Червоний шлях/1923/1/Рур
| ◀ Марксизм та національна проблема | Червоний шлях, №1 Рур (Сергій Остапенко) |
По бур’янах революції ▶ |
|
Проф. С. ОСТАПЕНКО.
Діялектика імперіялістичної війни 1914 року довела капіталізм до Руру в 1923 році. В Рурі зараз відбуваються події найбільшої світової сили.
Що таке Рур і чому саме світовий капіталізм врився там цілою своєю постаттю?
Рур — це наш Донбас. І ось коли б ми в належній мірі знали наш Донбас, то вистачило б одної згадки про те, що Рур в складі німецької господарки має такуж силу, як і наш Донбас в нашій для того, щоб належно орієнтуватися та оцінити силу тих подій, що відбуваються в даний мент в Рурі і які своїм наслідком мусять мати колосальний вплив на дальші й близчі етапи класового змагання пролетаріяту.
Капіталізм сучасної доби не опанував безпосередньо та цілковито всіх ділянок виробничих процесів сучасного господарювання та класових відношень, що в'яжуться в капіталістичному укладі з виробничими процесами. В повній силі і безпосередньо він закріпився лише на т. з. «командних висотах» господарських та класових відношень. В повній мірі він охопив лише ті ділянки господарства, енергією котрих до кінця глушаться закорінілі, стародавні елементи всіх господарських виробничих форм та форм класової експлоатації, з котрих він сам вийшов. Капіталізм в повній мірі володіє якраз тими ділянками світового господарства, де для нього самого готується домовина.
Серед цих командних висот в даний час першою являється нова енергетична галузь господарювання, якої не знали всі попередні способи господарювання, а саме вугільна та залізна індустрія, вугільна та залізна ділянка сучасного господарювання. Енергія цих двох ділянок западає у всі щілини инших ділянок усього сучасного господарського поля, і тим способом з колосальною швидкістю творить поспішні умови до нових форм спірносте загальної роботи, загального господарювання, творить умови до нових форм експлоатації, визиску пролетаріяту та т. з. трудових господарів. Разом з тим по законах діалектики капіталізму на цих командних висотах з залізною послідовністю виростає повна протилежність капіталістичної пануючої класи, виростає протилежність буржуазії — пролетаріят, соціяльна революція та все, що з того слідує. Саме на цих ділянках капіталізм забігає в такі кути, з котрих не в силі вилізти, кути, де він грузне аж до голови.
Ось зараз в цей мент світовий капіталізм, продовжуючи імперіялістичну війну, починає грузнути в Рурі. Він намагається судьбою Рура розвязати свої уроджені суперечности. Він намагається сплюндрувати Рур, аби тільки найти шлях для дальшого свого поступу.
Що ж таке Рур?
Рур — це одна з найбільш міцних ділянок сучасного капіталістичного господарювання. По розмірах території він менше одної нашої української губерні. По відомостях німецького промислового перепису, в 1907 році в Рурі числилось 3.777.159 душ усього населення, а зараз там з'осереджена значна частина німецького пролетаріяту — одних шахтарів поверх 500.000 чоловік та металістів 387.000 чоловіка.
Шахтарі Рура добувають там зараз 115 міл. тон або, значить, коло 7 міліярдів пудів вугілля на рік. Отже це в три з половиною рази більше, ніж видавав наш Донбас до війни. Отой виріб вугілля в Рурі складав не більш — не менш, як 60 % усього виробу вугілля в Німеччині перед війною, а зараз, після того, як Версальською «угодою» від Німеччини відрізано значну долю вугільного поля, Рур лишився майже єдиним джерелом і єдиною енергетичною основою колосальної німецької індустрії.
В 1913 році загальна добича земляного вугіля в Німеччині доходила 12 міліярдів пудів на рік.
Версальською «угодою» від Німеччини відрізано увесь Саарський, Ельзас-Лотарингський і майже половину Шлезького вугільного поля на користь Франції та Малої Антанти. Тому в 1921 році загальна добича земляного вугілля в Німеччині знизилася аж до 8 міліярдів пудів і складала 67 % довоєнної норми.
Добування земляного вугілля в Рурі після Версаля відбувалося ось так:
було добуто міліярдів пудів
» 1921 » . . . 5,6
Цілком ясно, що у після версальський час Рур робиться єдиною енергетичною ділянкою німецької господарки або, значить, самою високою командною висотою. Без Рура німецька буржуазія стратить зовсім можливість діставати додаткову вартість. Шляхом захоплення Рура французська буржуазія намагається повернути німецьке господарювання до колишнього феодального стану.
Коли мати на увазі ті степені експлоатації шахтаря, що були в дореволюцйний час в нашому Донбасі (а в Рурі вони без жадного сумніву вищі), то подані тут числа виробу земляного вугілля в Рурі мали би значити, що рурські шахтарі творили додаткову вартість, яка рівнялась:
в 1913 році . . 3,5 міліярдів пудів вугілля
» 1922 » . . 2,8 » » »
або, по нашій довоєнній ціні, додаткову вартість, яка рівнялась 560 мілійонів пудів пшениці в першому з позначених років і 448 міл. п. — в другому, або инакше кажучи — додаткова вартість, що творилась за рік шахтарями Рура, рівнялась 65 % всієї тої додаткової вартости, котра творилась в цілому народньому господарстві в 1913 році на Україні. За поміччу цієї додаткової вартости Рура, німецька буржуазія здирала ще більшу додаткову вартість з робітників усього світу.
А сьогодня за перенесення цієї командної висоти, тоб-то Рура, із німецького господарства в границі безпосереднього панування французької буржуазії, за присвоєння тої колосальної додаткової вартости, що творилась в Рурі, і наступає армія, яка перебуває під політичною владою французської буржуазії.
З-за поділу отої додаткової вартости королі німецької та французської буржуазії їздять до Лондону до англійської буржуазії, і всі разом ретельно стережуть — а що скаже американська буржуазія.
Пролетарський Рур випрацьовує не тільки земляне вугілля, а також і залізо і сталь та всякі машини у великій кількости. Крім шахтарів там працюють і металісти. Крім «королів чорного золота» там є і «король гармат» — Крупп, що об'єднує такі заклади залізної індустрії, в котрих одна школа фабзавуча більша за пересічний європейський фабричний заклад. Отже хоча коротко окреслимо виріб заліза.
В 1913 році в цілому світі було вироблено 4,6 міліярда пудів заліза. А з того припадало на долю:
Сполучених Штатів Америки . 1,8 міліярдів пудів
Німеччини. . . . . . . . . . . . 1,1 » »
Англії . . . . . . . . . . . . . . . 0,46 » »
Версальська «угода» трощить оту колосальну залізну індустрію, як тільки може. Лотаринзький, саарський, люксембургський райони, котрі разом з Руром складали одно господарське ціле і в котрих Німеччина продукувала ріжні метальові вироби всієї своєї залізної індустрії, на другий день після Версальської «угоди» було відрізано від Німеччини і від Рура. Трохи пізніше після того від Німеччини було ще відрізано ⅔ шлезької металургії. У всіх зазначених краях було зосереджено 34 % німецької металургії (з виробом 342 міл. п. чавуну) і приблизно — 36 % виробу сталі. Там же було з'осереджено і 80 % всієї залізної руди. Але і того було замало для версальців: на тих закладах німецької залізної індустрії, що лишалася ще за Німеччиною, вони потрощили багато всяких машин. Лишень на одних закладах Круппа було знищено на-ніщо 8500 машин — аби тільки пошкодити німецькій залізній індустрії; версальці забрали з Німеччини 150.000 вагонів та 5.000 паровозів та всю торговельну флоту, тоб-то позбавили німецьку залізну індустрію транспортових засобів. А все то зверху було покрито неймовірними репараціями.
Ще в 1907 році в Німеччині було пролетаріяту, що продукував залізо та сталь, 2.093.147 чоловіка. Велика частина того пролетаріяту зосереджувалась в Рурі. Зараз в 1923 році тільки в металургичних та залізоперероблюючих закладах Руру мається поверх 387.000 металістів. Ось відомости що до числа рурських металістів на 1/1 1921 року:
| Де саме | Закладів | Занятих робочих | Більш проти минулого |
| Есен | 5 | 45.491 | 5.041 |
| Обергавзен | 33 | 84.544 | 8.660 |
| Дюсельдорф | 36 | 29.758 | 2.223 |
| Кельн | 35 | 19.467 | 564 |
| Аахен | 10 | 6.148 | 474 |
| Дортмунд | 17 | 42.578 | 4.414 |
| Бохум | 15 | 31.919 | 1.270 |
| Гаген | 27 | 12.886 | 1.947 |
| 219 | 280.970 | 25.222 |
Крім того безробітних металістів, коло тих самих металургичних закладів, було 106.757 чоловіка.
Отже коли взяти на-око, що виробнича спірність металіста в 2 рази більша за виробничу спірність шахтаря, то треба рахувати, що додаткова вартість, котру творили металісти Рура, доходила в одиницях пшениці 600 міл. пуд.
Таким чином тільки позначеними категоріями рурського пролетаріяту творилась додаткова вартість, рівна 1.160 міл. пуд. пшениці, що є рівне такому ж числу зол. карб, або робочих днів. От з-за якої суми робочої енергії продовжується зараз імперіялістична війна в Рурі, що роспочалась в 1914.
Така є загальна основа Рурських подій сьогоднішнього дня. Але конкретні і безпосередні елементи тих подій ховаються далеко від ока, і їх треба ще виявити, поскільки це зараз взагалі приступно і наскільки це є можливе.
Десь вже за 20 літ перед війною 1914 року надзвичайно швидка індустріялізація Німеччини на смерть лякала капіталістичну Англію та Францію. Справді — німецький капіталізм із швидкістю, котрої до того не знав капіталістичний світ, почав збирати дуже значну долю загально-світової додаткової вартости, тиснючи із всіх кутів світу капіталістичних королів ріжних національних гербів, але особливо англійських та французьських. Вже тоді для всіх стало безперечним фактом, що там, де появлявся німецький капіталіст, частина додаткової вартости безповоротньо щезала з рук капіталістів инших національностей, а наспів тодішніх німецьких імперіялістів: «Німеччина найвища за все» почав був скрізь прийматися без саркастичної усмішки.
Німецький капіталізм в новітній формі — в формі імперіялізму — зростав з неймовірною швидкістю. Справді, поглянемо ось на кілька чисел, що характеризують ту справу.
Напередодні революції 1848 року Німеччина уявляла собою якусь сотню держав-малюків феодального типу, де панував т. з. цеховий — виробничий уклад та сільське господарство примитивних форм.
Найбільшою з цих держав-малюків була Прусія. І от в Прусії в 1846 році по всіх ділянках промисловости було занято лише 21.716 роб., тоб-то менш, ніж тепер в одному українському металургійному заводі. Пруським промисловим переписом того ж року було констатовано «фабричного состояния» 557.730 чоловіка. Серед того було ткачів 246.484 чол., робота котрих справлялась т. з. мануфактурним, а не фабричним способом. Далі тим же переписом було констатовано «робочого состояния» 842.148 чол. і 470.091 чол. «найманих робочих», що проживлювались всякою поденщиною; 271.806 чол. числилось переписом як «батраки та прислуга» і 320.722 чол. «торгового состояния», а разом всіх «самодіяльних» — 4.462.299 чол.
В тому ж році включаючи і Рура було добуто 348 міл. пуд. земляного вугілля.
З 60-х рокіх вже починається помітний і швидкий розбіг німецького капіталізму. Так у 1865 році протяг всіх залізниць Німеччини доходив 13.821 верст, що в порівнанні з 1850 роком давало збільшення протягу залізниць на 137 %. А коло 70-х років окремі держави-малюки починають зливатися в одну велику німецьку капіталістичну державу — в німецьку імперію.Для того, щоб капіталізм міг розтрощити феодалізм і закріпитися, щоб дійти вищих і більш для нього доскональних форм експлоатації, він потрібує нової енергетичної ділянки, нової виробничої енергії — земляного вугілля, заліза та сталі — без того він не може строщити феодалізму, міцніти та зростати.
В той час Рур, як велике джерело найкращого земляного вугілля, а на другому березі Рейна — Ельзас-Лотарингія з великими покладами залізної руди, якраз і мали бути отою новою енергетичною ділянкою, що була потрібна німецькому капіталізмові.
З-за цієї енергичної ділянки і провалилась франко-пруська війна 1870/71 року. Як звісно, війна та закінчилася на користь Німеччини: Франція поступилася Німеччині рудою і ще доплатила 5 міліярдів франків для швидкого зросту німецького капіталізму. Ота енергія разом зібрана обернулася у велику живучу силу в молодому капіталістичному організмові Німеччини. Після того німецький капіталізм пішов надзвичайно швидко «в гору» — в 1900-х роках він доходить вже найвищих їх вершків капіталістичного світу, а Рур в той час робиться фундаментом, основою найбільшої в світі капіталістичної будови. Енергія Рура росходиться вже по цілому світі. Між иншим, значна сила енергії Рура залітала і в межі нашої української господарки.
Ще перед тим, а саме в 80-х роках німецький капіталізм почував необхідність точного підрахунку своїх сил. Приблизно через 10 літ після того, як склалась Німецька імперія, а саме в 1882 році, починаються в ній систематичні промислові переписи. От з цього менту маємо ми можливість подати коротку характеристику розвою німецької капіталістичної господарки в числах.
Виробничо-класова структура Німеччини по перепису 1882 р. позначається ось такими коефіцієнтами:
1. Всіх занятих у виробництві . . 18 міл. чол. (39 %)
2. У них домочадців . . . . . . . . 25 » » (55 %)
3. Прислуги . . . . . . . . . . . . . 1 » » (3 %)
4. «Без професій» . . . . . . . . . 1 » » (3 %)
Отих «без професій» треба «роз'яснити». В склад тої категорії по перепису увійшло: рантьє — 810.458 чол., тих, що користаються громадською допомогою — 177.855 чол., сиріт та тих, що живуть в притулках — 145.356 чол., каторжників — 320.817 чол., — тоб-то самий вершок і саме дно капіталістичного укладу.
Отже тут, ще зовсім мало рантьє та каторжників і відносно дуже багато домочадців та прислуги і мало «самодіяльних». А все це разом має доводити, що в той час німецький капіталізм ще не вийшов із першого стану свого розвою — він ще стояв по коліна у феодальному болоті.
Справді, серед позначеного числа «самодіяльних» числилося:
Хазяїв та директорів . . . . 5.190.687.
Службовців . . . . . . . . . 307.268.
Робочих всіх категорій . . 10.705.324.
| 1. «Самодіяльних» | 27 | міл. | чол. | (44 %) |
| 2. Домочадців | 30 | » | » | (48 %) |
| 3. Прислуги | 1 | » | » | (2 %) |
| 4. Без професій | 3 | » | » | (6 %) |
А категорія «самодіяльних» вже складалася ось так:
Хазяїв та директорів |
5.490.280 (22.33 %) |
Службовців |
1.290.728 (5.24 %) |
Робочих всіх категорій |
17.836.121 (71.43 %) |
До поданих чисел не треба ніяких «коментарів», але ще треба поглянути, як саме перемістився виробничий центр Німеччини з одних ділянок господарювання в другі. Справа та характеризується ось такими числами:
З загального числа «самодіяльних», в мілійонах, було в:
| Категорії | індустрії | сільськ.господ. | транспорт.і торгов. | |||
| 1907 | 1882 | 1907 | 1882 | 1907 | 1882 | |
| Хазяїв | 1,9 | 2,0 | 2,5 | 2,2 | 1,0 | 0,7 |
| Службовців | 0,6 | 0,09 | 0,09 | 0,06 | 1,9 | 1,7 |
| Робочих | 8,5 | 4,0 | 7,2 | 5,8 | 1,9 | 0,7 |
Показані числа також остільки виразні, що не потрібують пояснень.
Рур же в той час в 1907 р. мав ось такі коефіцієнти:
| індустрія | сільск. господ. | трансп. і торгов. | |
| Хазяїв | 92.259 | 102.310 | 45.023 |
| Служ. і робоч. | 795.765 | 258.425 | 113.717 |
Отже в 1907 році, тоб-то 15 років тому пролетаріят Рура доходив вже 1.126.907 чол. і індустріальне ядро його складало 67 %.
Елементи пролетарського Рура ще з більшою силою виступають, коли порівняти, скілько пересічно на одного хозяїна припадало робочих і служачих для всієї Німеччини і для Рура; В 1907 році пересічно на кожних 10 хазяїв припадало робочих і служачих в:
| індустрії | сільс. господ. | трансп. і торгов. | |
| Вся Німеччина | 47 | 28 | 24 |
| Рур | 82 | 25 | 25 |
Отже Рур по кількости пролетаріяту, що зосереджувався на території не більше одної нашої губерні, уявляв собою цілу пересічну європейську державу і в кільки разів був більше багаттьох держав-малюків.
А разом маємо, що на протязі 25 років в складі німецького капіталізму відбулося от що:
1. Індустрія дійшла найбільших розмірів в Європі і переважила англійську індустрію.
2. Завершилася капіталізація транспорту і торговлі.
3. Сільське господарство цілком увійшло в капіталістичну експлоатацію і в капіталістичні виробничі стосунки.
І в 1913 році — на передодні війни 1914 року — Німеччина була першою капіталістичною країною в Європі, як по абсолютних розмірах індустрії, так і по інтенсивности капіталістичного поступу. В Німеччині вже продуковалося земляного вугіля та заліза у 2 рази більш, ніж у самій старішій капіталістичній країні — Англії; абсолютні розміри капіталістичного виробу Німеччини вже близько стояли до американських розмірів, хоча в Німеччині населення числилось 64 міл., а в Америці — 98 міл. Мимо того в цей час Німеччина поспіла створити другу в світі по розмірах текстильну індустрію і першу в світі хемичну індустрію не тільки по розмірах, але і по якости. Після Версальскої «угоди» англійці витребовали «секретів» німецької хемичної індустрії. Ті видали, але англійці нічого не можуть з того вдіяти — не мають можливости запровадити такої самої хемичної індустрії, що й зараз існує в Німеччині.
Поглянемо тепер на кілька характерних елементів капіталістичного німецького промислу.
Німецький пролетаріят, що його показано вище, в 1882 році прикладав свою виробничу енергію в 2.227.339 закладах, а в 1907 році, не дивлячись на те, що число пролетаріяту збільшилося у 2 рази, число закладів, де він прикладав енергію, зменшилося до 2.086.368. Така велика концентрація сталася за 25 років. Момент концентрації німецької індустрії ще з більшою силою виступає, коли взяти під увагу т. з. 1) дрібні заклади, що вміщують до 5 робочих, 2) середні, що вміщують до 50 робочих, і 3) великі, що вміщують поверх 50 робочих кожен. В кожній з цих категорій було занято ось таку долю усього німецького пролетаріяту:
| В підприємствах | 1907 рік | 1882 рік |
| 1) Дрібних | 30 % | 55 % |
| 2) Середніх | 25 % | 20 % |
| 3) Великих | 45 % | 25 % |
| Разом | 100 % | 100 % |
В 1907 році німецький пролетаріят осередкувався ось в таких ділянках господарювання:
1. Гірнича |
860.903 |
2. Хемична |
172.441 |
3. Машинобудівельна |
1.120.282 |
4. Текстильна |
1.088.280 |
5. Папірова |
230.925 |
6. Керамична |
770.363 |
Лишень в цих ділянках пролетаріяту було більше, ніж у всіх дрібних і середніх закладах разом.
Загальна додаткова вартість, що творилась пролетаріятом в німецькій індустрії, в 1907 році доходила 5 міліярдів марок. Ця додаткова вартість ріжними способами і шляхами вливалась в каси фінансового капіталу і звідти розбігалась по всьому народньому господарству.
Коло цього часу Німеччина зробилася, не тільки першою промисловою державою, але й державою рантьє і нарівні із старими капіталістичними державами почала експортувать капітал закордон для того, щоб здобувати додаткову вартість також із господарчих відносин инших національних господарств.
Таких же великих поспіхів Німеччина дійшла і в ділянці зовнішнього торгу. В 1910 році привіз в Німеччину доходив 9310 міліярдів марок, а вивіз — 7644 міл. марок, тоб-то рівнявся розмірам зовнішнього торгу Англії і в кілька разів був вже більший за розміри зовнішнього торгу б. російської імперії. При тому німецький імпорт складався з всякої сировини, а експорт — з фабрикатів.
Отой небувалий поспішний капіталістрчний розвій Німеччини напередодні війни завершився модерними капіталістичними об'єднаннями — концернами, трестами, сіндикатами. Розуміється, що всі ті концерни завершували командні висоти капіталістичної господарки Німеччини, як і в других краях, тоб-то вугільну, залізну, текстильну, хемичну.
Ми не маємо тут досить місця, щоб дати вичерпуючу характеристику німецьких концернів. Та щоб дати можливість скласти загальну уяву про ті концерни, ми перечислимо тут коротко господарство лише одного німецького концерну, що носить імя «короля гармат» — Круппа. Той концерн має: 1) В Рурі 12 вугільних закладів та 497 коксових пічок, річна виробнича спроможність яких доходить 228 міл. пуд. вугілля — отже більше ніж в цілій малій державі — і 126 міл. пуд. коксу та 2 міл. пуд. брикет. Крім того поза межами Рура концерн має вугільні заклади такої ж виробної спроможности. Отже концерн мав річний виріб вугіля 516 міл. пуд. — тоб-то третину того, що давав наш Донбас напередодні війни. Але того вугілля концерну не вистачало для потреб власних промислових закладів і він ще закупав вугілля на стороні. 2) Шахти залізної руди в Рурі і близько коло нього, в котрих добувалось 5 міліярдів пуд. руди, тоб-то в 12 разів більше, ніж в нашому Криворіжжі до війни. Крім того йому належали рудні копальні в Еспанії. 3) Сталелитейні в Есені — основа концерна. До війни — це царство гармат, а зараз це царство виробничого знаряддя, як от хліборобське, транспортове, струменту то-що. 4) Металургичні заводи в Рейнгавзені. 5) Машинобудівельні заводи в Магдебурзі–Буккау та паровлаво-будівельна дільниця в Кілі, де будуються океанські пароплави. 6) Шахти марганцевої руди. 7) Залізоперероблюючі заводи в Рурі і по-за ним. 8) Велике число всяких торговельних закладів, що справляють торг всякими виробами зі всім світом. 9) Цей же концерн за поміччу англійського капіталу взяв хліборобську концесію на Донщині.
Такого звершку дійшла Німеччина в останні 10 літ нашої історії. Подібного поступу не знала досі ні одна капіталістична держава.
Ми знаємо, що капіталістичний світ конає у своїх власних, уроджених суперечностях. І отакий капіталістичний поспіх Німеччини на-смерть почав «лякати» капіталістів Франції і Англії та капіталістів б. російської імперії. Було їм чого «лякатися»: додаткова вартість, що творилась в межах світової господарки, у велетенських розмірах почала стікатися тепер до німецьких капіталістів, що на всі лади гордо виспівували:
«Німеччина найвища за все».
Першу трівогу голосно і одверто забила Англія ще в 1900-х роках. Англійські капіталісти в один голос заголосили: «промислова слава Англії зникає», тоб-то частина додаткової вартости, що творилась в межах світової господарки, виривається німцями з англійських рук.
Англійці, числячи себе давно за «громадян першої капіталістичної країни в світі», до такої міри звикли було до думки, що лише вони одні мають збирати додаткову вартість по всіх закутках світу, що поява німецьких фабрикатів на власному Лондонському ринкові вдарила їх правцем. Спочатку вони прийняли то за німецький жарт і надіялись відмахнутися призирливою фразою:
«Made in Germani» — «Зроблено в Німеччині».Але жарт той привів ще до більшого припливу німецьких фабрикатів на Лондонський ринок, і англійці на страх затурбувалися. І було чого.
Минаючи за браком місця належні числа, що характеризують ту справу, подамо лише от що: в 1882 році було вироблено мілійонів пудів чавуну:
В Англії |
464 |
» Німеччині |
168 |
а в 1913 році —
В Англії |
649 |
» Німеччині |
1177 |
А в 1837 році Німеччина виробляла лише 5 міл. пуд. чавуну, в 1879 році — 96 міл. пуд. В 1891 році Німеччина ввозила до Англії ріжних залізних виробів 7 міл. пуд., а ще через три роки Німеччина заліза та сталі, взагалі усього, вже вивозила 86 міл. пуд., а Англія — 104, тоб-то обидві країни близько порівнялись вже на міжнародньому ринкові.
Подібні ж відношення склались поміж Англією та Німеччиною в справі текстильної індустрії, де Німеччина як с під землі в один короткий мент стала поруч з Англією другою текстильною державою в світі.
А в галузі хемичноі індустрії Німеччіна не тільки далеко обігнала Англію, але й створила першу, й досі єдину в світі, хемичну індустрію, якої англійці не можуть здолати, навіть забравши від німців «секрети» тої індустрії.
І так по всьому напрямку поля капіталістичного господарювання. І нарешті німецький капіталізм близько стикнувся з англійським в справі колоній. Стикнувся, — і сціпів зуби.
Щоб поширити свою національну територію до прикладення капіталу, котрому було вже затісно, німецький капіталізм діялектистично дійшов стану мілітаристичного імперіялизму і міцно став на пяту своїх капіталістичних сусідів.
Але коли Англія сціпила зуби і мовчки визнала свого нового «страшного» конкурента та вперто готувалась до змагання всіма способами, як тільки трапиться зручний випадок, то Франція — країна напів-феодальна по виробничих основах і рантьє по формі міжнароднього капіталу — наперекір всім очевидностям шукала реванша за кінець війни 1870–71 року, тоб-то настирливо шукала способів повернення назад залізної руди та придушення буйного зросту німецького капіталізму, що мав вибити з капіталистичного ланцюга сухопарий французський капіталізм.
Отже загально звісно, що не дивлячись на свою колишню стару феодальну культуру та ранішу буржуазну революційність, до самого останнього часу Франція не була країною промислового капіталізму.Напередодні війни 1914 року її текстильна індустрія займала лишень 100.000 робочих та 7,5 міл. веретен з загальним річним виробом в 1.603.000 подвійних центнерів мануфактури.
Французська залізна індустрія давала річний вироб заліза та сталі 276 міл. пуд.
Вугільна та коксова промисловість була остільки незначною, що навіть для потреб тої індустрії, яку мала Франція, вугілля не вистачало, і вона його довозила з закордону.
Природній зріст її населення давно зупинивсь на нулі.
Отже, чуючи загрозу над собою, Франція шукала, де тільки могла, «друзів» проти «експансивних та диких німців». Так вона підлещилась до Англії та зманула б. царську Росію, котра теж завше шукала «щастя ради самого щастя» на мілітарному полі та ніби заступництва над славянами, що підпали під тевтонів.
Але, як не брязкотів французський імперіялізм, підпертий царською Росією, німецкий капіталізм, після точних вирахунків, ніяк того не страшився. Всю увагу свою він кинув на Англію, котра мала рішити справу капіталістичного змагання: тільки Англія могла дати таку велику індустрію для війни, що могла рівнятися до німецької. І Англія для Німеччини зробилася «найстрашнішим ворогом».
Тому капіталістична війна 1914 року являється оружним змаганням капіталістичної Англії та Німеччини, не дивлячись та те, що в ній бере участь велике число малих і великих держав.
Німеччина не згодилась мирно поділити додаткову вартість з Англією і роспочала війну, сподіваючись покрити нерівність сил і стратегичного стану консолідацією та більшою швидкістю руху своєї капіталістичної енергії.
Наслідки ції війни ми бачимо тепер в Рурських подіях. Війна, обірвана в одній формі Версальскою «угодою», продовжується зараз в иншій формі в Рурі.
Результати ж цього таки:
Замість б. російської імперії живе ССРР, що її створено рукою пролетаріяту.
Німеччина ж стратила:
1. Океанську флоту, другу в світі по розмірах,
2. Ельзас-Лотарингію,
3. Саарське вугільне поле,
4. Люксембург, який фактично був німецьким,
5. Шлезьк,
6. Данціг,
7. Мемель,
8. 8 мілійонов населення,
9. Багато виробничого знаряддя,
10. Третину текстильної індустрії,
11. 80 % залізної руди,
12. Право мати оружну армію,
13. Обов'язалась платити колосальну контрибуцію,
14. Згодилась на мілітарні «прогульки» в межах свого господарства.
Франція набула:
1. Ельзас-Лотарингію,
2. Велику контрибуцію,
3. Третину німецької текстильної індустрії,
4. Саарське вугільне поле,
5. Частину океанської флоти,
6. 150.000 вагонів і 5.000 паровозів,
7. Хліборобське знаряддя і робочу худобу,
і фактично:
8. Галицьку нафту,
9. Шлезьку металургію,
10. Значну долю польских промислових закладів,
11. Васала в особі Малої Антанти.
Франція стратила:
1. Смугу родючої землі шириною 25 верст і довжиною сотні верстов.
2. Частину текстільної, металургійної промисловісти.
3. Поверх 2 міл. населення,
4. Лишилась своїх «союзників»,
5. Можливість скористати «добичу».
Англія набула:
Довела противника — Німеччину — до знесиленого господарського стану та до повної покірности не тільки «сумлінно» ділити додаткову вартість, але служити безпосередньо англійському імперіялізмові в міру потреби. Другого конкурента — Францію — примусила «давитися кісткою».
Англія стратила:
До певної міри своє капіталістичне панування, і в господарському і політичному відношенні має перед собою страшного конкурента. Спол. Штати Америки, які «ратуючи» Європу, поспіли за час війни поширити багато своїх індустрій до світового маштабу.
Все це «наочні» результати, і саме ті, як їх оцінюють поняттями капіталістичної господарки та капіталістичних стосунків. Далі слідують ще досі невиявлені результати, а саме те, що господарський центр капіталізму з Європи пересунувся до Америки та те, що в Європі назрівають передумови соціяльної революції.
Після Версальської «угоди» командні висоти перебудовано ось так: Текстильна індустрія. Війна «стимуліровала» цю індустрію, а тому за час війни вона поширилась там, де до того ледви існувала. Цей момент сильно змінив ситуацію текстільного ринку і зачіпив текстільну індустрію Англії, Франції і Німеччини.
Як ніколи, Англія зараз «бідкається» з експортом своєї мануфактури. Проти 1913 року вона не тільки не поширила продукції свого текстильного виробу, а знизила його на 60 % з-за браку споживчого ринку. І Англія зараз готова на всякі експерименти над Францією та Німеччиною, аби якось поширити експорт мануфактури — свого основного капіталістичного краму за поміччу котрого досі вона збирала найбільшу додаткову вартість.
В наслідок Версальського «миру» Франція здобула третину німецької текстильної індустрії і несподівано для себе ніби зробилася другою в Європі текстильною країною. Але для Франції то було «данайським подарунком», бо для того щоб впоратися з тою індустрією, їй доводиться із стану країни «рантьє» зразу вискочити в стан промислової країни, маючи перед собою Англію та Німеччину. То ставить Францію в ворожу позицію не тільки відносно Німеччини, але і Англії самої, бо Версальський мир передав їй індустрію, але не забезпечив належних споживчих ринків — Францію тиснуть навіть з тих ринків, де вона панувала перед війною. Минуємо тут всі періпетії, що в'яжуться з французською текстильною індустрією, і звернемо увагу лише на той факт, що Франція після Версальського миру встигла розмістити з своєї мануфактури лише половину того, що вона розміщала до війни.
Виробнича спроможність німецької текстильної індустрії перед війною оцінювалась в 24 міліярди марок, складаючи 12 % світового виробу, і по розмірах була другою в світі. Загально звісно, що в часи війни німецька текстильна індустрія примушена була перейти з бавовни на древесну масу — на древесну мануфактуру.
Але після Версальського миру, всупереч всім надіям Англії та Франції, Німеччина так швидко відновила свою текстильну індустрію, що в 1921/22 році дійшла ⅔ довоєнної норми і навіть експорт дійшов вже 15 % довоєного розміру, коли брати під увагу всю довоєнну текс. індустрію Німеччини, і 22 %, коли лише ту частину, що залишилась після Версалю. Отже відносний поспіх далеко більший не тільки в порівнанні до Франції, але й до Англії.
Залізо і сталь. Вироб заліза та сталі в нашу добу здається найвищою командною висотою, з котрої направляється капіталістичне господарювання. Ця ділянка складає одно ціле з залізною рудою, вугіллям та коксом.
На цій командній висоті після Версаля склалося найбільше основ до Рурських подій.
В Англії ця ділянка господарювання вийшла з війни в такому ж стані, як вона була на початку війни. Рурські події, як і весь попередній час війни сильно зміцнюють позиції англійської залізної індустрії.Що ж до Франції та Німеччини, то справу цієї індустрії Версальським миром перевернуто вверх дном, повернуто так, що війна з непереможною конечністю мусить продовжуватися далі.
Маючи за собою лотарингську залізну руду і Рур з вугіллям, Німеччина могла продукувати заліза та сталі в 2 рази більше ніж Англія і у 8 разів більше, ніж Франція. Лише одна Америка трохи переважала Німеччину в цій справі.
По Версальському миру від Німеччини було взято майже всю залізну руду, ⅔ шлезької металургії, або разом — 44 % всього доменного виробу і 36 % виробу литої сталі.
І всеж — поки за Німмеччиною лишився Рур та перспективи довозу залізної руди із Еспанії та Швеції, вона зберігала можливість продукувати 900 мілійонів пуд заліза, тоб-то все ще у двічи більше, ніж Англія, в двічи більше можливої французської продукції і у 4,5 рази більше фактичної французської продукції, як вона склалася в 1921 році. І справді, Німеччина вже в 1921/22 році поспіла довести експорт своїх залізних виробів до 40 % бувшої довоєнної норми і, значить, далеко переважити Францію.
А Франція? В 1913 році Франція продукувала:
| залізної руди | 1.314 | міл. | пуд. |
| коксу | 240 | » | » |
| чавуну | 312 | » | » |
| сталі | 276 | » | » |
Після Версальського миру Франція захопила стільки можливостей до залізної індустрії, що вона повинна була мати ось таку річну продукцію:
| залізної руди | 2.580 | міл. | пуд. |
| чавуну | 576 | » | » |
| сталі | 468 | » | » |
при річній власній потребі вдома:
| залізної руди | 1.560 | міл. | пуд. |
| чавуну | 300 | » | » |
| сталі | 250 | » | » |
Але для такої продукції Франції не вистачає 2,5 міліярда пуд. коксу, що лишився в Рурі. На тому не кінчається це «але». Спроектована таким чином французська залізна індустрія, всеж значно менша за ту німецьку, що лишилась після війни, рівняється англійській і повинна була мати до експорту:
| залізної руди | 1.020 | міл. | пуд. | на | рік |
| чавуну | 280 | » | » | » | » |
| сталі | 220 | » | » | » | » |
а для того їй потрібується (ніби дуже мало):
1. відбудувати свої металургійни заклади,
2. одержати Рурський кокс,
3. заново організувати колосальну індустрію,
4. знайти відповідні споживчі ринки для того.
А ось в 1921 році Франція, не дивлячись на Версальський «мир», поспіла розвинути свою залізну продукцію ось до таких розмірів:
чавуну 202 міл. пуд.
сталі 186 » »
тоб то тільки 60 % бувшої у неї довоєнної норми, або, значить, поспіла вона підняти свою залізну продукцію до того розміру, до якого перед війною дійшов наш Донбас і в 5 разів менше довоєнної продукції Німеччини.
Самі французи той свій великий неуспіх пояснюють не відсутністю відповідного споживчого ринку, а тим, що Рур перебуває в німецьких руках.
Вугілля. Отже ще раз поглянемо в шахти Рура. Як то показано вище, Німеччина перед війною продукувала 12 міліярдів пуд. вугілля на рік. Після Версальської «угоди» від неї відрізано 26 % тої продукції або, значить, коло 3 міліярдів пуд., а з того безпосередньо Франції дісталось лише 1 міліярд, других 2 міліярди дістались в руки Малої Антанти.
Після того розділу річна продукція вугілля в Німеччині повинна була б всеж доходити 9 міліярдів пуд., а у Франції — 3,5 міліярда пуд., тоб-то в Німеччині близько до потреб її господарки, що лишались після Версаля, а у Франції на 2 міліярди менше потреб. Для того було передбачено вугільні репарації.
Після Версаля німецька вугільна продукція підносилась ось таким чином:
| в | 1920 | році | — 7.848 | міл. | пуд. |
| » | 1921 | » | — 8.114 | » | » |
| » | 1922 | » | — 8.550 | » | » |
Франція ж після Версаля поспіла піднести свою вугільну продукцію лише до 1½ міліярда пуд. Але — і того разом з репараціями для неї було забагато і вона навіть експортувала в 1921 році аж 140 міл. пуд., — таким метафізичним стало господарство Франції після Версаля.
До 22 лютого 1922 року, Німеччина дала Франції в формі репарацій 1.722 міл. пуд. вугіля. Оцей даремний привіз німецького вугілля затримав відбудову власного французького вугільного промислу. Зза того Рурського вугілля ще до Канської конференції «посварились» Франція і Англія, бо на тих вугільних «операціях» Франція почала перехоплювати більшу долю того здирства з Німеччини, яке було предбачено у Версалі.
Так густо переплітаються справи коло Рура.
Рур зараз являється найбільшою в Європі енергетичною ділянкою, за поміччу котрої можна з колосальною силою підносити спірність роботи, а, значить, відносні і абсолютні розміри додаткової вартости. Хто володіє сьогоднішнім Руром, той володіє його колосальною додатковою вартістю та можливістю ще більшу додаткову вартість стягати з цілого світу.Отже Пуанкаре надумав сатанинську думку — або взяти Рур і бути Наполеном 1923 року, або зірвати той Рур в повітря, — бо Рур — це та командна висота, за поміччу котрої можна скоротити німецьку господарку і поширити французську та скрити від своїх союзників по здобутках значну долю репарації.
Рур для французської буржуазії — найкращий засіб для того, щоб пустити в повітря німецьку господарку і в той спосіб позбавитися примари можливого і негайного реваншу з боку Німеччини.
Рур для французської буржуазії — найкращий засіб зачинити приплив англійського вугілля у Францію і таким чином позбавити французську валюту залежности од англійської, а німецьку валюту поставити в залежність од чужоземної.
Рур для французської буржуазії — найкращий засіб заставити німецьку буржуазію ділитися додатковою вартістю та піти на службу до французської буржуазії, як то вона годиться робити англійській буржуазії.
Рур для всієї міжнародньої буржуазії, а для французської і німецької особливо, — являється єдиним засобом погасити зріючу революцію німецького пролетаріяту, який являється центром європейського пролетаріяту, як числом, так і класовою свідомостю.
Рур, коли ним володіє Німеччина, являється тою командною висотою, з котрої вся довголітня робота французських імперіялістів ось за кілька коротких літ, при инших належних умовах, буде зведена Німеччиною до нічого — і французська буржуазія стратить чисто все.
От чим для Франції і цілого світу являється Рур. От чому війна 1914 року продовжується в 1923 році в Рурі.
Коло Рура криється вся діялектика після-версальського розвитку капіталізму. Франція неминуче повинна «посваритися» із всіми своїми «союзниками» і ніяк не може підняти своєї господарки, а німецька господарка всупереч усьому підноситься швидко як на дріжджах. Отже близиться кінець, коли Франція має стратити не тільки репарації, але і сама примушена буде платити їх в десять раз більше, коли Німеччина візьме гору. Отже щоб попередити того кінця, або може ще й бути і Наполеоном 1923 року, — Франція незважаючи ні на що, і пішла на Рур.
Такою є діялектика подій, що зараз вяжуться коло Рура.
Яко імперіялістична гаряча мрія, план Пуанкаре математично правильний, і даремно гадають що Пуанкаре ніби іде в Рур за репараціями — то була цілковита дурниця, якої не зробила б навіть польска буржуазія.
Справді. При всіх найкращих умовах північна Франція — командна висота французької індустрії — може бути відбудована не раніш як через 5–6 літ. Але і після тої відбудови, у Франції лишається стаціонарне населення в 38 міл. душ. Далі, у неї друга в світі по розміру текстільна індустрія без земляного вугілля, колосальна залізна індустрія також без вугілля і без залізоперероблюючих фабрик, без відповідної кваліфикованої робочої сили, — а разом для того усього — зовсім бракує споживчого ринку. Отже додаткова вартість, якщо і буде зростати, то зовсім незначно проти довоєнної норми. А все це разом загрожує капіталістичній Франції зовсім стратити додаткову вартість.
А поруч з тим капіталістична Німеччина — як її не шматував і не роздягав Версальський «мир», в 1921 році вона знову мала 62 міл. населення та до того ще й довоєнну силу людського прибутку, т. з. природнього людського зросту, тоб-то відносно велике число народжень і мале смертности. У неї лишилась колосальна вугільна продукція, залізна індустрія, текстильна індустрія — і хемична, з котрою ніхто не може справитися, навіть забравши секрети виробництва, та до того матеріяльні спроможности, велика сила кваліфікованого труда, наука, що безпосередньо посаджена на фабрики, колосальні капіталістичні навики буржуазії, уміння орудовати в самих складних умовах капіталістичного господарювання. Числа попередніх рядків зовсім виразно показують, що всупреч Версальському «миру», Німеччина відроджувалась з більшою відносно швидкостю, ніж Франція і навіть скоріше, ніж Англія. Отже в самий короткий час Німеччина може скинути з себе Версальську угоду та вимагати для себе від Франції всього чого їй треба.
От оці наочности примусили Пуанкаре кинути далі слухати своїх друзів. Він перестав їх слухати і поспішає в Рур шукати «рятунку», бо конкретна ситуація склалася так, що Франції вже ніколи гадати про ретельні репарації, а треба продовжувати війну, щоб використати ті часові переваги, котрі ще лишилися на сьогодняшній день за Францією. Пуанкаре спішить в Рур спасатися від Німеччини, капіталістичної чи пролетарської, тому Франція — Пуанкаре іде на всякий пролом бо навіть в тому випадкові, коли «прогулка» не закінчиться блискучим поспіхом — всеж буде надія на часову отсрочку розвязання справи.
Поведінка капіталістичної Англії дійшла свого — для неї тепер «не страшна Німеччина», ані Франція: вони самі вже їдуть до неї на уклін, як колись московські князі до Чингис-Хана. І перша і друга буржуазії готові поступитися належною долею додаткової вартости. Як купець, Англія сьогодні правильно судить, що Рурські події далі обезсилюють Францію і Німеччину, тому кожен з них стане ще в більшу залежність від Англії, а тим часом вона вспіє закріпитися на міжнародньому ринкові, котрий так сильно скрутився. Після Версаля ситуація така, що англійська буржуазія може справитись з Францією і Німеччиною разом в бажаний мент. Тому Рурські події для Англії часово вигідні. Англійська буржуазія в даному разі впадає в природню для буржуазії взагалі суперечність. Але то вже природня хвороба всякої буржуазії, котрої не вилічить і Рур: замість того, щоб тягти за волосся своїх друзів до створення господарської рівноваги в капіталістичній системі, Англія потурає їм продовжувати війну зза своїх часових коротких інтересів. Англія зараз грає Рурськими подіями і буде грати, аж поки діялектика не обернеться в протилежну очевидність.
Що до поведінки німецької буржуазії, то треба мати на увазі от що — в силу тих капіталістичних відносин, основу котрих було складено в Версалі, німецька буржуазія зробилася васалом буржуазії инших країн та лише цербером каторжної експлоатації німецького пролетаріяту всесвітнім капіталом.
В часи Рурських подій, коли французська буржуазія збірається знищити до щенту німецьке капіталістичне господарство, німецька буржуазія, що стратила політичну можливість командувати своїм пролетаріятом в мілітаристичній формі, може взагалі лише «пасивно противитись» замахам французської буржуазії та може орудувати такими незвичайними для буржуазії засобами, як бумажні ноти-протести замість 42 сантіметрових гармат. Тому і вся поведінка німецької буржуазії — яка б вона не була — в Рурських подіях варт зараз стільки ж само, як і її «ноти-протести». З Ессена вона переїздить в Гамбург; вона певно ще переїде і до Лондону, але толку з того буде стільки ж, як би вона лишалась і в Ессені: вона пасивна в міжнародній політиці тому, що не може збройно орудувати німецьким пролетаріятом. Врятувати від французького Наполеона німецьке господарство зараз може лише німецький пролетаріят — до того об'єктивно провадить діялектика післяверсальского часу та сьогодняшні Рурські події. Лише німецький пролетаріят може затримати дальшу рострату його колосальної виробничої енергії, з котрою не може справитися буржуазія, тільки пролетаріят може скинути з білого коня французського Наполеона 1923 року. Тільки соціяльна революція може належно розвязати того вузла, що закручено коло Рура.
Події в Рурі будуть продовжуватися, аж поки не дійдуть своєї діялектистичної протилежности.
15/III 1923.