Червоний шлях/1923/1/Адигейський співець
◀ Від Редакції | Червоний шлях, №1 Адигейський співець (Валер'ян Поліщук) |
Сілуети ▶ |
|
ВАЛЕРІЯН ПОЛІЩУК.
АДИГЕЙСЬКИЙ СПІВЕЦЬ.
ПОЕМА.
Із аулу в аул Як проходив аулом Іскандер співець,
|
Оком гострим, що блиснуло, кинув, — „Он іде наш співець, Він багато,багато росказував їм, — „Було колись, пройшло десятків сім Тоді почався гіркий час,
|
І саме тих, що присягнулись мужности і звазі.
|
Заплакали ялиці бурштиново, Тоді не покорилися шепсуги, Не чув Кавказ, А вранці на станиці |
Схиливсь туман до гір, О, серце проситься, |
Льодовиком у соняшнім вогні. О, моя пісне, мій ти діяманте! І пісня ллялася, і слів було чимало, Тоді послухають ще може.
|
Словами доторкався Немов би гнаний пес, Тоді пригадував дитинство Іскандер знав,
|
Але хто спільною луною О, моя сило, моя творча сило, Іскандер пробував повстання роспочати, О, скільки геніїв
|
Де висить антрацит
|
Падаю змучений я у конвульсіях творчих, Але ти, моя мово, О, треба знищити Мандруючи країною адиге |
Але у час страждань, „Моя ти мила“—говорив: Загуркотіли потяги. |
Не заїць задрімав на теплому одсонні,
Не мох йому нагрів замурзаний пушок —
Обличчя стомлене схилилось на камінні,
Сліди костра в ногах і с полотна мішок.
То раз, блукаючи нагірними лісами,
Іскандер здибав чужака,
Що спав.
Од шелесту піднявся.
— „Ти відкіля?“ Іскандер запитав.
— В Туреччині живу…
— „Ти хто“?
— Адиге — батько називавсь.
А потім очі затопило сяйво:
Він зрозумів.
— Я на землі дідів?
Скажи, це правда?
— „Правда“
— Тоді чому не йду в аул?
Я біглий бранець.
З окопів чув я гомін слів
Моїх адиге рідних,
Але наказ був кулями стрічати
Усякого, хто вискочить з окопів.
А кидати себе на смерть,
Коли в атаку підуть.
Хто б там не був: брати,
А чи невірні для Ісламу руси.
В той час як раз були брати…
А потім я упав,
Звихнулося коліно під ударом,
Щоб захарлав мене полон.
А звідти я утік і зараз…
Іскандер затремтів:
„Мій рідний брате,
Чи довго будемо ще ми страждати,
Чи скинемо погоничів,
Що в бій насильно пруть?
І доки будемо чужі.
Коли всі браття тут?
Чутки, як гул весняних вод.
Пішли з півночі незабаром:
Знесли царя, зламали трон,
І сам народ собою править.
Іще тріщало десь
І гуркало у льодоломі.
Го-гов!
Повстаньте, гнані і голодні…
Промінням (у печеру) залітали
В глухий Кавказ чутки про волю.
Солодким подихом долин
Весняний запах поточився.
Найбільше фронт із жмені кидав
На гори сині, на долини
Журкотливо-завзятий сміх
Вже вільних відтепер салдатів.
І в край адиге з лоскотом влетіли
Думки і кличі: „Воля всім братам!“
Аж з самого страшного Петрограду,
Незнаного й далекого для простих,
Чужого багачам гірським,
Мандрівники у гості прибували.
Студентів кілька із черкесів
Заплуталось у космах лісу,
Що на землі адиге проростав.
Загув Кавказ і захитавсь.
Казали: треба об'єднатись,
Хай адигейці волю свою скажуть —
Зберуться на нараду.
Найбільше було порад
Зібрати всі аули:
І бідних, і богатих,
Старих і молодих.
Хтось загадав жінок позвати.
Сміялись довго й глузували:
„В присутності мужів, жінкам сідати?
Ех ти.“
Зібралися аули аж тоді, Найбільшецюсухую ворожнечу Іскандера багаті почали цькувати.
|
Душила клубом вохким вовни, Невже ви, сльози, нестихомирите мене? І ось ізранку змовкнули аули.
|
І біле тіло, Ось пронеслася буря. Іскандер збитий, як земля стогнав. Він знав одно-його надіям смерть. О, мій народе бідний. Іскандер спотикавсь у горах, „О чом вони мене не вбили |
Коли скажений пес |
Порозбивав всі пальці на ногах, А років через два Зима 1922—1923 р.
|