Україна в міжнародних відносинах/4/Паризька комуна 1871

◀ Парагвай

Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 4 під ред. Миколи Варварцева Паризька комуна 1871

Паризька мирна конференція 1919–1920 ▶

Київ: Інститут історії України НАН України, 2013

ПАРИЗЬКА КОМУНА 1871 — уряд, що здійснював владу в Парижі з 18 березня по 28 травня 1871. Створений після франко-прусської війни 1870–71, унаслідок якої прусські війська окупували значну частину Франції.

Спроба уряду А. Тьєра роззброїти національну гвардію в ніч з 17 на 18 березня 1871 і зняти з Монмартра придбані коштом парижан гармати спровокувала повстання в Парижі, внаслідок якого влада в місті перейшла до Центрального комітету національної гвардії, що 28 березня передав свої повноваження Паризькій комуні (обраній 26 березня за участю лише половини виборців). Уряд Тьєра та регулярні війська втекли до Версаля. До складу П.к. входило 9 комісій, очолюваних делегатами з повноваженнями міністрів, — військова; продовольча; фінансів; юстиції; громадської безпеки; праці, промисловості й обміну; громадських служб; зовнішніх зносин; освіти. Загальне керівництво здійснювалось Виконавчою комісією (з 1 травня — Комітет громадського порятунку). З політичної точки зору П.к. складалася з двох груп — «більшості», до якої належали неоякобінці, «радикали» чи «незалежні революціонери», бланкісти, та «меншості», де переважали прудоністи. П.к. проголосила відділення церкви від держави; реформу освіти, що передбачала запровадження безкоштовного та обов'язкового шкільного навчання; виборність суддів, чиновників; заміну постійної армії національною гвардією; звільнення парижан від квартплати на 9 місяців з жовтня 1870 тощо. Упродовж березня–квітня 1871 у французьких провінційних містах — Ліоні, Тулузі, Марселі та ін. — були здійснені невдалі спроби встановлення комун. 21 травня урядові війська («версальців») втупили до Парижа. Протягом «кривавого тижня» (21–28 травня) загинуло близько 20 тис. комунарів. Жорстокі бої точилися 28 травня в районі кладовища Пер-Лашез, того ж дня пала остання барикада Парижа — на вулиці Рампонно.

У збройних силах П.к. поряд із французами перебували поляки, росіяни, італійці, угорці, бельгійці, і зокрема, офіцер штабу Я. Домбровського — українець В. Потапенко, який після повернення в Росію був засланий до Сибіру. Повідомлення про П.к. містила періодична преса, що видавалася в Україні, — газети «Киевлянин», «Киевский телеграф», «Новороссийский телеграф», «Одесский вестник» тощо. На сторінках львівської газети «Rękodzielnik» (1869–1872) було оприлюднено заклик реалізувати в Галичині запроваджену П.к. заборону нічної праці пекарів. У іншому львівському виданні — «Gazeta narodowa» — публікувалися відозви й розпорядчі документи П.к. Популяризації відомостей про суспільнополітичне життя Франції багато уваги приділяли народники у виданнях «Набат», «Работник», а також «Община», де 1878 опубліковано вітальний лист одеситів французьким робітникам з нагоди річниці П.к.

Літ.: Арну А. Народная история Парижской Коммуны. — Пг., 1919; Бачинський А.Д. Паризька Комуна і революційний рух на Півдні України // УІЖ, 1961, № 2; Фролкін М.М. Паризька комуна і Україна. — К., 1971; Виговський І.І. З історії поширення ідей Паризької Комуни на Україні (70-ті рр. ХІХ ст.) // УІЖ, 1981, № 3; Néré J. Précis d'histoire contemporaine. — Paris, 1991.

О.А. Іваненко.