Україна в міжнародних відносинах/3/Міжнародний рух Червоного Хреста і Червоного Півмісяця

◀ Міжнародний комітет історичних наук

Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 3 під ред. Миколи Варварцева Міжнародний рух Червоного Хреста і Червоного Півмісяця

Міжнародний форум діячів культури в Києві 1964 ▶

Київ: Інститут історії України НАН України, 2012

МІЖНАРОДНИЙ РУХ ЧЕРВОНОГО ХРЕСТА І ЧЕРВОНОГО ПІВМІСЯЦЯ — гуманітарний рух, метою якого є захист людського життя та здоров'я, попередження людських страждань та їх полегшення, незалежно від раси, релігійних та політичних поглядів. Складові частини руху — Міжнародний Комітет Червоного Хреста, Міжнародна Федерація товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця та національні товариства Червоного Хреста та Півмісяця.

Ідеологом організації руху Червоного Хреста був швейцарець А. Дюнан.

В 1863 було створено Міжнародний комітет допомоги пораненим (1876 перейменований у Міжнародний Комітет Червоного Хреста — МКЧХ).

22 серпня 1864 представники від 12 урядів підписали Женевську конвенцію про обов'язковість надання допомоги усім пораненим і хворим воїнам, недоторканність шпиталів, лазаретів і санітарного персоналу. 1919 національні товариства, що до цього часу діяли самостійно, об'єдналися у Лігу товариства Червоного Хреста (з кінця 1991 — Міжнародна Федерація товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця), штаб-квартира якої знаходиться у Женеві. У 1949, внаслідок перегляду гуманітарного права в світлі подій Другої світової війни, підписано ще чотири Женевські конвенції, а 1977 прийнято два додаткові протоколи. Україна ратифікувала Женевські конвенції в 1954, а у 1990 — додаткові протоколи.

За час свого існування Рух отримав чотири Нобелівські премії миру: А. Дюнан (1901), МКЧХ (1917 і 1944), МКЧХ спільно з Міжнародною Федерацією з нагоди 100-річчя Руху (1963).

В Україні організація руху Червоного Хреста пов'язана з установчим з'їздом лікарів-українців у Києві 18 квітня 1918. В листопаді 1918 було створено УЧХ, першим головою якого став д-р А. Вязлов, а делегатом при Міжнародному Комітеті — д-р Л. Бачинський. В Україні УЧХ діяв до 1921, потім в еміграції. Його діяльність було відновлено під час Другої світової війни спочатку у Львові, згодом у Києві; філії діяли у Рівно, Полтаві, Дніпропетровську. Після заборони німецькими окупантами УЧХ, продовжував роботу у підпіллі під назвою «Служба здоров'я». В Українській повстанській армії УЧХ мав понад 100 лікарів і фельдшерів, близько 250 студентів медицини. УЧХ як медична служба УПА складався із двох частин — військової та територіальної і з чотирьох головних відділів: медично-санітарного, фармацевтичного, господарського та харитативного (суспільної опіки). Український Червоний Хрест не отримував ніякої підтримки від інших держав, а також не мав визнання і допомоги від Міжнародного Червоного Хреста.

У СРСР організації Червоного Хреста було об'єднано 1923, коли представники Товариств Червоного Хреста РСФРР, України, Білорусії, Вірменії, Грузії і Червоного Півмісяця Азербайджану уклали договір про утворення Союзу Товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця. Союз організовував медичні та акушерські пункти, насамперед у віддалених і відсталих районах Крайньої Півночі, Сибіру і Середньої Азії, мережу дитячих профілактичних амбулаторій, таборів, санаторіїв, ясел. 1925 в Криму було відкрито піонерський табір «Артек». 1934 Союз Товариств було прийнято до Міжнародної організації товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця. Під час Великої Вітчизняної війни радянський Червоний Хрест займався підготовкою медсестер і санітарів, організовував донорство крові. 1986 після катастрофи на Чорнобильській АЕС комітети товариства виставляли санітарні пости на дорогах, надавали допомогу постраждалим. 28 жовтня 1992 Указом Президента України Товариство Червоного Хреста України визнано єдиним національним товариством Червоного Хреста, уповноваженим сприяти органам державної влади в їхній діяльності в гуманітарній сфері. У 1993 воно стало повноправним членом Міжнародної Федерації Товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця. 5 грудня 1995 між урядом України і Міжнародним комітетом Червоного Хреста укладено Договір про відкриття місії МКЧХ в Україні, яка почала працювати у Києві з весни 1996. 6 лютого 1997 уряд України і Міжнародна Федерація Товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця підписали угоду про юридичний статус Федерації та її представництво у Києві.

Нині Товариство Червоного Хреста України об'єднує понад 4 мільйони прихильників та активістів у 40330 первинних осередках. Воно складається з Кримської республіканської, 24 обласних, Київської міської та 667 міських та районних організацій. Напрями його міжнародної співпраці представляють міжнародна чорнобильська програма гуманітарної допомоги і реабілітації, програми боротьби з епідеміями ВІЛ/СНІДу та туберкульозу, програма допомоги раніше депортованим народам Криму «Пункти першої медичної допомоги та соціальної підтримки» та «Мобільні технічні команди допомоги Червоного Хреста», програма підготовки і реагування при надзвичайних ситуаціях.

Літ.: Акодус Я.И. Краткий очерк истории Советского Красного Креста. — М., 1958; Вісник Червоного Хреста України. — К., 1999–2010; Поширення знань про Міжнародний рух Червоного Хреста і Червоного Півмісяця та міжнародне гуманітарне право. — К., 2000; Український Червоний Хрест в роках 1941–1950 (нариси, статті, спомини) // Літопис Української Повстанської армії. — Торонто–Львів, 2001, т. 32, кн. 2; Ганіткевич Я. Історія української медицини в датах та іменах. — Л., 2004; Онишко Л. Організація та діяльність підпільного Українського Червоного Хреста на західноукраїнських землях у 1943–1945 роках // Визвольний шлях, 2004, березень.

І.С. Стрикун.