Україна в міжнародних відносинах/4/Українсько-польська війна 1918–1919

◀ Українсько-італійська попередня угода 1921

Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 4 під ред. Миколи Варварцева Українсько-польська війна 1918–1919

Українсько-шведський договір 1708 ▶

Київ: Інститут історії України НАН України, 2013

УКРАЇНСЬКО-ПОЛЬСЬКА ВІЙНА 1918–1919 — збройний конфлікт на території Галичини, що перетворився на широкомасштабні бойові дії між Західноукраїнською Народною Республікою та Польщею.

Виникла в процесі розпаду Австро-Угорської імперії, яка зазнала поразки у Першій світовій війні. 9 жовтня 1918 польські депутати австрійського парламенту прийняли рішення про входження до складу Польщі колишніх земель Речі Посполитої, зокрема Галичини. Тимчасом 18 жовтня у Львові постала Українська національна рада з повноваженнями парламенту. На противагу їй у Кракові 28 жовтня 1918 була організована Польська ліквідаційна комісія, яка оголосила себе представницьким органом польської держави на західноукраїнських землях.

Не чекаючи передачі з рук прем'єра Австро-Угорщини влади українцям у західній Україні, представники радикальної частини населення Львова (у першій половині вересня 1918 сформовано Центральний військовий комітет) на своєму засіданні від 30 жовтня прийняли рішення про організацію негайного збройного виступу. 1 листопада 1918 українські загони зайняли всі важливі установи Львова. Цього ж дня польські військові сили у місті утворили Польський комітет народовий.

Українцям вдалося без перешкод взяти владу у Золочеві, Коломиї, Жовкові, Раві-Руській та ін. Проте у містах, де поляки становили більшість, почалася збройна боротьба, зокрема у Любліні, Кракові, Ярославі, Грубешові, Перемишлі та ін. містах за Сяном.

1–22 листопада 1918 розгорнулися бої у Львові. Вищий орган керівництва українськими збройними силами — Начальну команду Галицької армії — очолювали полковники Д. Вітовський, Г. Коссак і Г. Стефанів, а з 10 грудня 1918 — генерал Армії УНР М. Омелянович-Павленко.

Результатом переможних дій української армії стала пропозиція від поляків про проведення переговорів на платформі тимчасового визнання української державної влади. Проте, перехід ініціативи на бік поляків зупинив переговорний процес.

5–20 листопада 1918 лінія розмежування між воюючими сторонами лишалася незмінною. Нові переговори про перемир'я не принесли бажаного результату. В цей час було проголошено Західноукраїнську Народну Республіку (ЗУНР) та відповідно до закону про загальний обов'язок військової служби громадян ЗУНР Галицька армія набула регулярного характеру.

17 листопада було підписано дводенне перемир'я на львівському фронті. Українські та польські лідери використали перемир'я для збільшення військової сили. До кінця дії перемир'я чисельність польської армії зросла до 5800 бійців, а української — до 4600.

21 листопада внаслідок авіаударів по українським військовим угрупованням командування і керівництво ЗУНР вирішило залишити місто.

В ніч з 21 на 22 листопада почалася евакуація всіх структур ЗУНР і частин Галицької армії, яка відійшла на 30 кілометрів у західному, північному і південному напрямі від Львова, зайнявши облогові позиції.

Упродовж грудня 1918 — травня 1919 українські війська атакували львівський плацдарм, намагаючись захопити місто. До кінця листопада фронт проходив по лінії р. Тісна–Хирів–Перемишль–східні околиці Львова–Ярослав–Любачув–Рава–Руська–Белз–Крилов.

Фінансову та військову підтримку ЗУНР надавала Директорія УНР, зокрема з середини грудня 1918 до Галичини було направлено 20 тисяч гвинтівок, 300 кулеметів, 80 гармат, 20 літаків; близько 70 генералів, офіцерів з армії УНР були відкомандировані в Галицьку армію. 22 січня між ЗУНР і УНР було підписано «Акт Злуки», за яким ЗУНР увійшла до складу УНР як Західна область Української Народної Республіки.

3 січня 1919 польські сили увійшли на територію Волині, яку залишали німецькі окупаційні війська. До 14 січня всі ключові населені пункти регіону контролювалися поляками. Частини армій УНР і ЗУНР створили на Волині спільні Холмсько-Волинський і Північно-Західний фронти і захопили Володимир-Волинський і Ковель. У січні–березні 1919 поляки двічі намагались оволодіти цими містами, проте марно. У груднісічні бої точились за Перемишль, Хирів, Раву-Руську.

На півдні польсько-українського фронту українські війська здійснили спробу приєднати до ЗУНР Закарпаття, але через декілька днів залишили Закарпаття, не бажаючи воювати з Чехословаччиною.

На початку лютого 1919 ініціатива поволі почала переходити на бік Галицької армії. Начальною командою ГА було розроблено план наступу, що передбачав оволодіння залізничною колією на проміжку Городок–Судова Вишня, повне оточення і визволення Львова та здобуття Перемишля й відновлення кордону по р. Сян. Успішно розпочата операція була зупинена 25 лютого 1919 на вимогу Найвищої Ради держав Антанти.

Пропозиції поляків та місії Антанти з встановлення демаркаційної лінії було відкинуто українцями під час переговорів і 2 березня відновлено воєнні дії. У цей час поляки сконцентрували значну частину своїх військ на цьому відтинку фронту і завершили операцію з деблокування Львова.

У травні 1919 до ЗУНР прибула нова міжсоюзна комісія під керівництвом генерала Л. Боти, яка запропонувала нові умови перемир'я, зокрема про включення до складу ЗУНР нафтових районів. Ця пропозиція була відкинута поляками, і 15 травня вони розпочали наступ на всьому фронті, змусивши Галицьку армію відступати на схід. Після реорганізації і перегрупування українські частини під командуванням генерала О. Грекова 7 червня повели наступ у напрямку Чортків–Львів. Польську армію було відкинуто на лінію Дністер–Гнила Липа–Перемишляни–Підкамінь.

20–24 червня Галицька армія зайняла Бережани, Золочів, Рогатин, Бурштин, Ожидів і вийшла на підступи до Львова, звідки вона змушена була відступати під натиском польської армії. 16–18 липня 1919 українські корпуси відійшли за Збруч. Східна Галичина була повністю окупована Польщею і встановлено польську адміністрацію. За рішенням Найвищої Ради Паризької мирної конференції Польщі було передано мандат Ліги Націй на управління Східною Галичиною.

Літ.: Панейко В. З'єдинені держави Східної Європи. Галичина й Україна супроти Польщі й Росії. — Відень, 1922; Крезуб А. Нарис історії українсько-польської війни 1918–1919. — Львів, 1933; Ярославин С. Визвольна боротьба на західно-українських землях в 1918–1923 рр. — Філадельфія, 1956; Лозинський М. Галичина в рр. 1918–1920. — НьюЙорк, 1970; Каляєв А. Українські січові стрільці в авангарді боротьби за ЗУНР в період українсько-польської війни (1918–1919 рр.). — Львів, 1994; Литвин М. Українсько-польська війна 1918–1919 рр. — Львів, 1998; Красівський О.Я. Українсько-польські взаємини в 1917–1923 рр. — К., 2008; Марченко Я.В. Бої Галицької Армії за Львів у грудні 1918 — січні 1919 рр. // Військово-науковий вісник: Зб. наук. пр. Акад. сухопут. військ ім. гетьмана П. Сагайдачного. — Львів, 2000, вип. 16 (2011).

І.С. Стрикун.