Перейти до вмісту

Україна в міжнародних відносинах/4/Таджикистан

Матеріал з Вікіджерел
Україна в міжнародних відносинах.
Енциклопедичний словник-довідник.
Випуск 4

під ред. Миколи Варварцева

Таджикистан
Київ: Інститут історії України НАН України, 2013

ТАДЖИКИСТАН, Республіка Таджикистан (Тоҷикистон) — держава в Центральній Азії. Територія 142 тис. км². Населення 7,8 млн. осіб (2012). Столиця м. Душанбе. Державна мова таджикська. За формою правління Т. президентська республіка. Вища влада належить президентові, законодавча влада однопалатному парламенту (маллі меджлісу). Т. вступив до ООН 1992.

Сучасна територія Т., починаючи з часів неоліту, входила до ареалу найдавніших землеробських культур. У 6 ст. до н.е. вона була завойована перським царем Кіром. Відтоді тут закріпилася перськомовна культура. У 8 ст. більшу частину Центральної Азії завоювали араби, які принесли таджикам зороастріцям нову релігію — іслам. На зміну арабам прийшли турки-сельджуки, які особливо жорстко ставилися до перськомовних таджиків. Територія сучасного Північного Таджикистану входила до складу Держави Саманідів (819–1005), а південна частина країни належала до Держави Газневидів (977–1186). У 16 ст. більша частина території сучасного Т. належала до сфери впливу Бухарського ханства. Наступного століття регіональна гегемонія перейшла до Хівинського ханства, створеного 1512. Починаючи з 18 ст. боротьбу за гегемонію у Центральній Азії вели Російська та Британська імперії, Китай, а також Османська Туреччина та Персія (Іран). На початку 19 ст. таджики жили у трьох центральноазійських державних утвореннях: Кокандському, Хівинському ханствах та у Бухарському еміраті. У грудні 1863 російський імператор Олександр II затвердив програму експансії у Центральну Азію. 1864 було укладено російсько-китайський мирний договір, який встановив кордон між ними від Алтаю до Тянь-Шаню. 1895 російська армія встановила контроль над Бадахшаном, включивши до складу імперії таджицькі гори Памір.

У січні 1925 в складі Т. було створено Горно-Бадахшанську автономну область (Памір), але сам Т. у цей час був лише автономією у складі радянського Узбекистану. Таджицька Радянська Соціалістична Республіка у складі СРСР була утворена у жовтні 1929. У роки Великої Вітчизняної війни територія Таджикистану стала місцем евакуації, в тому числі з України. Після 1945 відбувався розвиток економіки Т., було побудовано значну кількість промислових об'єктів, де більшу частину працівників становили російськомовні громадяни СРСР. У грудні 1979 Т. став тиловою базою для дій радянської армії у Афганістані. Впродовж 1992–1997 у Т. тривала громадянська війна між адептами радикального ісламу та прихильниками світського розвитку країни. Найзапекліші бої точилися в Кулябі та Курган-Тюбе. Найбільший вплив на перебіг подій у Т. мала Росія, яка у 1993 взяла на себе зобов'язання по охороні таджицько-афганського кордону. 9 березня 1997 у Москві президент Т. Емомалі Рахмонов та лідер ісламістів Саід Абдулло Нурі підписали мирну угоду. У квітні 1999 Росія та Таджикистан підписали угоду про статус російської військової бази. Також Москва та Душанбе підтвердили намір спільної охорони таджицько-афганського кордону, який залишався головними воротами для транзиту наркотиків із Афганістану у Росію, а далі на Захід.

Українсько-таджицькі відносини. Т. визнав незалежність України 25 грудня 1991. Дипломатичні відносини сторони встановили 24 квітня 1992. Українська діаспора в Т. з'явилася за радянських часів. Найбільша кількість громадян УРСР опинилася у Т. під час евакуації 1941. За даними Всесоюзного перепису населення 1979, в Таджицькій РСР мешкало 31,7 тис. етнічних українців, головна частина яких зосереджувалася у Душанбе. У роки громадянської війни 1992–1997 Т. залишила більшість українців. Станом на 2011 у Т. живуть близько 3 тис. етнічних українців.

Вони не мають впливових структур самоорганізації та власних друкованих видань. Чисельність таджицької діаспори в Україні за переписом 2001 сягає 45 тис. осіб.

Літ.: Сарлиганиев Т. История таджиков. — М., 2009.

А.Ю. Мартинов.

Ця робота поширюється на умовах ліцензії Creative Commons Attribution-ShareAlike 4.0 Unported (Із зазначенням авторства — поширення на тих самих умовах 4.0 неадаптована), яка дозволяє вільне використання, поширення й створення похідних робіт за умови дотримання і зазначення ліцензії та автора оригінальної роботи.