Україна в міжнародних відносинах/4/Полтавська битва 1709

◀ Північна війна 1700–1721

Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 4 під ред. Миколи Варварцева Полтавська битва 1709

Польське повстання 1830–31 ▶

Київ: Інститут історії України НАН України, 2013

ПОЛТАВСЬКА БИТВА 1709. Одна з вирішальних битв Північної війни між Московським царством і Королівством Швеція. Відбулася 8 липня (27 червня) 1709 між арміями Швеції і Росії.

Після успішного завершення бойових дій на території Саксонії і Речі Посполитої, шведський король Карл ХІІ зосередився на здобутті Москви.

Заручившись підтримкою гетьмана Війська Запорозького Івана Мазепи, восени 1708 шведська армія вступила на українські землі. Важливим стратегічним об'єктом на шляху до Москви стало м. Полтава.

Наприкінці березня 1709 шведські війська разом із козацьким загоном кошового отамана Запорозької Січі Костя Гордієнка отаборилися на правому березі р. Ворскли. Упродовж квітня–червня вони здійснили кілька невдалих спроб здобути Полтаву штурмом. Місто захищала 4,2 тис. московська залога на чолі з комендантом полтавської фортеці полковником Олексієм Келіним, а також 2,5 тис. ополчення. За таких обставин Карл ХІІ віддав наказ про зведення спеціальних укріплених валів, що дало йому можливість наблизити власну артилерію до міських стін.

На початку травня до Полтави підійшли основні сили російської армії (війська під командуванням князя Олександра Меншикова і графа Бориса Шереметєва), які зупинилися на лівому березі Ворскли. Після прибуття Петра І майже 42-тисячна царська армія, озброєна 102 гарматами, переправилася на правий берег Ворскли, де за 5 км північніше від Полтави (між Будищанським і Яківчанським лісами) було зведено військовий табір. Підступи до нього були укріплені 6 фронтальними і 4 перпендикулярними редутами, за якими розташувалися 17 кавалерійських полків Меншикова. Армія шведів значною мірою програвала, як за своєю чисельністю — близько 30 тис. вояків, так і в озброєнні — усього 32 гармати.

Отримавши звістку про ймовірність прибуття чергового підкріплення для росіян у складі 40 тис. війська калмицького хана Аюки, Карл ХІІ вирішив випередити їх, віддавши наказ розпочинати битву в ніч на 27 червня (8 липня). Напередодні, під час чергового огляду власних військових позицій, Карл ХІІ був тяжко поранений, тому командування шведською армією доручив фельдмаршалу графу Карлу Реншильду.

На початку наступу, близько 5-ої год. ранку, шведам вдалося захопити два недобудовані редути супротивника. Натомість, російська кіннота досить швидко відрізала частину шведського війська, яка просувалася у напрямі Яківчанського лісу. Близько 9-ої години ранку сторони перегрупували свої бойові порядки і розпочали рукопашний бій. Гетьманські війська безпосередньої участі в битві не брали, вони залишалися в резерві, в тилу на охороні шведського обозу і комунікацій. Усі подальші спроби шведів перехопити ініціативу у свої руки видалися марними.

Зрештою, не витримавши натиску царської армії, шведи почали відступ, який доволі швидко (близько 11 год. ранку) перетворився на безладну втечу, що і ознаменувало собою цілковиту поразку останніх.

У ході П.б. шведська армія втратила 9234 осіб убитими, російська — 1345 убитими і 3290 пораненими. Окрім цього, майже 18 тис. шведів потрапили у полон: 2 тис. безпосередньо у битві і 16 тис. вояків генерала Адама Лівенгаупта в районі Переволочної — під час втечі. Карлу ХІІ у супроводі Івана Мазепи і Костя Гордієнка та інших вцілілих шведських і козацьких загонів (близько 3 тис. осіб) вдалося переправитися через р. Дніпро і вступити у володіння Османської імперії. Більшість полонених козаків було страчено, інших — відправлено у заслання до Сибіру.

Перемога Московської держави над шведами у П.б. стала важливою подією на шляху до успішного завершення нею Північної війни, яка ще тривала понад 10 років і призвела до значних геополітичних зрушень у Європі.

Літ.: История Северной войны 1700–1721 гг. — М., 1987; Яворницький Д.І. Історія запорозьких козаків. — К., 1991, т. 3; Соловьев С.М. История России с древнейших времен. — М., 1991, кн. VIII, т. 15; Харботл Т. Битвы мировой истории. — М., 1993; Крупницький Б. Гетьман Мазепа та його доба. — К., 2003;

В.В. Піскіжова.