Українські твори/Соловей

Українські твори
Євген Гребінка
Українські приказки
Соловей

• Інші версії цієї роботи див. Соловей

Київ: Видавництво «Вік», 1906

СОЛОВЕЙ.

„Хто не вгадає? я?
Оце городять небилицю!
Щоб не пізнав я Солов'я,
Щоб не пізнав цю гарну птицю?…
Як тільки оком наведу,
То і вгадаю, де співа̀ка“, —
Так дядькові казав небіж, Грицько Підсака.
„Ходімо, я тебе до лісу поведу,
Усякої там птиці є багато.
Та буде сором, пане-брате,
Коли б ти Солов'я ізразу не пізнав“, —

Грицькові дядько одвічав.
І ось вони дійшли до гаю;
По гаєві усякий птах літає,
Щебече хто, хто свище, хто гуде,
Аж округѝ луна іде.

НЕБІЖ.

Ось-озьде Соловей! Який червоногрудий!

А дметься, як мабуть великий пан!
Уже то не зпроста в його такий жупан.

ДЯДЬКО.

Та годі, годі, Грицьку, буде

Ту погань — Снігиря хвалить!
Ця птиця не співа, а як усе щебече,
Вона в гурті як-небудь засвистить;
А більше, голову похнюпивши між плечі,
Насупившись сидить.

НЕБІЖ.

Так цитьте, лишень, ось я зараз угадаю:

Я — сучий син, коли оце не він!
Увесь мов золотий, а крильця чорні має.

ДЯДЬКО.

Та будеш, Грицьку, сучий син:

Це просто іволга зоветься;
Вона із саду в сад літа,
То вишні гарно об'їда,
То оббива горох, а в співи не вдається.

НЕБІЖ.

Так ось коли побачив співака!

Яка мальована та штучна птиця!

Вертѝться, джеркотить, по дереву скака —
Оце то Соловей!

ДЯДЬКО.

Це — навісна синиця!…

І довго так небіж дурненький
Між птицями знаходив Солов'я;
А Соловей собі сіренький
Над ним співав, сховавшись між гілля.
1833 р.