Червоний шлях/1923/1/Легенда про Сковороду
| ◀ До біографії А. Тесленка | Червоний шлях, №1 Легенда про Сковороду у французькому словнику (Андрій Ковалівський) |
Фашизм. Рур. Лозана ▶ |
|
Шукаючи відомостів про Сковороду в західніх виданнях, я знайшов дві статті про нього: одну в Чеському словникові: „Отто. Словник науковий. Ілюстрована Енціклопедія Загального Знаття“ (в 23-му томі, що вийшов 1905 р.) і у французському „Великому Універсальному Словнику ХІХ-го віку“ П'єра Ларуса, що вийшов 1865–1876 р. Перша стаття, досить докладна і цілком наукова (крім кількох дрібних помилок), належить лекторові рос. мови в чеському університеті в Празі, знавцеві Росії — Карлу Штєпанеку. Друга, поруч з вражаючо новими відомостями, є ніщо инше, як дотепний „роман“ про Сковороду. Ось її переклад:
„Сковорода (Григорій Савич) російський теолог. Народився в селі з околиць Київа коло 1730 р., вмер в 1778 році. Він походив з бідної сім'ї і вступив 12-ти років прислужником до Київської Духовної Академії. Одначе, за виявлену здібність та розумність, йому дозволено проходити курс, і він незабаром зробився одним з найблискучіших учнів Академії. Після того як він даремно прохав дозволу податься за кордон, щоб завершити свої студії, він пішки помандрував до Пешту, таємно від свого начальства. В цьому місті він вивчив німецьку мову й потім подався до Гале, де досягло тоді свого найвищого блиску навчання Вольфа. Сковорода три роки віддавався тут студіям метафізики та теології й написав у цей час переклад проповідів Св. Йвана Золотоустого, а також повчаючі байки, що зберігались до наших днів в усній традиції у жителів України. Коли він після чотирьох років відсутности повернувся до Київа, його знову до Академії не прийняли, й він не міг здобути жадної посади. Тоді він почав боротися за пом'якшення пересліджувань греко-уніятів (або грецьких християн, що визнають зверхність папи) з боку їхніх земляків. Він обійшов країну, сіючи скрізь слова згоди, й завдяки успіхам своїх зусиль зробився попом у свойому рідному селі. Тоді він ще дужче, ніж раніше, повстав проти жорстокостів унінтів і поставив собі завданням навернути їх (до православ'я А. К.) самим лише своїм промовницьким мистецтвом, що не мало собі рівного в південній Росії. Але, коли він відмовився вжити насильств, як йому наказував Синод, його було звільнено, і він подався до Риму. Звідти він незабаром повернувся, коли почув про збільшення пересліджувань, і виступив на захист безщасних реформаторів. Але, хоча змагання його мали успіх, вони спричинились до його загину, бо російський уряд не міг відступити перед опором звичайного священика. Було видано наказа його заарештувати, яко бунтівника, й він врятувався від тюрми і, певно, від смерти тільки тим, що сховався в одного шляхтича, що часто виявляв до нього свою прихильність. Він вмер незабаром після того в цьому притулкові. Згідно з традицією (!) він прорік свою смерть на передодні й вирив сам собі могилу, щоб визволити свого доброчинця від зайвого клопоту. Сковорода єдиний письменник Малої Росії, що писав прозою. Його праця має назву Симфонон. Є також декілька його релігійних статтів латинською та російською мовою, що виявляють великий смак, велику красу форми та широкосяжне знаття, — якості дуже рідкі в той час у країні, в якій він жив. Бандуристи (рід українських труверів) приписують Сковороді ще і в наші дні всі народні пісні України, крім пісень військових та про кохання“.
Автор статті невідомий. Французька мова жива і яскрава. Через загальний легендарний характер оповідання просвічує багато реальних фактів (напр., про вчення в Академії, мандрівку до Пешта, — у Ковалінського „Офен“, — обставини смерти), а також відомих легенд про Сковороду (мандрівка до Риму). Важко сказати, чи вся історія з уніятами виросла з переказів про толерантність Сковороди, чи вона є плодом свідомої містифікації (якогось уніята чи що). Але що найцінніше — так це відомості про науку Сковороди за кордоном, про студії в Гале, про Вольфа та переклад Йвана Золотоустого. Їхнє походження невідоме і чекає на свого дослідувача.