Цитьте, вітри! Цитьте, буйні!

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цитьте, вітри! Цитьте, буйні!
автор: Петренко Михайло Миколайович
Джерело: poetry.uazone.net  


* * *


Цитьте, вітри! Цитьте, буйні!
   В лузі не гудіте!
Моє горе лягло спати,
   Так не побудіте.

Ох, заснуло воно в серці,
   Як в норі гадюка;
Наче легше мені стало,
   Наче менше мука.

Цитьте, вітри! Цитьте буйні!
   Горя не будіте!
Дайте мені, молодому,
   Хоч на час спочити!

Бо те горе нескінченне,
   Боже, надоїло;
Чую, серденько від його
   В крові закипіло.

Що ж те горе колихало,
   Від чого заснуло?
Мабудь, мила чорнобрива
   К серцю пригорнула?

Сеї ласки я не знаю,
   В сьому не кохаюсь:
Коли тяжко мені стане,
   К дубу пригортаюсь!

Моє горе, моє люте
   Вздохи колихали;
Сльози, пісні жалісливі
   Його присипляли.

Уморили моє горе
   Не жарти дівочі:
Ох, вибили його з сили
   Безсоннії ночі.

Цитьте ж, вітри, не гудіте,
   Нехай йому спиться!
Мука мені, як проснеться:
   Душа розболиться!

Ой, загули буйні вітри,
   Похилились лози:
Чую, горе моє встало:
   Ой, де ж мої сльози?