Чи було село Городок приміською зоною літописного Василева: історико-археологічний та топонімічний аспект дослідження

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Чи було село Городок приміською зоною літописного Василева:
історико-археологічний та топонімічний аспект дослідження
(2018

Володимир Добрянський
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI
Джерело: Добрянський, В. Чи було село Городок приміською зоною літописного Василева: історико-археологічний та топонімічний аспект дослідження // Археологія Буковини: здобутки та перспективи — Чернівці, 2018. — С. 36—40.

Володимир Добрянський (археолог)

Чи було село Городок приміською зоною літописного Василева:
історико-археологічний та топонімічний аспект дослідження

Із часу утвердження Незалежності України почав зростати великий інтерес до вивчення історії рідного краю. Тепер відкрилися архівні справи, забуті і заборонені імена та наукова література, яку комуністичний режим сприймав як «буржуазну» та «націоналістичну». Звісно, що ніколи часи не були легкими, аналогічно– це сьогодення. Тепер великої шкоди завдають «чорні археологи», діяльність яких перетворилася на грабунок старожитностей – це стало національною гуманітарною катастрофою. Низка подібних обставин вимагає особливої наукової уваги та пам’яткоохоронних заходів щодо ключових об’єктів історико-культурної спадщини, в т.ч. стосовно дискусійних питань вітчизняної історії та археології.

Одним із недостатньо досліджених пунктів в археологічному відношенні залишається с. Городок Заліщицького р-ну Тернопільської обл., яке розташоване в усті впадіння річки Серет у Дністер. Так, дискусійним залишається, на нашу думку, питання про те, що у давньоруський час Городок був складовою частиною літописного Василева, що він мав велике стратегічне значення для міста; виконував важливе оборонно-фортифікаційне призначення, а назва села Городок виникла в давньоруський час від словосполучень: «город» – містечко, приміська зона Василева та «док» – пристань – тобто, в гирлі Серету зупинялися кораблі, які пропливали транзитними торговими водними шляхами із Теребовлі та Галича.

Історія заселення цього населеного пункту відбувалася здавна, про що свідчать матеріали археологічних досліджень А. Кіркора, Г. Осовського, Т. Сулімірського, О. Ситника, В. Добрянського, В. Олійника. Тут були виявлені та досліджені старожитності трипільської, голіградської (Ґава-Голігради), західноподільської культури скіфського часу, черняхівської, давньоруського, пізньосередньовічного і ранньомодерного часу.

Варто зазначити, що відомі на сьогоднішній день старожитності княжої доби знаходяться тільки в таких місцях:

а) Урочище «Печенія» (інша назва мікротопоніму «Печеніги») – воно розташоване на західній околиці села на лівому березі Дністра за 3-3,5 км до гирла Серету. У цій місцевості, в 1878 р. А. Кіркор виявив та дослідив давньоруський підплитовий могильник XIIXIII ст., а в 1890 р. тут проводив нові обстеження Г. Осовський. Весною 1990 р. місцезнаходження могильника також обстежував автор цієї статті. Під час огляду урочища було встановлено, що воно постійно руйнується водоерозійними процесами. Внаслідок цього утворюються лінійно витягнуті заглибини, які перетворюються у глибокі яри. В стінах ярів було помічено три підплитових поховання, які залягали на глибині 0,5-0,7 м. Трапляються окремі фрагменти людських кісток та типова для XII-XIII ст. кераміка. Поряд із могильником, на рівнинному плато та ледь пологих схилах було виявлене синхронне поселення.

б) У 1890 р. Г. Осовським в урочищі «На вигоні» обстежений давньоруський могильник. Це урочище знаходиться праворуч перед в’їздом до села й на пологому схилі, яке плавно та поступово звужується та вклинюється в устя злиття Серету в Дністер. Цей могильник знаходився неподалік колишнього панського фільварку, на місці якого у радянський час розміщувалася тваринницька ферма. Починаючи з XIX ст., ця місцевість інтенсивно забудовується. В урочищі автором була виявлена лише кераміка XVII-XX ст., але не знайдено жодного фрагменту посуду давньоруського часу.

Безрезультатними (аби виявити старожитності давньоруського часу), були пошуки на лівих схилах Дністра. Там лише знайдено фрагменти кераміки, починаючи із XVII по XX cт. Далі, обстежуючи пологі схили гирла правого берега Серету, знайдена фрагментована кераміка від XV до XX ст. Опитуючи тутешніх старожилів та мешканців, автор статті з’ясував, що під час проведення сільськогосподарських робіт на присадибних ділянках у 1950-х та на початку 1970-х років, в цьому районі було знайдено два скарби срібних монет XVII ст. На жаль, але жителі села не вбачали, що ці монети мають якесь історичне значення, тому вони розійшлися поміж людей.

Аналізуючи та вивчаючи мікро топонімію, зможемо доповнити історичне тло минулого. Вже велася мова про місцезнаходження давньоруського могильника та поселення в урочищі «Печенія» або «Печеніги». Тому виникла необхідність звернутися й поставити певний акцент уваги на дослідження фахівців із ономастики. Так доктор філологічних наук М. Худаш (на прикладі аналогічного ойконіму із Львівщини), доволі чітко подає етимологію походження топоніма. Науковець зазначає, що це коріння сягає давньоруського часу, яке може відображати етнонім печенъги. В той же час, він не виключає антропонімної версії його походження – вона виникла від ОН *Печинъгъ з первісним значенням печенъги «рід (або підданці) Печенъга». Щодо першої версії походження мікротопоніму Печенія або Печеніги, то можуть виникати певні сумніви, адже в XII-XIII ст. кочові номади печенігів, уже давно зникли з історичної арени Східної Європи – то другий варіант, цілком прийнятливий для нас. До сьогоднішнього дня цей збережений мікротопонім може свідчити про те, що в давньоруський час тут знаходилося село, яке носило назву Печенъги.

О. Білецька, яка займається історією вивчення Подільської землі XIV-XVI ст., вказала, що в Червоногородському повіті, поблизу міста Червоногорода знаходилися два зем’янські містечка – Язловець та Серет, які вказані у реєстрі міст і містечок Подільського королівства 1453 р. Власне містечко Серет (Шерет) може локалізуватися виключно в теперішньому с. Городок, яке в той час фігурувало як Sereth oppidum terrigenarum. Друга згадка про цей населений пункт знаходиться у «Поділі маєтностей Бучацьких» за 1469 р. як «gorodek … Szereth». З 1518 р., теперішній Городок уже засвідчений як oppido Grodek.

Отже, сучасне село Городок з XV ст. носило назву Серет або Шерет – тобто ойконім отримав відгідронімну назву. Номінація його походження вказувала, що населений пункт знаходився поблизу річки Серет.

Лише із 1518 р. населений пункт отримав свою теперішню назву, яка вказувало на його оборонний статус. Зокрема на етимологію походження аналогічних ойконімів на Україні вказав український фахівець у галузі ономастики, кандидат філологічних наук Я. Редьква. Дослідник зазначив, що ННП Городок утворені семантичним способом від давньоруського апелятива городокъ «(невелике) укріплене поселення», яке утворене за допомогою суфікса -къ - від городъ (<*gordъ). У давньоукраїнській мовній лексиці городокъ– це «укріплена маленька фортеця», аналогічний відповідник у польській мові grodek «maly zamek, male miasteczko warowne».

Таким чином, за матеріалами археологічних обстежень навколишньої території с. Городок, можна поставити під сумнів думку, що у давньоруський час населений пункт був приміською зоною літописного Василева. Лише на березі лівого берега Дністра існував сільський населений пункт, який, згідно вивчення та опрацювання наукової літератури із ономастики міг називатися Печенъги. Особливий статус цей населений пункт отримав тільки

у пізньому середньовіччі. Це було оборонне містечко та важливий стратегічний пункт південної частини Західного Поділля. Основне його ядро формування – пологі схили, які плавно і поступово звужувалися в сторону гирла правого берега р. Серет. Підтвердження цьому – знахідки кераміки XV ст. Будемо сподіватися на нові дослідження в с. Городок, матеріали яких висвітлюватимуть досі невідомі факти стародавньої історії краю.