Ухвала Тернопільської міської ради від 28.07.1992
| Ухвала Тернопільської міської ради від 28 липня 1992 року Про герб міста Тернополя 1992 |
|
|
ТЕРНОПІЛЬСЬКА МІСЬКА РАДА НАРОДНИХ ДЕПУТАТІВ
ДВАДЦЯТЬ ПЕРШОГО СКЛИКАННЯ
ЧОТИРНАДЦЯТА СЕСІЯ
У Х В А Л А
від 28 липня 1992 року
Про герб міста Тернополя.
Міська Рада народних депутатів
У Х В А Л И Л А:
1. Скасувати рішення виконкому Тернопільської міської Ради народних депутатів від 29 жовтня 1982 року № 778 "Про герб міста Тернополя".
2. Затвердити герб міста Тернополя в такому вигляді:
На чотирикутному щиті французької форми геральдичні фігури - стилізоване зображення Старого замку і знак Леліва /шестипроменева зірка над півмісяцем/.
Вважати його головним елементом великого герба міста. /кольорове та схематичне зображення герба додається/.
3. Герб міста Тернополя є твором, на який авторське право має виключно Тернопільська міська Рада народних депутатів. Використання зображення герба без дозволу міської Ради забороняється.
4. Міській адміністрації до 1 січня 1993 року забезпечити встановлення герба Тернополя на фасадах адміністративних будинків міської Ради народних депутатів, Будинку зв'язку, залізничного та автобусного вокзалів, аеропорту, при в'їздах в місто Тернопіль.
5. Контроль за виконанням даної ухвали покласти на постійну комісію міської Ради х питань культури та національного відродження.
Голова міської Ради
народних депутатів
В.НЕГОДА
Джерела[ред.]
Ця робота перебуває у суспільному надбанні відповідно до статті 8 Закону України від 1 грудня 2022 року № 2811-IX «Про авторське право і суміжні права», де зазначається, що не є об'єктами авторського права:
- вираження народної творчості (фольклор);
- акти органів державної влади, органів місцевого самоврядування, офіційні документи політичного, законодавчого, адміністративного і судового характеру (закони, укази, постанови, рішення, державні стандарти тощо), а також їх проекти та офіційні переклади;
- розклади руху транспортних засобів, розклади телерадіопередач, телефонні довідники та інші аналогічні бази даних, що не відповідають критеріям оригінальності і на які поширюється право особливого роду (sui generis).
