Фармазоны (1874)/3
| ◀ II. ГЛАВА | Фармазоны III. ГЛАВА |
IV. ГЛАВА ▶ |
|
Василь лишивъ Запото̂чного у своихъ старыхъ хатахъ, а самъ перенѣсъ ся у нови̂, ажь тутъ прибѣгає до нёго одного вечера Стефанъ Притулякъ, що живъ зъ Василемъ ще съ хлопця собѣ у приятельствѣ.
— Гарно побудовавъ ся! каже Стефанъ.
— „Що то ще гарно,“ каже Василь; — „кобы ты то видѣвъ, якъ у Нѣмечинѣ мужики побудовани̂, тогди бы ты ажь знавъ, що то гарно, и якъ то повиненъ кождый господарь мешкати.“— Боже мо̂й добрый! а мы мусимо у такихъ кучахъ поневѣрати ся, що ажь души не мило.
— „А хто-жь намъ виненъ?“
— А вже-жь нѣхто, якъ мы сами̂; бо за ти̂ грошѣ, що пропиваємо, мо̂гъ бы кождый зъ насъ таку хату мати, якъ ты теперь.
— „Та лишь таку? — каменицю съ поверхами мо̂гъ бы мати!“
— Василю! якъ то мы собѣ зъ малыхъ хлопцѣвъ товаришували: не сказавъ бы ты менѣ одну рѣчь, що тебе запытаю?
— „Скажу.“
— Ты, брате, фармазонъ?… люде такъ кажуть!
Василь подумавъ чи мало, тай каже:
„А вже-жь, нѣгде правды дѣти, фармазонъ; але я се лишь тобѣ кажу, а ты тримай языкъ за зубами, коли хочешь добре гостити, бо зъ нами, фармазонами, жарту нема.“
— Я знаю; але не мо̂гъ бы ты менѣ хоть трохи що про тыхъ фармазоно̂въ уповѣсти?
— „Не можна!“
— А якъ бы хто хотѣвъ зъ насъ у фармазоны записати-сь?— „Якъ бы васъ було трийцять на разъ, тогди можна, тогди васъ приймемо.“
— И бо̂льше бы ся найшло, не то трийцять; мене богато уже просили, абы я съ тобою говоривъ яко тво̂й давный приятель, але я все не мо̂гъ якось на тебе вдарити. Лишь одно менѣ скажи, Василю: якъ бы мы записали ся у фармазоны, чи можна намъ якого щастя та гаразду сподѣвати-сь?
— „Такого щастя та гаразду, якого вы ще не зазнали и вашимъ розумомъ не годни̂ змѣркувати. Але треба у передъ фармазонску пробу вытримати.“
— А яка-жь тото проба?
— „Сѣмь лѣтъ, сѣмь мѣсяцѣвъ и сѣмь недѣль по фармазонскихъ заповѣдяхъ жити.“
— А они тяжки̂?
— „Таки̂ легки̂, що ихъ може хто небудь сповнити.“
— А богато є тыхъ заповѣдей?
— „Десять; але на нихъ треба присягу зложити.“
— У кого?
— „У нашои старшины.“
— А де-жь она?
— „Де єи треба; и тутъ може прийти.“— Коли?
— „Коли схочете; навѣть и въ отсю недѣлю, що прийде.“
— Прикличь єѣ, братчику; я не журю ся, що не буде насъ трийцять. Намъ бѣда такъ уже доѣла, що намъ усе одно, хоть и заразъ гинути. — А якже-жь мы можемо во̂дъ тебе довѣдати ся, коли, и якъ, и що?
— „Якъ мене у недѣлю у церквѣ не буде, тогди знайте, що маєте до мене усѣ о по̂вночи прийти, и тамъ у отто̂й свѣтлици на мене ждати. Посвѣту тамъ не буде, але тото нѣщо, за те не дбайте. А скоро учуєте, що вдарить щось у хатѣ три разы, якъ клевцемъ у ковало, тогди нѣчого не бо̂йте ся, але уходѣть у отсю свѣтлицю смѣливо, вамъ и волосъ зъ головы не спаде, за те я, Василь, тобѣ ручу. Лишь нѣхто не смѣє зъ васъ тои днины трунку якого тамъ небудь и покушати, бо то справа велика и важна, и мусить зовсѣмъ по тверезу робити ся.“
— Тожь приходити у недѣлю о по̂вночи?
— „Якъ лишь мене рано у церквѣ не буде.“
— Слово?
— „Фармазонске слово!“Оттакъ зговоривши, по̂шовъ Притулякъ собѣ въ село, бесѣдувавъ тамъ крадьки то зъ однымъ то зъ другимъ, радили ся, ще ходили то сюды то туды, а Василь сѣвъ собѣ коло стола, думавъ довго, читавъ щось, писавъ, нарештѣ зо̂бравъ ся и по̂шовъ до панъ-отця, де довго бавивъ, а якъ выйшовъ, панъ-отець по̂слали заразъ за Складаномъ и за Правдарюкомъ и такожь довго зъ ними радили ся. А у недѣлю досвѣта поѣхавъ Василь у мѣсто.
Днина була дуже красна. Народу було у церквѣ много. А якъ повыходили, то Притулякъ такій уже радъ бувъ, якъ бы єго хто на сто коней посадивъ, бо Василя не було въ церквѣ, а во̂нъ знавъ, що се за знакъ. Зъ однымъ, зъ другимъ переморгавъ ся, пошептавъ, во̂дкликавъ ся, а Гершко та Мортко та Мошко не можуть передивувати ся, що се має значити, що нынѣ вже и сей не пє, и той нѣ, и той и другій и десятый и двайцятый и трийцятый нѣ, а Гершко ажь скричавъ: „Ай вай, вуседусъ! чому ты нынѣ не берешь горѣвки, Тымку? га? — а ты Федоре? — а ты Якове? — а ты, Грицю? — таже ты бувало, ще нѣмъ до церкви по̂дешь, калатнешь собѣ по̂въ кватырки? — ну?“
— Коли менѣ такъ сегодня унало, абы я не пивъ! мовить Тымко Крукъ, господарь сердитый и во̂дважный.
— „Герсти? чому не пивъ? — Вы слухаєте одного дурня, одного смаркача, що оно каже, абы не пити? — Оно, нѣвроки, зовсѣмъ таки дурне та божево̂льне, що оно такъ каже; оно хоче собѣ на пана стати; ну ну, най єму; а вы таки будете господарями, якъ и були.“
— А якъ бы, Гершку, и насъ разъ закортѣло панами бути, що бы съ того було? во̂дозвавъ ся Федо̂ръ Антонякъ, оденъ зъ найбѣднѣйшихъ господарѣвъ.
Господи! якъ не осердить ся нашь Гершко! та якъ не трѣсне ярмурковь до помосту, ажь лопнуло!… „Ты паномъ бути? ты? пянюга? що и сорочки доброи на плечахъ не маєшь? — ай-вай-міръ ґішайнъ! — герсти, Сури? — чуєте, пане во̂йте, що оно єму дурне рохкає? — а шварциюръ на того мишіґене смаркача, що оно вамъ таки̂ дурницѣ у голову набило! — а шварцъ-хулемъ! — рушь собѣ съ корчмы, дурню, бо тобѣ заразъ голову розвалю!“
— Абы-сте свѣдоми̂ люде, каже Федо̂ръ, — що се послѣдній разъ моя нога у корчмѣ була! Теперь я ажь знаю, що Василь правду говорить! Бувай здорова, корчмо, та хоть у землю западай ся!На оттакихъ бесѣдахъ зо̂йшла цѣла недѣленька свята. Жиды ажь нѣжили ся во̂дъ злости а трийцять Срѣбнаро̂вскихъ господарѣвъ сходили ся собѣ у Василя Нестерюка, у ново̂й побито̂й хатѣ, Стефанъ Притулякъ першій. А що вже найбо̂льше усѣхъ дивувало, то було те, що межи ними явивъ ся и Дмитро Складанъ и Иванъ Правдарюкъ и ще не оденъ съ такихъ господарѣвъ, що нѣхто бы ся не бувъ по нихъ и надѣявъ, абы они хотѣли свою душу у нетрудне записувати. — А диви-но ся — подумавъ собѣ тогди не оденъ съ тыхъ бѣдныхъ, — богачѣвъ кортить ще бо̂льше забогатѣти!
Тымъ часомъ надо̂йшла по̂вно̂чь, ажь тутъ и чують усѣ: дзвѣнькъ! дзвѣнькъ! дзвѣнькъ! мовь бы хто великимъ клевцемъ у ковало тричи вдаривъ. Тутъ всѣ такъ и зжахнули ся, а Правдарюкъ каже: „Ходѣмъ, люде! що буде, то буде!“ Отъ и по̂шли усѣ у ту свѣтлицю, що Василь учера Притулякови призначивъ.
Свѣтлиця та була велика и обширна. Во̂кна були во̂конницями зачинени̂, а у серединѣ стоявъ сто̂лъ, чорнымъ сукномъ ажъ по саму землю покрытый. На столѣ стоявъ великій желѣзный хрестъ, а передъ хрестомъ велика чорна книга, на книзѣ велика желѣзна рука, по право̂мъ боцѣ хреста спорый мѣшокъ срѣбла, помѣшь зъ золотомъ, и великій пшеничный хлѣбъ, а по лѣво̂мъ боцѣ старецька торба, кайданы и стрычокъ. За столомъ стоявъ Василь, якъ найкрасше по жандарски убраный, зъ двома медаликами и золотымъ хрестомъ на грудяхъ, зъ великимъ перомъ у рукахъ. На право и налѣво во̂дъ него стояло двоє людей, оденъ чорно, другій бѣло убраный, у довгихъ плащахъ (мантахъ) ажь по саму землю, наличманы на лици, капелюхи зъ великими косицями на головѣ, у того бѣлого серпъ и сно̂пъ у рукахъ, а въ того чорного кайданы и велики̂ ключѣ. У передъ стола, на ослонѣ, стояла трунва (домовина), а на трунвѣ лежавъ мечь и купецки̂ важки на вхрестъ. Тыхъ трийцять людей, що уво̂йшло, стояли нѣ живи̂ нѣ вмерли̂, такъ перелякли ся, а Василь промовивъ до нихъ, але не заразъ:
„Миръ вамъ всѣмъ! не бо̂йте ся, люде; тутъ вамъ и волосъ зъ головы не спаде! Будьте дерзки̂, будьте смѣливи̂, будьте во̂дважни̂! — Хто хоче великого щастя доступити, той мусить и велику душу мати, а передъ усѣмъ по правдѣ гадати, по правдѣ робити и по правдѣ говорити!“
Василь умовкъ, а той, що бѣло бувъ убраный, такожь промовивъ, та такъ уже глухо якось та дивно, неначе съ по̂дъ землѣ:— Тутъ чути скверну душу; Николай Пасѣчный пивъ сегодня горѣвку.
„Де во̂нъ?“ запытавъ Василь; „де Николай Пасѣчный?“
Други̂, котри̂ тамъ були, пхнули єго на передъ, а во̂нъ такъ и впавъ на колѣна тай каже:
— „Ей-Богу моєму, одну лишь порційку! и то якось не хотячи; я гадавъ, що се нѣхто не буде знати!“
— „Мы усе знаємо,“ сказавъ той, що чорно бувъ убраный, „передъ нами годѣ и чорне по̂дъ но̂гтемъ затаити! Видишь тамъ ту домовину? — мы єѣ на тебе принесли, неправеднику! Ваговь зважить ся и мечемъ змѣряє ся кожде лукавство чоловѣче передъ Господомъ Богомъ, живымъ на небесѣхъ и на земли, и страшнымъ у ярости своѣй!“
— „Простѣть мене грѣшного!“ ледви промовивъ Пасѣчный.
— „Остатній се разъ простить ся тобѣ, чоловѣче!“ промовивъ той бѣло убраный, — „а усѣ, ко̂лько васъ тутъ миромъ господнимъ зо̂йшло ся, абы знали и добре собѣ тямили, що у насъ жарту нема! Вѣкъ чоловѣчій є дуже короткій, якъ то сонне видѣнє, нѣколи въ нѣмъ жартувати, нѣколи єго марнувати, а про вѣчно̂сть треба дбати. Она довга, она безконечна! Горе тому, и опять реку: горе тому, хто сей вѣкъ на те не поверне, абы вѣчно̂сть свою ущасливити!“
— Хоть чортъ, а такъ красно говорить тай правду говорить! подумавъ собѣ не оденъ съ тыхъ, що тамъ були. А той чорный каже:
— „Вы прийшли записати ся у фармазоны. Що оно таке є, ти̂ фармазоны, не можна вамъ сказати, ажь доки не перебудете пробы: сѣмь лѣтъ, сѣмь мѣсяцѣвъ и сѣмь недѣль. Черезъ той цѣлый часъ маєте нашихъ десять заповѣдей фармазонскихъ такъ остро и сумлѣнно сповняти, якъ бы се о житє або о смерть ходило! бо знайте: хто ихъ додержить, той буде мати за сѣмь лѣтъ, сѣмь мѣсяцѣвъ и сѣмь недѣль бо̂льше грошей, якъ оттутъ на столѣ видите, а до того ще и здоровлє, и вѣкъ довгій та честный, и весело̂сть, и хлѣбъ, и добро. Да хто зъ васъ тыхъ заповѣдей не сповнить, а то съ цѣлои душѣ и съ цѣлого серця не сповнить, того жде — а дивѣть що: торбы старецьки̂, неволя, а нарештѣ стрычокъ и шибениця! — вы знаєте, що въ насъ жарту нема!“
— „Слухайте-жь добре, люде,“ сказавъ той бѣло убраный. „Абы-сте во̂дтакъ не казали, що не чули або не вырозумѣли! Мы, якъ казано, жарту не знаємо! Житє людске страхъ коротке, а передъ Господомъ Богомъ зважуть ся дѣла наши̂ ваговь справедливовь и мечемъ острымъ ярости божои змѣряє ся беззаконіє ваше! Слухайте-жь! и ще разъ кажу: слухайте!“
— „И я вамъ кажу: слухайте!“ повторивъ чорный, а Василь узявъ чорну книгу, поцѣлувавъ хрестъ, поцѣлувавъ желѣзну руку, а книгу отворивъ и ставъ читати:
Кождый фармазонъ повиненъ заповѣди божи̂ и заповѣди церковни̂ такъ докладно выповняти и хоронити, якъ бы се єму вже гро̂бъ бувъ укопаный и домовина утесана. Що недѣлѣ и що свята повиненъ во̂нъ зъ жѣнкою, зъ дѣтьми, слугами, робо̂тниками, однымъ словомъ зъ усею своєю челядю рано и въ полудне до церкви ходити, и зверхно̂сть духовну слухати, почитати и поважати.“
— „Присягнѣть, що такъ дѣлати будете!“ сказавъ на голосъ той у чорно̂й одежи.
— Присягаємо! сказали всѣ на голосъ, по̂днявши руки до горы.— „По тако̂й правдѣ вамъ Господи Боже допоможи!“ промовивъ той у бѣло̂й одежи.
— Амѣнь! во̂дозвали ся усѣ, а Василь читає далѣ:
Черезъ цѣлый часъ пробы т. є. черезъ сѣмь лѣтъ, сѣмь мѣсяцѣвъ и сѣмь недѣль не смѣє нѣ оденъ фармазонъ нѣколи трунку нѣ напитку уживати, окро̂мъ чистои воды и молока. У корчму не смѣє фармазонъ и ногою ступити, бо то є до̂мъ скверный. А позаякъ жидъ є найтяжшій ворогъ фармазонского товариства, то не смѣє нѣ оденъ фармазонъ зъ жидомъ нѣ въ гандель, нѣ въ торгъ, нѣ въ контрактъ, доста того: нѣ у яку справу заходити, доки фармазонскои старшины не зазвѣдає ся и во̂дъ неи позволѣня не до̂стане.“
— „Присагнѣть, що и сю заповѣдь сохраните, и то безъ усякои хитрости, безъ усякихъ мудрощѣвъ, по божому сумлѣню!“ сказавъ той у чорно̂й одежи.
— Присягаємо! сказали всѣ.
— „По тако̂й правдѣ вамъ Господи Боже допоможи!“ промовивъ той у бѣло̂мъ.— Амѣнь! сказали всѣ, а Василь читає далѣ:
У твоѣй хатѣ, у твоѣй коморѣ, у твоихъ стайняхъ, у всѣхъ твоихъ будынкахъ, у цѣло̂мъ твоѣмъ дворѣ и обо̂йстю має завсѣгды така чисто̂сть и такій ладъ бути, и такъ усе порядку стояти, якъ мавъ бы ты що днины якого царя до себе у гостѣ сподѣвати ся. Бо фармазонскій духъ бруду и нехлюйства ненавидить, и съ своимъ гараздомъ тамъ не поверне и не наверне, де сеся заповѣдь не хранить ся.“
— „Присягнѣть, що такъ буде!“ сказавъ чорный.
— Присягаємо! — сказали всѣ.
— „По тако̂й правдѣ вамъ Господи Боже допоможи!“ промовивъ той у бѣло̂мъ.
— Амѣнь! сказали всѣ, а Василь читавъ далѣ:
Кождый чоловѣкъ сотвореный до працѣ. Безъ неи ходить чоловѣкъ якъ не по свому свѣтѣ, и яко блуденъ и чужинець на сѣй земли. Лѣниство є мати усёго беззаконія и злочинства, для того повиненъ кождый фармазонъ у всякъ робо̂тный день безъ устанку и щиро працювати. Земля, котру тобѣ Богъ давъ по̂дъ руку, повинна бути такъ оброблена, якъ царскій якій городъ, и на пядь єи не смѣє у тебе лежати безъ ужитку, абы ты до неи рукъ твоихъ не приложивъ. По сёму по̂знасть ся духъ фармазона, и благодать Господня буде на земли.“
— „Присягнѣть, що такъ дѣлати будете!“ сказавъ той у чорно̂мъ.
— Присягаємо!
— „По тако̂й правдѣ вамъ Господи Боже допоможи!“
— Амѣнь! во̂дповѣли фармазоны, а Василь читавъ далѣ:
Кождый фармазонъ сподѣває ся, жде и просить у Господа Бога раю свѣтлого. Абы сёго доказати и на сѣй земли назнаменувати, обовязаный є кождый фармазонъ справити собѣ великій городъ зъ усякою городниною, великій садъ зъ усякою садовиною и велику пасѣку зъ добрыми уліями. Тымъ розводить фармазонъ рай на сему свѣтѣ, до чого во̂нъ сеѣно̂чнымъ союзомъ и сеѣно̂чною присягою обовязує ся.“
— „Присягнѣть!“
— Присягаємо!
— „По тако̂й правдѣ вамъ Господи Боже допоможи!“
— Амѣнь!
Кождый фармазонъ вѣрує у слово святого апостола Павла, що тѣло христіянске є мешканємъ Духа святого. Для того повиненъ кождый фармазонъ тѣло своє чисто и хайно носити, що днины умывати ся и чесати ся, и до кождого обѣду, полуденку и вечерѣ зъ умываными руками сѣдати. Во̂нъ повиненъ старати ся, абы, чи въ по̂стни̂ чи въ скоромни̂ днѣ, страва єго, о ско̂лько можь, була добра и поживна. Нероба не вартъ и тои землѣ, що єѣ толочить; но хто такъ щиро и приязно працює, якъ фармазонъ повиненъ, той вартъ съ своєи працѣ солодкости заживати, ба навѣть до того и обовязаный.“
И на сю заповѣдь присягли усѣ, якъ на передни̂, а Притулякъ Стефанъ и подумавъ собѣ: Ага! ажь теперь зачавъ справдѣ по фармазонски говорити; я знавъ, що се такъ буде, бо и паны велики̂ такъ роблять, а паны, чувъ я, такожь у фармазоны записують ся. Теперь и я знаю, чому то є богато такихъ пано̂въ, що нѣчого не пють, окро̂мъ воды. — Оттакъ собѣ думавъ Притулякъ, а Василь читавъ далѣ:
Кождый фармазонъ вѣрить и повиненъ вѣрувати, що: якъ тѣло христіянске є мешканємъ Духа святого, такъ до̂мъ христіянскій є мешканємъ того тѣла. Для того повиненъ кождый фармазонъ на самъ передъ старати ся, абы собѣ до̂мъ добрый, обширный, выго̂дный, зъ высокими свѣтлицями, зъ великими дверьми и во̂кнами побудовавъ. У кождо̂мъ фармазонско̂мъ домѣ повиненъ бути коминъ, а не смѣє и оденъ ро̂къ минути, абы собѣ фармазонъ якій новый господарскій будынокъ не прибудовавъ або хоть не поправивъ. Во̂нъ и єго уся челядь повинна сво̂й но̂чный припочинокъ у порядно̂й, добро̂й постели мати, а найменше кождого мѣсяця повиненъ собѣ фармазонъ у свою свѣтлицю яку оздобу справити, н. пр. образъ святый, зеркало, начиня, осло̂нъ, сто̂лъ, скрыню, мисникъ, коверець, ручникъ, скатерть, подушку и таке инше. Сего всего духъ фармазонскій вымагає и по сему буде можь фармазона по̂знавати.“
И на се присягли усѣ, а Притулякъ собѣ гадає: Се вже зовсѣмъ таки фармазонска заповѣдь, бо я чувъ, що ти̂ паны, котри̂ у фармазоны вписують ся, мусять що року будувати ся, або щось такого, а що мѣсяця мусять собѣ щось нового у до̂мъ справити, богдай що тамъ небудь, а то бы ихъ той фармазонскій духъ и стермезувавъ. Та най-но, що Василь ще далѣ читати буде, бо я ще не одного догадую ся. Отъ Василь и читає далѣ:
Усѣ фармазоны, ко̂лько ихъ лишь є у яко̂мъ селѣ або у яко̂мъ мѣстѣ, повинни̂ що недѣлѣ и що свята по свято̂й вечерни зо̂йти ся до одного съ своєи старшины, и то на перемѣну, разъ у одного, другимъ разомъ у другого, а третимъ разомъ у третёго. Тутъ має кождый за рядомъ передъ цѣлою фармазонскою громадою сповѣстити, що во̂нъ за цѣлый тыждень робивъ и зробивъ, и яка єму добра гадка до головы прийшла. По нарадѣ має старшій або науку яку давати, або книжку яку добру читати, або правила фармазонски̂ выяснювати и выкладати. Наука про управу землѣ, про пасѣку, про садъ и про огородъ має усѣгды тримати ся, а годину передъ розходомъ мають для забавы усѣгды красни̂ пѣсни спѣвати ся.“
На се такожь присягли усѣ, а Притулякъ собѣ думає: И се зовсѣмъ по фармазонски, бо такъ и ти̂ паны фармазоны роблять. — Василь читає зновь далѣ:
Жѣнка и дѣти кождого фармазона повинни̂ такожь по заповѣдяхъ фармазонскихъ жити, бо кождый фармазонъ яко голова дому и господарства має власть до того ихъ присилувати, хотьбы и карою. Слуги свои повиненъ во̂нъ такожь до честного житя наклоняти, а дѣти свои усѣ, чи хлопцѣ чи дѣвчата, во̂дъ шѣсть роко̂въ до школы посылати. Де школы нема, тамъ повинна фармазонска старшина заразъ иншимъ способомъ о науку дѣтей постарати ся.“
И на се присягли усѣ, а Притулякъ собѣ гадає: А хтожь такій буде у насъ дѣти учити, якъ не Василь? — Я вже знаю, що старшина се на єго плечи всадить; на такого-жь бо и вартъ!
Василь читає далѣ:
Цѣлковитои радости може чоловѣкъ сподѣвати ся ажь у царствѣ небесно̂мъ, а тутъ має старати ся, заслужити собѣ на него и до него приспособляти ся. Тому заказани̂ кождому фармазонови гучни̂ гулянки и шумни̂ забавы, бо они истинну радо̂сть и истинне щастє людске толочуть, котре то щастє є духовне, щастє науки и мудрости. Тому повиненъ во̂нъ свои весѣля, хрестины, похороны и празники у малыхъ товариствахъ, безъ піятикъ и безъ гуку обходити, и у своє товариство лишь такихъ людей брати, котри̂ такъ тверезо и честно жиють, якъ во̂нъ самъ жити повиненъ и мусить. Людей, котри̂ пють, хоть бы то були братя або родичѣ єго ро̂дни̂, має во̂нъ уникати и во̂дъ нихъ утѣкати, бо нѣщо не може чоловѣка такъ борзо до згубы привести, якъ люде, котри̂ пють. Людей, съ котрыми пристаєшь, дуже выбирай собѣ, фармазоне, и найрадше тримай ся своихъ фармазонскихъ товариствъ; радости и утѣхи шукай у духовно̂й науцѣ, у добро̂мъ бытѣ, а розрывки и во̂дхолоды по трудахъ твоихъ у спѣвѣ, у добрыхъ книжкахъ и у нарадахъ зъ розумными и честными твоими товаришами. Одно най тобѣ нѣколи зъ думки не сходить, фармазоне: ты жиєшь на те, абы на сему свѣтѣ рай розводити; тому є твоя повинно̂сть, кождого року одного або двохъ товаришѣвъ до фармазонского товариства привернути, а то лишь такихъ людей, по котрыхъ можна поправы сподѣвати ся.“
И на сю заповѣдь присягло усѣхъ трийцять господарѣвъ, а той у бѣло̂й одежи каже:
— „На се усе, що вы присягали, покладѣть вашь палець въ отсю книгу, на сѣмь лѣтъ, сѣмь мѣсяцѣвъ и сѣмь недѣль. Якъ сей часъ мине, то можна буде кождому зъ васъ або у фармазонахъ лишити ся, або выступити; на се не силувана рѣчь.“
Усѣ по̂дписали ся, а той чорный промовивъ:
— „Слухайте и уважайте! Вы вписали ся теперь у фармазонску книгу, то значить: або до вѣчного и великого щастя, або у вѣчну пропасть и нужду до ко̂нця живота вашого. Радо̂стне буде и намъ, видѣти васъ щасливыхъ, але якъ котрый прогрѣшить противъ заповѣдей нашихъ, того жде и очѣкує страшна, престрашна кара и нещастє, бо мы, якъ я вже казавъ, жарту не знаємо, бо мы на жартъ на сёму свѣтѣ не жиємо. Уважайте! уважайте! и ще разъ кажу: уважайте!“
На сѣ гро̂мки̂ слова зажурили ся нови̂ фармазоны, и не одному закрутили ся слёзы въ очахъ. Але той у бѣло̂й одежи и промовивъ до нихъ милымъ, благимъ голосомъ: „Не журѣть ся, фармазоны; наши̂ права здають ся зъ разу лишь таки̂ тяжки̂, а во̂дтакъ, найдалѣ за мѣсяць, таки̂ вамъ легки̂ та мили̂ здавати ся будуть, що ажь радо̂стно у вашо̂й души вамъ буде. А щобы вамъ Господь Богъ допомо̂гъ, поцѣлуйте єго святый хрестъ яко знакъ спасенія, и сю желѣзну руку, яко знакъ желѣзнои, твердои волѣ. Лишь волю желѣзну а добру мати и съ путя доброго збити ся не давати, то Господь Богъ Исусъ Христосъ вамъ допоможе! — Приступѣть, фармазоны!“
Усѣ приступили, поцѣлували хрестъ и руку, а той чорный каже: „За сѣмь лѣтъ, сѣмь мѣсяцѣвъ и сѣмь недѣль насъ тутъ другій разъ уздрите, съ карою або зъ нагородою, якъ хто собѣ заслужить. А на той цѣлый часъ кладемо вамъ за фармазонску старшину: першого Василя Нестерюка, другого Ивана Правдарюка, а третёго Дмитра Складана! Слухайте ихъ у кождо̂мъ дѣлѣ яко бы насъ самыхъ, бо зъ ними духъ фармазонскій.“
— „А теперь одпускаємо васъ зъ Богомъ и правдою!“ промовивъ той бѣлый. — „Миръ вамъ и Боже вамъ допоможи! У добру путь, фармазоны, и не журѣть ся! — Старшина лишить ся тутъ!“
Усѣ по̂шли мовчки. А по дорозѣ, уже далеко во̂дъ Василевои хаты, промовивъ Стефанъ Притулякъ:
— „Мене, братчики, якъ бы хто обмѣнявъ! и гадка у менѣ инша и душа инша, и я зовсѣмъ иншій чоловѣкъ, якъ бувъ. Менѣ здає ся, що я другій разъ на свѣтъ народивъ ся.“
— „Мы всѣ такъ!“ сказали фармазоны, и розо̂йшли ся по домахъ.