Україна в міжнародних відносинах/6/Наполеон І Бонапарт (Napoléon Bonaparte)

◀ Нансен (Nansen) Ф.

Україна в міжнародних відносинах Наполеон І Бонапарт (Napoléon Bonaparte) (М. М. Варварцев)

Наріжний С.П. ▶

Київ: 2016

НАПОЛЕОН І Бонапарт (Napoléon Bonaparte; 15.08.1769, Аяччо, о. Корсика — 05.05.1821, о. Св. Єлени) — французький державний діяч, полководець, 1-й консул Французької Республіки (1799–1804), імператор Франції (1804–14, 1815). Схвально зустрів Французьку революцію кінця 18 століття. 1796–97 командував армією у війні проти Австрії і П’ємонту, продемонструвавши свій талант воєначальника, а також політика у здобутті союзників серед антифеодальних сил Габсбурзької імперії та національно-визвольного руху Італії. 1799 вчинив державний переворот у Франції. 1804 проголосив її імперією, а себе імператором. Переможні війни Н. І створили йому славу рішучої й владної особистості, з волею якої мали рахуватися монархи інших країн. За його імператорства в підпорядкуванні Франції опинилася більша частина Західної і Центральної Європи. Домагаючись політичної та економічної гегемонії на континенті, Н. І надавав особливої ваги поборюванню свого головного суперника на Сході — Російської імперії, проти якої розпочав 1812 війну. Проте вторгнення його «Великої армії» на російські терени обернулося крахом для всієї системи наполеонівського панування в Європі. 16–19 жовтня 1813 Н. І зазнав поразки в «битві народів» під Лейпцігом. 6 квітня 1814 зрікся престолу, але 1815, повернувшись до Парижа, відновив імператорську владу, від якої вдруге відмовився після поразки в битві при Ватерлоо 22 червня 1815.

У своїй зовнішній політиці і військовій стратегії в Східній Європі Н. І відводив важливе місце українському питанню. За його розпорядженнями дипломатичні представництва Франції за кордоном збирали відомості про політичне становище в Україні, її військові — козацькі традиції, історичні відносини з Росією та ін. сусідніми країнами. На замовлення Н. І готувалися і видавалися дослідницькі праці, де йшлося про Україну, — «Історичний нарис про торгівлю і навігацію на Чорному морі» барона Антуана (1805), «Історія анархії в Польщі і поділу цієї республіки» К.-К. Рульєра (1806), «Історія козаків» Ш.Л. Лезюра (1814) тощо. Інспірована французьким імператором у пресі антиросійська пропаганда широко послуговувалася сюжетами української історії. Водночас у громадській думці в Україні сформувався образ Н. І — визволителя пригноблених народів, а серед українських селян поширилися сподівання на скасування панщини з його допомогою. Разом з тим після встановлення Н. І континентальної економічної блокади Великої Британії (1806) серед поміщиків і купців в Україні зростало невдоволення його політикою, що завдавала збитків для їхнього експорту зерна та ін. сировини.

Готуючись до війни з Росією, Н. І передбачав змінити політичне становище України й розчленувати її територіально. В обмін на участь у спільному поході він обіцяв польській шляхті повернути для відновлення її держави західноукраїнські і західнобілоруські землі, Австрії — віддати Волинь, Туреччині — Причорномор'я і Крим. На решті території передбачалося створення держави «Наполеоніди» та двох герцогств під французьким протекторатом. Розпочавши 1812 бойові дії проти Російської імперії, Н. І. вважав у числі стратегічних операцій наступ на Київ, але зустрів впертий опір російських військ і українського ополчення: французькі загони спромоглися пробитися лише на Волинь і в окремі повіти Київщини та Чернігівщини. Провалом завершився й визначений Н. І як «найменш небезпечний» відступ його армії з Москви через Малоярославець в Україну. В ході війни 1812 українці брали участь в усіх битвах з армією Н. І, у партизанських загонах, а також у закордонному поході російських військ і взятті Парижа 1814.

Тв.: Mémoires. T. I–VI. — Bruxelles, 1834–1835; Избранные произведения. — М., 1956.

Літ.: Борщак І. Наполеон і Україна. — Львів, 1937; Котов В.Н. Завойовницькі плани Наполеона І щодо України та їх крах у 1812 // Вісник Київського університету: Серія історії і права, 1956, № 7; Tersen E. Napoléon. — Paris, 1959; Жилин П.А. Гибель наполеоновской армии в России. — М., 1974; Тарле Е.В. Наполеон: Исторический портрет. — К., 1992; Исдейл Ч.Дж. Наполеоновские войны. Пер. с англ. — Ростов-на-Дону, 1997; Манфред А.З. Наполеон Бонапарт. — М., 1999; Lentz T. Napoléon. — Paris, 2013; Petiteau N. Napoléon Bonaparte: la nation incarnée. — Paris, 2015.

М.М. Варварцев.