Перейти до вмісту

Українські твори/Соловей

Матеріал з Вікіджерел
Українські твори
Євген Гребінка
Українські приказки
Соловей
• Інші версії цієї роботи див. Соловей Київ: Видавництво «Вік», 1906
СОЛОВЕЙ.

 „Хто не вгадає? я?
 Оце городять небилицю!
 Щоб не пізнав я Солов'я,
 Щоб не пізнав цю гарну птицю?…
 Як тільки оком наведу,
 То і вгадаю, де співа̀ка“, —
Так дядькові казав небіж, Грицько Підсака.
„Ходімо, я тебе до лісу поведу,
 Усякої там птиці є багато.
 Та буде сором, пане-брате,
Коли б ти Солов'я ізразу не пізнав“, —

 Грицькові дядько одвічав.
 І ось вони дійшли до гаю;
 По гаєві усякий птах літає,
 Щебече хто, хто свище, хто гуде,
 Аж округѝ луна іде.

НЕБІЖ.
Ось-озьде Соловей! Який червоногрудий!

 А дметься, як мабуть великий пан!
Уже то не зпроста в його такий жупан.

ДЯДЬКО.
 Та годі, годі, Грицьку, буде

 Ту погань — Снігиря хвалить!
Ця птиця не співа, а як усе щебече,
 Вона в гурті як-небудь засвистить;
А більше, голову похнюпивши між плечі,
 Насупившись сидить.

НЕБІЖ.
Так цитьте, лишень, ось я зараз угадаю:

 Я — сучий син, коли оце не він!
Увесь мов золотий, а крильця чорні має.

ДЯДЬКО.
 Та будеш, Грицьку, сучий син:

 Це просто іволга зоветься;
 Вона із саду в сад літа,
 То вишні гарно об'їда,
То оббива горох, а в співи не вдається.

НЕБІЖ.
 Так ось коли побачив співака!

 Яка мальована та штучна птиця!

Вертѝться, джеркотить, по дереву скака —
Оце то Соловей!

ДЯДЬКО.
 Це — навісна синиця!…
 

 

 І довго так небіж дурненький
Між птицями знаходив Солов'я;
 А Соловей собі сіренький
Над ним співав, сховавшись між гілля.
 1833 р.