Україна в міжнародних відносинах/4/Словаччина

◀ Словаки в Україні

Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 4 під ред. Миколи Варварцева Словаччина

Словенія ▶

Київ: Інститут історії України НАН України, 2013

СЛОВАЧЧИНА (Словацька Республіка, Slovenskб republika) — сусідня з Україною держава у Центральній Європі, розташована між р. Моравою на заході і р. Тисою на сході, середньою течією Дунаю на півдні і гірським масивом Татри на півночі. С. — парламентська республіка. Парламент — Словацька національна рада, складається зі 150 депутатів, які обираються на 4 роки. Глава держави — президент, який обирається прямим всенародним голосуванням строком на 5 років.

Територія — 49 тис. км2, в адміністративному відношенні поділена на 8 країв (областей) та 79 окресів (районів). Нас. — 5,4 млн. осіб (2008): словаки (85,8%), угорці (9,7%), цигани (1,7%), чехи (0,8%), русини-українці (0,7%) та ін. Більшість населення — римо-католики (69%), є також євангелісти, греко-католики, православні. Столиця — м. Братислава (понад 450 тис. мешканців). Офіційна мова — словацька.

На початку раннього залізного віку (близько 400 років до н.е.) на територію західної С. переселилися кельти, в останнє століття до н.е. в Дунайську котловину вторглися даки, трохи пізніше — римляни та германці. У 5–6 ст. тут з'явилися слов'янські племена. В 7 ст. словацькі землі входили до держави Само, що виникла на північно-західних околицях Аварського каганату на території лівобережного Подунав'я, у 8–10 ст. — до Нітранського князівства і Великоморавської держави, а в – 11 ст. включені до складу Угорського королівства. У сер. 16 ст. південні словацькі землі захопила Османська імперія, а північні — монархія Габсбургів. З кінця 17 ст. вся територія С. опинилася в складі Австрійської монархії. 1867 С. стала складовою частиною Транслейтанії — угорської частини Австро-Угорщини. Після розпаду Австро-Угорщини 28 жовтня 1918 С. стає складовою частиною новоутворенної Чехословацької республіки. За рішенням Віденського арбітражу від 2 листопада 1938 південні райони С. (понад 10 тис. кв. км території з населенням понад 850 тис. чол., у т. ч. 270 тис. словаків) відійшли до Угорщини, а 14 березня 1939 було проголошено незалежну Словацьку державу під протекторатом гітлерівської Німеччини. Словацьке національне повстання в серпні 1944 стало початком національно-демократичної революції в Чехословаччині, яка була визволена від фашистських окупантів радянськими військами 9 травня 1945. Після війни С. стала складовою частиною Чехословацької Соціалістичної Республіки, а з 1 січня 1969 отримала статус республіки у складі федеративної ЧССР. Після «оксамитової» революції листопада 1989 в Чехословаччині, яка ліквідувала прорадянський соціалістичний устрій та започаткувала демократичні перетворення, розпочався рух С. до незалежності. На вимоги її політиків 1 грудня 1990 законодавчим порядком було змінено федеральний устрій і назву країни — вона стала Чехо-Словацькою Федеративною Республікою.

17 липня 1992 була проголошена Декларація про суверенітет Словацької Республіки (СР), 1 вересня 1992 Словацька національна рада ухвалила Конституцію СР, а 1 січня 1993 Словацька Республіка виділилася в самостійну незалежну державу. В цей же день Україна першою серед держав світу визнала державну незалежність СР. 29 червня 1993 у Києві підписано Договір про добросусідство, дружні відносини і співробітництво між Україною та Словацькою Республікою. На сьогодні договірно-правову базу українсько-словацьких відносин складають понад 100 міждержавних, міжурядових та міжвідомчих договорів, угод і протоколів.

Товарообіг між Україною і СР у 2002 становив близько 450 млн. дол. США. Успішно розвивається транскордонне співробітництво, зокрема в рамках Асоціації «Карпатський єврорегіон», до складу якого входять Закарпатська область України і Кошицький край Словаччини.

Словацько-українські взаємини мають давню історію, адже словаки віками жили поряд і разом із русинами-українцями. Особливо плідними були суспільно-політичні й освітньо-культурні зв'язки між словацькими (П.-Й. Шафарик, Я. Коллар, Л. Штур, Б. Носак-Незабудов, Й. Гурбан, С. Халупка, Я. Краль та ін.) і українськими (Т. Шевченко, І. Франко, Я. Головацький, М. Шашкевич, О. Бодянський, І. Срезневський, М. Лучкай, О. Духнович та ін.) «будителями» в період національно-культурного відродження слов'янських народів Габсбурзької монархії у 19 ст., а також під час спільного перебування словаків і закарпатських українців у складі Чехословацької республіки у 1919–1939 рр. Після Другої світової війни і возз'єднання Закарпатської України з Україною в складі СРСР у С. (на Пряшівщині) залишилася проживати значна автохтонна українська національна меншина (у більш ніж 250 українських селах мешкало понад 100 тис. чол.). Було утворено Українську національну раду Пряшівщини як представницький орган українського населення, засновано український національний театр, музей української культури у Свиднику, українську студію словацького радіо тощо. Діяла система українського шкільництва — понад 300 різного рівня шкіл, в яких навчалося понад 20 тис. учнів. У 60-ті рр. 20 ст. серед української національної меншини С. посилилися асиміляційні процеси: вона істотно зменшилася кількісно і згодом розкололася на «русинів-українців» і «русинів», яких з 1990 представляють відповідно Союз русинів-українців Словацької Республіки та «Русинська оброда». Згідно з переписом населення 2001 у СР зареєстровано близько 35 тис. русинів-українців, причому 11 тис. з них віднесли себе до української національності, а 24 тис. визнали себе русинами. Сьогодні у С. українська мова вивчається у 18 школах (близько 1 тис. учнів), медичному училищі в м. Гуменному та гімназії ім. Т. Шевченка у м. Пряшеві. У Пряшівському університеті ім. П.-Й. Шафарика діє кафедра української мови і літератури та науково-дослідницьке відділення україністики. Українською мовою в СР видаються газета «Нове життя» (заснована у 1951), дитячий журнал «Веселка» (з 1945) і літературномистецький журнал «Дукля» (з 1953), а також «Науковий збірник» Музею українсько-русинської культури у Свиднику. Під егідою Союзу русинівукраїнців СР діють понад 150 колективів народної художньої творчості, які об'єднують близько 3,5 тис. членів. У свою чергу, в Україні, переважно в Закарпатській області, проживає понад 8 тис. словаків. У Закарпатті, зокрема, діють обласні товариства словаків Л. Штура та «Матіци Словацької», Ужгородське товариство словаків, кафедра словацької філології при Ужгородському національному університеті, словацька мова вивчається у двох школах області, нею видається часопис «Підкарпатський словак» тощо.

Літ.: Боровець І.І. Словацька держава 1939–1945 рр.: історична ґенеза та особливості розвитку. — Кам'янець-Подільський, 2012; Віднянський С.В., Сергієнко Т.С. Українсько-словацькі відносини: здобутки і перспективи // Науковий вісник Дипломатичної академії при МЗС України. — К., 2002, вип. 7; Віднянський С.В., Сюсько І.М. Русини-українці в Чехословаччині: процес національного самоусвідомлення // УІЖ, 1991, № 5; Дружественные связи трудящихся Закарпатья и Восточной Словакии: история и современность. — Ужгород, 1985; Історія Центрально-Східної Європи. — Львів, 2001; История Словакии. — М., 2003; Кріль М. Суспільнополітичний розвиток Словаччини. 1945–1995. Текст лекцій. — Львів, 1996; Кріль М.М. Історія країн Центрально-Східної Європи (кінець ХХ — початок ХХІ ст..): Навч. посіб. — К., 2008; Макара М.П., Мигович І.І. Карпатами поріднені. Нарис етнополітичної історії і сучасного стану українсько-словацьких взаємин. — Ужгород, 1997; Сергієнко Т. Українсько-словацькі відносини: формування системи міждержавного співробітництва (90-ті роки ХХ — початок ХХІ століть). — Ужгород, 2012; Передрій О.С., Сюсько І.М. Розлучення по-чехословацьки // Політика і час, 1993, № 3; Смирнов Л.Н. Из истории словацко-украинских культурных связей в Х1Х веке // Славяноведение, 1995, № 1; Віднянський С., Черв'якова О. Штурівці та Україна (з історії словацько-українських зв'язків періоду національно-культурного відродження слов'янських народів середини ХІХ ст.) // Slovensko-rusinsko-ukrajinske vzt'ahy od obrodenia po sucasnost'. — Bratislava, 2000; Україна та Словаччина напередодні введення візового режиму: двосторонні відносини та прикордонне співробітництво. Матеріали міжнародної наукової конференції. — Ужгород, 2000; Шніцер І.О. Історія словацького автономістського руху 1918–1938 рр. — Ужгород, 2008; Шустер Р. Ультиматум: Спогади президента Словацької Республіки. — К., 2003. Чехия и Словакия в ХХ веке: очерки истории: В 2 кн. — М., 2005.

С.В. Віднянський.