Україна в міжнародних відносинах/3/Мараморощина

	СЛАВА УКРАЇНІ! ГЕРОЯМ СЛАВА!
	Як допомогти й отримати допомогу під час війни

◀ «Маніфест до українського народу з ультимативними вимогами до Української Ради» 1917

Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 3 під ред. Миколи Варварцева Мараморощина

Марокко ▶

Київ: Інститут історії України НАН України, 2012

МАРАМОРОЩИНА (Мараморош, Марамуреш, Мармарош) — історико-географічний край уздовж гирла річки Тиса в Карпатах. Назва має румунське походження та тлумачиться як «Великий Муреш». Північна (більша) частина М. належить до української території і становить собою східну частину Закарпаття (сучасна територія Рахівського, Тячівського, Хустського і Міжгірського районів Закарпатської області України), заселена в основному етнічними українцями, а південна частина (повіт Марамуреш Румунії) — переважно румунами. За переписом населення Румунії 2002 на території цього повіту проживало 34027 українців, за останнім (2011) — 31200 осіб. Адміністративний центр — м. Сігету Мармацієй, Румунія.

У М., до приходу угорських племен наприкінці 9 ст., проживало слов'янське та волоське населення. В 11 ст. край входить до складу Угорщини, стаючи складовою частиною комітату Боршов. Проте, завдяки своєму географічному розташуванню, до 14 ст. зберігає автономний статус.

Вперше назва «Мараморош» згадується в грамоті з 1199, згідно з якою угорський король Емерік І подарував «comessu» Лауренцію наділ землі «у п'ять борон як подяку за покірливу службу і за врятування життя короля під час полювання в марамороських лісах». З давніх часів М. відома своїми багатими покладами солі, яка видобувалась як відкритим, так і шахтовим способами, а також деревиною.

У 14 ст. у краї згадуються назви близько 100 населених пунктів. З 1303 ним формально управляв підданий угорському королю «comess» Маврикій.

Це відкрило нові можливості проникнення до М. угорців. З 14 ст. паралельно почалась колонізація М. волохами-румунами з Трансільванії та русинами-українцями з Галичини. Документи того часу свідчать про організований опір місцевого населення, звиклого до князівської та воєводської форми правління, новим угорським порядкам. У 1342 відбулося повстання значної частини мешканців М. на чолі з воєводою українського походження Богданом проти угорського королівства. Програвши змагання за збереження автономії М., Богдан у 1359 перейшов на схід від Карпатського хребта, де заснував нове державне утворення — Молдову із центром у населеному пункті Бая. Через таке протистояння М. перетворено було 1385 на Мараморошський комітат (жупу). Автор праці «Хунгарія» Міклош Олаг (1493– 1568) писав, що мешканці Угорського королівства у 15 ст. були 12 національностей, у тому числі й «рутени» (русини). Основу їхнього господарського життя складало скотарство, лісництво, землеробство та, частково, ремісництво. Починаючи з 16 ст., у зв'язку зі зростанням потреб у країнах Центральної та Західної Європи у солі, лісових матеріалах та сільгосппродукції, у М. почала розвиватися фільваркова система господарювання.

Після поділу Угорщини у 1526 М. відійшла до Трансільванії, з 1733 знову перейшла до Угорщини, під владою якої залишалася до 1919. До початку 18 ст. більшість населення М. становили румуни, потім — русини-українці.

1839 в Мараморошському комітаті мешкало 49 тис. румунів і 84 тис. українців, наприкінці 19 ст. — 65 тис. румунів і 122,5 тис. українців. На початок 20 ст. площа М. складала 10 350 км2, населення (за даними перепису 1910) — 357 700 чол., з них русини-українці становили 159 489 осіб, румуни — 84 510, німці — 59 552, угорці — 52 964, решта — євреї, словаки та ін.

Населення М., в тому числі русини-українці, брало активну участь у повстаннях: у селянській війні 1514 під проводом Г. Дожі, гайдуцьких антифеодальних повстаннях 17 — поч. 18 ст., національно-визвольній війні угорського народу у 1703–1711 під керівництвом Ф. Ракоці. На початку 20 ст. угорськими властями були організовані Мараморош-Сигетські процеси (1904, 1906, 1913-1914) проти українських селян-православних, яких звинувачували у «державній зраді» за масовий вихід з греко-католицької церкви і перехід до православ'я, що викликало бурхливу реакцію у демократичних колах Європи проти свавілля угорського судочинства.

Ще до розпаду Австро-Угорщини, 19 жовтня 1918, Українською Національною Радою у Львові, у контексті перспектив створення Соборної Української держави, було схвалено «Прокламацію», згідно з якою до майбутньої України мала б також увійти «українська смуга північно-східної Угорщини».

З питаннями про М. був пов'язаний проведений у 1919 українськими військами похід до м. Сігету Мармацієй.

Проте, згідно з рішеннями Сен-Жерменського (1919) і Тріанонського (1920) мирних договорів М. була поділена: її північна частина (3/5 території) відійшла до Чехословаччини, де було створено Мараморошську жупу (ліквідована у 1927 під час адміністративної реформи в ЧСР), а південна з населенням у 32 тис. чол. — до Румунії. Державний кордон проходив уздовж р. Тиси і не співпадав з етнічним: зокрема, до Румунії відійшла частина української території — долина річок Вишева і Руськова з 27 тис. русинсько-українського населення (у найбільшому селі — Руська Поляна, мешкало 7 тис. чол., в м. Сігету Мармацієй — близько 3 тис. русинів-українців). Основним заняттям українців в південній частині М. було землеробство, скотарство та гірнича промисловість.

Українське національне життя було слабо розвинуте через політику румунізації, якій протистояла насамперед греко-католицька церква: у міжвоєнні роки тут діяли 11 українських греко-католицьких парафій і 3 філії. На початку 1920-х українці М. мали в румунському парламенті двох послів — О. Ільницького і Т. Боготея. В цей час на М. існували Руська партія та філія Української національної партії, роль яких у суспільно-політичному житті була незначна. Культурно-освітню діяльність українців М. очолював І. Одовічук.

У березні 1939 українське населення М. допомагало втікачам з Карпатської України. У 1940–1944 край був зайнятий угорцями, у 1944–1945 — радянською армією, до лав якої вступило чимало українців М. У січні 1945 в Сігету Мармацієй представниками народних комітетів 17 українських сіл був створений «Народний демократичний фронт», який 4 лютого 1945 провів Мараморошський з'їзд народних комітетів. На ньому 426 делегатів обрали «Народний комітет» в складі 34 чол. та прийняли петицію про возз'єднання із Закарпатською Україною в складі Радянської України і проінформували про це уряди СРСР і УРСР. У травні 1945 уповноважений «Союзної Контрольної Комісії» в Румунії радянський майор Захарченко під загрозою арешту наполягав на розпуску Мараморошського народного комітету і передачі всієї повноти влади новій адміністрації. Незважаючи на клопотання перед Москвою голови Народної Ради Закарпатської України І. Туряниці та голови уряду УРСР М. Хрущова, Сталін наказав відкликати зі Сігету Мармацієй уповноважених Закарпатської України.

Таким чином, після Другої світової війни південна частина М. залишилася в складі Румунії, формуючи нинішній повіт Марамуреш, а північна частина, разом з Підкарпатською Русю, відійшла до України.

Нині на південній частині М. (Сигетський та Вишавський райони повіту Марамуреш), уздовж р. Кусково, Вишави і лівого берега р. Тиси розташовано 13 сіл, в яких проживає понад 36 тис. українців. Найбільшими з них є села Русь-Поляни — 14 тис. осіб, Руськово — 6 тис., Ремети — 2,4 тис., Кричунів — 1,8 тис., Вишавська Долина — 1,7 тис., Красна — 1,5 тис., Бистрий — 1,5 тис. У селах Вишня Рівна, Криве, Луг над Тисою загальна частка українського етнічного населення складає близько 95%.

Після тривалого періоду мадяризації та румунізації щодо українців М. українське культурне життя дещо покращало, починаючи з 1948, коли румунською владою було надано права для національних меншин у шкільництві. На М. у 11 садках із румунською мовою виховання проводяться заняття українською мовою та 8 восьмирічних школах із румунською мовою навчання українська мова і література викладається як окремий предмет.

У м. Сігету Мармацієй діє відновлений у 1997 український ліцей. Вищу освіту українською мовою можна здобути у трьох навчальних закладах лише за однією спеціальністю — українська мова і література.

Літ.: Довганич О. Мараморошський з'їзд // Карпатський край, 1994, № 1–2; Вегеш М.М. Українці Румунії (Мараморощини): проблеми соціально-економічного та політичного розвитку (1918–1944). — Ужгород, 1997; Горват Л.В. Соціально-економічний, політичний і культурний розвиток українців Мараморощини (Румунія) в 1918–1945 рр. — Ужгород, 1998; Пилипенко Т. Окремі аспекти українсько-румунських відносин в сучасних умовах // Форум націй, 2009, № 4; Рендюк Т.Г. Українці Румунії: національно-культурне життя та взаємовідносини з владою. — К., 2010; Рендюк Т.Г. Українці в Румунії та румуни в Україні: проблеми минулого та сучасне становище. — К., 2011.

Т.Г. Рендюк.