Ухвала Львівської міської ради від 10.07.1990 Про створення історико-культурного заповідника “Личаківський цвинтар”

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ухвала Львівської міської ради від 10.07.1990 Про створення історико-культурного заповідника “Личаківський цвинтар” (1990
Львівська міська рада
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI
Lesser Coat of Arms of Ukraine (bw).svg
УКРАЇНА
ЛЬВІВСЬКА МІСЬКА РАДА
2-ша сесія 1-го скликання
УХВАЛА №

від 10.07.1990

Про створення історико-культурного заповідника “Личаківський цвинтар”

З метою збереження пам’яток історії і культури міста Львівська міська Рада народних депутатів вирішила:

1. Створити історико-культурний заповідник “Личаківський цвинтар”.

2. Доручити виконавчому комітету міської Ради народних депутатів спільно з постійною комісією національного і духовного відродження міської Ради до 01.10.90 р. розробити проект положення про історико-культурний заповідник “Личаківський цвинтар” заходи по реалізації цього рішення та затвердити їх на сесії.

3. Проводити поховання на території заповідника лише у виключних випадках згідно затвердженого положення.

4. Заборонити до затвердження положення проведення робіт на території заповідника без погодження з Головним управлінням архітектури і містобудування міськвиконкому.

5. Контроль за виконанням цього рішення покласти на президію Ради.


Голова Ради В.І. Шпіцер


Ця робота перебуває у суспільному надбанні згідно зі статтею 10 Закону України від 23 грудня 1993 року № 3792-XII «Про авторське право і суміжні права» де зазначається, що не є об'єктом авторського права:

  • твори народної творчості (фольклор);
  • видані органами державної влади у межах їх повноважень офіційні документи політичного, законодавчого, адміністративного характеру (закони, укази, постанови, судові рішення, державні стандарти тощо) та їх офіційні переклади;
  • розклади руху транспортних засобів, розклади телерадіопередач, телефонні довідники та інші аналогічні бази даних, що не відповідають критеріям оригінальності і на які поширюється право sui-generis (своєрідне право, право особливого роду).