Україна в міжнародних відносинах/4/Паризький мирний договір 1856

◀ Паризька мирна конференція 1946

Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 4 під ред. Миколи Варварцева Паризький мирний договір 1856

Паризькі мирні договори 1947 ▶

Київ: Інститут історії України НАН України, 2013

ПАРИЗЬКИЙ МИРНИЙ ДОГОВІР 1856. Підписаний 18 (30) березня на заключному засіданні Паризького конгресу учасниками Кримської війни 1853–1856: Росією, Великою Британією, Францією, Туреччиною, Сардинією, а також Австрією і Пруссією, які під час війни додержувалися антиросійської орієнтації. Дійти згоди про відновлення миру Російську імперію змусила її військова поразка й внутрішня нестабільність, союзників — знесилення їх армії в Криму та турецькі невдачі на кавказькому фронті. Користуючись протиріччями всередині сил коаліції, дипломатам Росії вдалося значно пом'якшити висунуті до неї вимоги з територіальних питань, які, зокрема, стосувалися частини південноукраїнських земель. Адже союзні держави добивалися відторгнення Криму, Бессарабії, Кавказу, Прибалтики, Польщі, Фінляндії. Згідно з П.м.д. Порті передавався Карс в обмін на виведення армії союзників із Севастополя, Балаклави, інших кримських міст. Чорне море оголошувалося нейтральним із забороною Росії і Туреччині тримати там військові флоти (за винятком обмеженої кількості сторожових кораблів легкого типу) та військово-морські арсенали. Договір підтвердив принцип Лондонської конвенції 1841 про закриття для військових кораблів протоків Босфор і Дарданелли, але турецькому султану дозволялося пропускати через них легкі військові судна дружніх країн. Дунай оголошувався зоною вільного судноплавства під контролем двох міжнародних комісій, внаслідок чого Росія передавала Молдавському князівству гирло Дунаю та прилеглу до нього частину Південної Бессарабії. Скасовувався закріплений Кючук-Кайнарджійським договором 1774 російський протекторат над Молдавією і Волощиною, а їх внутрішня автономія та автономія Сербії гарантувалися в рамках Османської імперії. Прореготива царизму щодо покровительства над християнами — турецькими підданими передавалася західноєвропейським державам.

Умови П.м.д. послаблювали позиції Російської імперії на міжнародній арені і водночас відкривали можливості для поширення впливу провідних західних держав на Близькому Сході й Балканах.

1870–1871 із зміцненням свого політичного та економічного становища Росія відмовилася визнавати положення договору про нейтралізацію Чорного моря. Її перемога у війні проти Туреччини 1877–1878 завдала остаточного удару системі міжнародних відносин, закріплених П.м.д., який було замінено спочатку Сан-Стефанським мирним договором, потім трактатом Берлінського конгресу 1878.

Літ.: Тарле Е.В. Парижский договор 1856. — М.–Л., 1942; Сборник договоров России с другими государствами 1856–1917. — М., 1952; Нарочницкая Л.И. Россия и отмена нейтрализации Чорного моря 1856–1871 гг. К истории Восточного вопроса. — М., 1989.

М.М. Варварцев.