Україна (Федькович)

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Україна (Федькович)
Осип-Юрій Федькович
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI


Україно, Запороже, годі вас забути,
Ах, бо мило тамки жити, мило тамки бути,
Де ті трави шовковії славні степи криють,
Де ся квіти поза квіти в зимних росах миють,
Де стада ржуть, де соколи, де вірли співають,
З буйним вітром у заліжку козаки літають.

Хто ж то може знов забути могили, кургани,
Де козацтво українське, славні атамани
Свою славу сном провадять, славов серце гріют
А ті думи богатирські так-то гарно піють,
Що аж тут ся відзивають, що аж тут їх чути,—
Україно, Запороже, можна вас забути?

Онде грає жвавий хлопець у торбан весело;
Онде дівча йде по воду, думку йкусь завело;
Там сопілка приграває, ніби соловіє,
Що там, в гаю калиновім, піє все та піє;
А там бджілка злотокрила думно си співає,
Обмучилась медівнипев, ледве що вертає.

Он колишесь тихий Дніиер, вечір, він дрімає,
А по синій єго фалі човенце плаває,
В ньо си сіло гарне дівча, красне, як малина,
А хороший кермаченько ляг їй на коліна,
Обзирає сороківці, що в коралі в'яжуть,
А потому, а потому — далі вже не скажу;
А хоть рад би-м і сказати, але наші милі
Вже пропали в синій мраці, що Дніпер укрила.

Далі видко білий хутор, пасіки, ставочок,
Знов байрак там яворовий, вишневий садочок,
А в садочку мила хатка; тамки, на порозі,
Сіло дівча русокосе,— ах, які ж там нозі!
Та й іголков тонесеньков шиє в хустку квіти.
Де ти бавиш, біловусе, де, мій ясний світе!

Тихо, тихо, любе дівче, видиш он сокола?
А дівчина — чорні очі — глипла доокола:
«То не сокіл, то мій милий вороним літає!»
Та й схопилась красавичка, ліску відчиняє,
А сокіл вже на подвір'ї, дівчину любує,
Вна го хоче посварити, годі, бо — цілує.

Глянь там далі на прикмету: думаш, там соколи?
Ні, там славні чумаченьки возя з Криму солі.
От дивися, вже і стали, вже й воли пустили,
Вже і ватра запалена, вже ся розложили.
Той готовить ситу кашу, ті вози знов мажуть,
Хлопці шумки заспівали, старші казку кажуть.

Далі, далі, онде небо багром рум'яніє;
Слухай добре, як то мило десь дзвіночок піє!
То в тій церкві, там, за лісом, з дев'ятьма верхами,
Всі покриті срібнов бляхов, злотними хрестами,
А священик старець ходить по святій контині,
Молить слави Запорожу, щастя Україні.