм; недоторканність житла; свобода друку, зборів і право збиратися мирно і без зброї та створювати товариства; право петицій; таємниця листування; свобода викладання і совісті, свобода висловлення думок тощо. Основний Закон ЧСР передбачав також наявність органу контролю в особі Конституційного суду, склад та механізм функціонування якого регламентувався Законом про Конституційний суд, прийнятим Національними Зборами 9 березня 1920. Формально Конституція ЧСР діяла до лютого 1948.

Літ.: Бисага Ю.М. Створення підвалин державно-правової політики Чехословаччини в 20-х роках XX століття. — Ужгород, 1997; Болдижар М., Мосні П. Державно-правовий статус Закарпаття (Підкарпатської Русі) в складі Чехословаччини. — Ужгород, 2002; Ванечек В. История государства и права Чехословакии. — М., 1981; Державно-правовий статус Закарпаття у складі Чехословаччини у 1919–1945 роках. — Ужгород, 1997; Кравчук О.М. Національна політика Чехословацької республіки. 1918–1929 рр. — Вінниця, 2007; Краткая история Чехословакии. С древнейших времен до наших дней. — М., 1988; Кірсенко М. Чеські землі в міжнародних відносинах Центральної Європи 1918–1920. Політико-дипломатична історія з доби становлення Чехословацької республіки. — К., 1997; Фирсов Е.Ф. Эволюция парламентской системы в Чехословакии в 1920-е годы. — М., 1989; Чехия и Словакия в ХХ веке: очерки истории: в 2 кн. — М., 2005, кн.1.

С.В. Віднянський.