Федор безродний, бездольний

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Федор безродний, бездольний

Ой по потребі,
По потребі барзе царській,
То там-то много війська, гей, понажено
Да через мечу положено,
Да й не єдиного тіла козацького молодецького
Живого не остановлено.
Тільки поміждо тим трупом
Федор бездольний,
Посічений да порубаний,
Да й на рани смертельнії не змагає,
А коло його джура Ярема, гей, промешкає!
То Федор бездольний, безродний,
Гей, промовляє словами
Да обіллється гірко сльозами:
«Гей, джуро Яремо!
Дарую я тобі по смерті своєї
Коня вороного,
Ей, а другого білогривого

І тягєля червонії,
Од піл до коміра золотом гаптовані,
І шаблю булатную,
Пищаль семип'ядную!
Ой да добре ж ти дбай.
Да на коня сідай,
Да передо мною повертай;
Да нехай я буду знати,
Ай, чи удобен ти будеш проміждо козаками пробувати!»
То джура Ярема,
Ой да добре дбає,
Да на коня сідає,
Ой да перед ним повертає.
То Федор бездольний, безродний,
Ей да промовляє словами,
Да обіллється гірко сльозами:
«Ой да благодарю же тебе, господа милосердного,
Ой, що не ледай-кому, гей, моя худоба буде доставати,
То він буде за мене господа милосердного прохати.
Ей, джуро Яремо!
Да добре ж ти дбай,
Да на коня сідай,
Да їдь понад лугом-Базалугом,
Та понад Дніпром-Славутою!
То як ушкала гудуть —
Ей, то ти схоронися,
А як лебеді ячать —
Ей, то ти озовися,
А як козаки йдуть Дніпром-Славутою —
Ой то ти об'явися
Да шличок на копію іскладай,
Ой да сам низенько укланяй
Наперед господу богу
І батькові кошовому,
Отаману військовому,
І всьому товариству кревному, сердечному».
Ой добре ж то він дбає.
Ой да на коня сідає.
Да понад лугом-Базалугом проїжджає,
Понад Дніпром-Славутою,
Ей, да козаків стрічає,
Да шличок на копію складає,
А сам низько укланяє,
Наперед батькові кошовому,

Отаману військовому,
І всьому товариству кревному й сердечному.
То батько кошовий,
Отаман військовий,
Промовляє словами:
«Ей, джуро Яремо!
Да не своїми ж ти кіньми гуляєш
І не свої тягеля червонії,
Од піл до коміра золотом гаптовані,
І не свою шаблю булатную,
Не свою пищаль семип'ядную маєш,
А десь ти свого пана убив
Або істребив,
Або ж ти молодого душі ізбавив».
«Ой, батьку кошовий,
Отамане військовий!
Я свого пана ані вбив,
Ні стребив.
Ані молодого душі я не збавив,
А мій пан лежить у лузі
В Базалузі
Постріляний да порубаний
І на рани смертельнії не змагає.
Да прошу я вас всенижающе
У луг-Базалуг прибувати,
Ой да тіло козацькеє молодецькеє поховати
Да звіру-птиці на поталу не дати!»
То батько кошовий.
Отаман військовий,
Да добре він дбав,
Да в суботу із семисот
П'ятдесят козаків вибирав,
Да в суботу проти неділі
У четвертій полуночній годині
У луг-Базалуг козаків висилав.
Ой то вони прибували
Да тіло козацькеє молодецькеє знахожали,
На червону китайку клали,
Тіло козацьке молодецьке обмивали,
А щаблями суходіл копали,
А шапками да приполами персть носили
Да високу могилу висипали
І прапорок у головах,ей,устромили
Да премудрому лицарю славу учинили,
А тим його поминали,
Що в себе мали —

Цвільнькими військовими сухарями.
Услиши, господи,
У просьбах,
У молитвах,
Люду царському,
Народу християнському
І всім головам слухащим
На многії літа,
До кінця віка,
До кінця віка!