Франц Габсбург — перший імператор Австрії

by Володимир Лук'янюк

Франц Габсбург — перший імператор Австрії Володимир Лук'янюк 2018

Джерело: Цей день в історії

11 серпня 1804 року імператор Священної Римської імперії німецької нації Франц II Габсбург прийняв ним же запроваджений спадковий титул імператора Австрії, якою під іменем Франц I він правив більше 30 років. Як домінуюча сила у Німецькому союзі, Австрійська імперія не змогла протистояти прусській експансії, і в 1867 році була вимушено тансформована у дуалістичну монархію, відому як Австро-Угорщина.

Як державне утворення Австрія бере початок у 976 році, коли Леопольд Бабенберг став марграфом Східної марки зі столицею у місті Мельк, утвореної в складі Баварського герцогства. У 1156 році імператор Фрідріх I Барбаросса підняв її статус до рівня герцогства. Зі смертю у 1246 році Фрідріха II чоловіча лінія Бабенбергів перевалась і після кількох років боротьби між баденською і богемською знаттю у 1278 році Австрійське герцогство стало володінням німецького короля Рудольфа Габсбурга. Після того як Карл IV Люксембурзький «Золотою буллою» виключив австрійських правителів зі складу колегії виборців імператора, герцог Австрії, Штирії та Каринтії Рудольф IV шляхом фальсифікації імперських указів у 1358 році запровадив титул «ерцгерцог» (щось на кшталт «великий герцог»). Поступаючись статусом лише курфюрсту і королю, цей титул був визнаний лише через століття, коли його прийняв імператор Фрідріх III Габсбург. З 1482 року він став спадковим і у подальшому його носили всі імператори Священної Римської імперії, крім Карла VII Віттельсбаха, що правив у 1742-45 роках.

5 липня 1792 року, через три місяці по смерті Леопольда II, імператором став його син Франц Габсбург. Вихований у Відні при дворі свого дядька імператора Йосифа II, який вважав племінника малопридатним до державних справ, 24-річний Франц II опинився у вирі пертурбацій, що охопили Європу після Французької революції. Він не доклав вагомих зусиль для звільнення своєї тітки королеви Марії Антуанетти, дружини Людовика XVI, страченої на гільйотині через півроку після чоловіка, натомість підтримав Фландрську кампанію держав антифранцузької коаліції, в результаті якої втратив Австрійські Нідерланди. Отримавши як компенсацію Венецію та її володіння в Істрії і Далмації, Франц II спробував переглянути умови Кампо-Формійського миру 1797 року, проте участь Австрії у війні Другої коаліції виявилась також невдалою: її війська були розгромлені під Маренго і за підписаним у 1801 році Люневільським миром вона була змушена визнати незалежність Голландії та Швейцарії і анексію лівобережжя Рейну, в тому числі земель трьох духовних курфюрств — Кельну, Майнцу і Тріру.

Під тиском Франції та Росії після тривалих переговорів і при фактичному ігноруванні позиції Франца II у 1803 році було прийняте рішення про реорганізацію Священної Римської імперії, яке передбачало кардинальну зміну її складу і структури, — церковні володіння на території Німеччини мали бути секуляризировані, припиняли своє існування майже всі імперські міста й загалом понад сто державних утворень на її території.

Перед загрозою подальших агресивних дій Наполеона Бонапарта, конституційною поправкою 18 травня 1804 року проголошеного французьким імператором, що з високою вірогідністю привели б до повного краху Священної Римської імперії, і бажаючи зберегти імперський статус для своєї родини у разі її розпуску, 1 серпня Франц II спеціальним актом запровадив спадковий титул «імператора Австрії», яким 11 серпня 1804 року наділив себе і всіх своїх нащадків з Габсбург-Лотаринзького династичного дому. Під іменем Франц I він став правителем Австрійської імперії, куди увійшли коронні землі Габсбургів, зокрема і Угорщина, яка ніколи не була частиною Священної Римської імперії, й носив титул імператора двох держав, офіційно іменуючись «Франц Другий, благодаттю Божою обраний Римський імператор, на всі часи Август, спадковий імператор Австрії, король Німеччини, Єрусалиму, Угорщини, Богемії, [...], ерцгерцог Австрії, герцог Лотарингії, Венеції, Зальцбурга [...]».

Участь Австрії у війні Третьої коаліції 1805 року, в якій її армія була вщент розгромлена під Аустерліцем, а Відень — захоплений французами, зробила розпад Священної Римської імперії неминучим: за Пресбурзьким миром, укладеним 26 грудня 1805 року, Франц II втратив всі (крім Трієсту) володіння в Італії і був змушений визнати королівські титули правителів Баварії та Вюртемберга. Після того, як 12 липня 1806 року шіснадцять лояльних до Франції німецьких держав вийшли зі складу Священної Римської імперії, утворивши Рейнський союз німецьких монархій, і під загрозою нової війни з Наполеоном, 6 серпня 1806 року Франц II оголосив про відмову від титулу, складання повноважень імператора Священної Римської імперії і її розпуск.

1 квітня 1810 року в Парижі імператор Наполеон Бонапарт взяв шлюб з дочкою Франца II 19-літньою Марією-Луїзою, що символізувало замирення Австрії і Франції після двадцятиліття воєн З усуненням Наполеона від влади у 1814 році 29 німецьких князів підписали відозву до Франца I з проханням знову прийняти титул імператора Священної Римської імперії, проте загроза військового конфлікту з Пруссією змусила його утриматись від цього кроку. 8 червня 1815 року замість колишнього Рейнського союзу німецьких монархій рішенням Віденського конгресу був заснований Німецький союз 39 німецьких держав, включаючи спадкові володіння Австрійської імперії і Прусського королівства, в межах, приблизно відповідних колишній Священній Римській імперії. Нова конфедерація не мала одноосібного глави, а управлялась Федеральними зборами з числа делегатів держав-учасниць, що засідали у Франкфурті під головуванням представника Австрії.

Як імператор Австрії Франц I правив до своєї смерті 2 березня 1835 року. Йому наслідував старший син від другого шлюбу Фердинанд I. Страждаючи на епілепсію і гідроцефалію, він мав неврологічних проблеми і виявився нездатним до державного керівництва, однак зріксія престолу лише через 13 років, коли Австрійська імперія пережила революцію, придушену завдяки іноземній інтервенції. Попри сроби централізації, вона залишалась «територією, керованою імператором», де різні державні утворення мали власний устрій в залежності від їх статусу, і зрештою не змогла протистояти Пруссії за домінування у Німецькому союзі. Після його розпуску в 1866 році Франц Йосиф I трансформував Австрійську імперію у дуалістичну державу Королівства і землі, представлені в Рейхсраті, та Землі Священної Угорської корони Святого Стефана, більш відому як Австро-Угорщина, цілісність якої уособлював австрійський імператор, одночасно носячи титул короля Угорщини. У такому вигляді вона проіснувала до 1918 року, коли після поразки у Першій Світовій війні розпалась на ряд суверенних держав.