Чигиринскій кобзарь и Гайдамаки/Гайдамаки/Передмова
Помовѣ, передмова, можно бъ и безъ неі. Такъ ось бачте що; все що я бачивъ надрюкованого, тилько бачивъ а прочитавъ дуже небагато, всюды е передслово, а вмене нима, якъ бы я недрюковавъ своихъ Гайдамакивъ, то вонобъ нетреба и передмовы. А колы вже пускаю въ люды то треба и съчымъ, щобъ несміялысь на обирванцивъ, щобъ несказалы отъ якій! хиба диды та батьки дурніши булы, що непускалы въ люды навитъ граматки безъ предисловія. Такъ, далеби такъ, выбачайте, треба предисловіе, такъ якъ же ёго скомпоновать? щобъ знаете небуло и кривды, щобъ небуло и правды, а такъ якъ вси предисловія компонуюця хочъ убый не вмію, треба бъ хвалыть такъ соромъ, а гудыть нехочиця. Начнемъ же уже начало книги сице: весело подывиця — на слипого Кобзаря якъ винъ соби сыдить съ хлопцемъ слипый пидъ тыномъ и весело послухать его якъ винъ заспивае думу проте шо давно діялось. Якъ боролыся Ляхи съ козаками, весело… а все таки скажешъ слава Богу шо минуло, а надто якъ згадаешъ шо мы однои матери диты, шо вси мы славяне. Серце болыть, а росказувать треба, нехай бачать сины и внуки, шо батьки ихъ помилянысь, нехай братаются знову съ своими ворогами. Нехай житомъ пшеныцею, якъ золотомъ покрыта не розмижованною останеця на вики отъ моря и до моря — славянская земля. Про те що діялось на Украйни 1768 року, росказую такъ якъ чувъ отъ старыхъ людей, надрюкованого и критикованого ничого нечитавъ, бо здаеця и нема ничого. Галайда въ половину выдуманый, а смерть вильшаньского Тытаря правдыва, бо ще е люды котори его зналы. Гонта и Зализнякъ, отаманы того кровавого дила, може вывидыни въ мене нетакъ якъ воны булы; за це неручаюсь. Дидъ мій нехай, здоровъ буде, колы зачина росказувать що небудь таке, що не самъ бачивъ а чувъ; то спершу скаже, колы стары люды брешуть, то й я зъ ными.
 |
 |
 |
 |
|