Чому жінки жадають полїтичних прав
 |
|
 | ||
| Як допомогти й отримати допомогу під час війни |
| Чому жінки жадають полїтичних прав Нью-Йорк: «Голос правди», 1918 |
|
|
 |
полїтичних прав.
-01.jpg)
207 East 10th Street,
New York, N. Y.
“Політика є справа мущин, женщин політичні справи не повинні обходити”. Таке чуємо на кождім кроці, так думають не тільки мущини і велика більшість женщин кляс посідаючих, але та думка переважає также в робітничих кругах.
Що є політика і чим займають ся політики? Чому політичні справи мають меньше обходити женщин як мущин?
В політиці ходить о те, хто має рядити державою, ухвалювати в парляменті устави, розписувати податки, покликувати рекрута. Хто має в соймах і громадах мати надзір над школами, шпиталями, приютами і т. д. Чи такі справи перворядного значеня не обходять женщину, чи вони не відбивають ся на їх житю?Нема ані одної політичної справи, щоби не була тісно звязана з житєм женщин; від політичної переваги одної партії залежить, чи вістрє злих або недостаючих уств менше або більше болючо ранить працюючі кляси в загалі, а особливо женщин.
Як в парляменті радять над податками, то ті справи відбивають ся на житю так женщин як мущин. Як на порядку дневнім парляментарних нарад стоїть військове предложенє то не тільки мужеська молодіж інтересована, як довго будуть її держати в касарнях і кільки тої молодіжи покличе уряд під оружє, але і матери які нераз з надлюдським трудом і пожертвованєм виховали синів сподіваючи ся з них підпори на старість. Чи заосмотренє жінок і дітий резервістів, яких покликає ся на вправи, вдів і сиріт по поляглих на війні жовнірах, не обходять женщин?
Як по довгій борбі уряд предкладає парляментови начерк устави о забеспеченю на старість від випадків, або проєкт суспільного обеспеченя, чи се не обходить женщин чи і о скільки проєкт їх узгляднить?
Чому женщини домагають ся політичних прав?
Бачимо, що всі галузи політичного житя мають велике значінє для женщин і тому дуже важно для цілої робітничої кляси щоби жінки цікавили ся політикою і старали ся її розуміти.
Капіталістичний спосіб витворюваня вже не вдоволяє ся працею мущин, але бачимо в останнім двайцятьлітю, що всюди беруть до праці женщин. В Австрії заробіткам віддає ся около 6 міліонів женщин, або майже половина женського населеня. Те число буде ще зростати, бо з населеня мужеського тільки 2 % не працює заводово, коли доперва половина женщин стоїть при варстатах праці. Всі ті женщини удержують працею себе і часто цілу родину. Яке тяжке житя працюючої женщини, не будемо описувати, але доказаною є річию, що навіть найпильнійшій і найощаднійшій робітниці, не вдасть ся нічого з заробітку відложити на “чорну годину”, і що на случай недуги, безробітя, або породу она наражена на найбільшу нужду і поневірку. Не говорити о сталій не здібности до праці на случай нещасливого випадку або на старість.
Навіть якби всі дорослі женщини могли вийти замуж і звалити всі турботи о удержанє родини на плечі мужів, нічо би їх не увільняло від обовязку борби о політичні права. Після статистики з року 1900, було в цілій Австрії на 100 женщин, в віці від 15–45 літ, заледви 48 замужних. Більше як половина женщин не має зовсім можности вийти замуж; ціле житя вони засуджені на власну працю і самі мусять перебути тверду дорогу житя. Працею своєю пригинають ся до твореня богацтва але для себе заледве здобувають нужденне удержанє; всюди ними гордять і зневажають.
З женщинами ніхто не числить ся, не оцінює ся їх праці належно, бо вони відсунені від законодавства не мають впливу на народну політику. Гріхи поповнювані на женськім пролєтаріяті, є наслідком безборонности женщин. Коли в рішаючих хвилях важить ся судьба суспільних певних реформ, женщини не можуть заявити про свої переконаня або вплинути на праводавців — бо не мають права голосованя. Їх бажаня не входять в рахубу і бачимо, що при всіх суспільних реформах, обходячих женщини або їх зовсім поминули, або впровадили не вдоволяючі реформи.Женщина сповняє важну ролю відродженя людскости. Натура вложила на женщину той обовязок, що в часі тяжи і породу женщина потребує особливої опіки і шанованя здоровля, як нове поколінє має бути здорове і здібне до житя.
Тимчасом бачимо, що тільки дуже мала скількість женщин має можність підчас тяжи і породу щадити своє здоровля і велика більшість женщин мусить підчас цілого того періоду тяжко працювати, бо зарібок мужів не вистає на удержанє родини; охоронне уставодавство зовсім не вистарчаюче.
Женщини мусять домагати ся зміни обовязуючих устав. В першій мірі важно, щоби женщинам працюючим в промислі, на рілі, чи в господарстві домовім були признані слідуючі права: 1) 2–4 тиждневе увільненє від праці і повна платня перед породом і через 8 тижднів по породі, як дитина жиє і мати її кормить. 2) Безплатна лікарська і акушерська поміч через цілий час хороби. 3) Признанє женщинам по породі подвійної платні, щоби вони могли ліпше відживляти ся. О скільки каси хорих не в силі покрити побільшених коштів, уряд мусить допомогти податковими грішми. (Таку запомогу дістають женщини в Італії і в Копенгазі, столиці Данії).
Праця в тяжи до самого породу, або зараз по породі має для жінки фатальні наслідки. Жінка родить слабі часто до житя не здібні діти і сама впадає в недугу, що може тривати через ціле житє.
Ніхто не узглядняє женщин в зарібковій праці — яко “слабу половину роду людського”, і женщини часто сповняють працю, котру мущини попередно робили. Буває, що робітниця мусить двигати тягарі, працювати в вогких робітнях, де ноги і убраня перемочені. Жінки, що перед або зараз по породі працюють в таких умовах западають на здоровлю і то потім відбиваєть ся на дитині. Хора мати не може ані породити ані викормити здорової дитини.
Отже хочби тільки за для материньства жінка мусить бороти ся за політичні права щоби здобути відповідну опіку для себе і для дитини.
Дотеперішне вороже для женщин уставодавство навіть забороняє женщинам належати до політичних стоваришень і викидає женщини в загалі по за суспільне житє. Женщини поминають той заказ, творячи вільні безстатутові політичні організації, до яких належать тисячі женщин, але той спосіб організації не відповідний і може тривати тільки тимчасом.
Женщини звичайно не здають собі справи що політика відбиває ся на родиннім житю. Кожда женщина є в родині малим міністром фінансів. Заробок цілої родини і її власний переходить через її руки. Она старає ся о те, щоби в родиннім буджеті удержати рівновагу, всіх накормити і приодіти. Для того для кождої родини має велике значінє, яка є податкова політика, яка ціна ріжних товарів. Парлямент ухваляє податки і цло і з відти бере доходи, потрібні на удержанє держави. З тої “політичної кузьні”, о скільки она опанована ворогами робочого народа, спадають на робітничу клясу тяжкі удари через так звані посередних податків. Звісною річ, що посідаюча кляса оплачує тільки малу часть податків, а переважно держава дістає свої доходи з посередних податків, наложених на найконечнійші средства житя.
Для працюючої кляси в загалі і для женщин особливо, не байдужно, як високо оподатковане збіже, муки, цукир, нафта, мило і горівка. Як на ті артикули, котрі вже високо оподатковані ухвалять в парляменті наложити новий податок, то не відобєть ся на кишени богатого фабриканта, або земного властителя, але бідна робітнича родина відчує новий податок дуже болючо. По наложеню нового податку, ціна артикулів підносить ся, але робітнича платня не підносить ся в тім самім відношеню тому жінка яка заряджує домом і доходами, мусить зараз відчути вороже становиско більшости в парляменті. Робітнича родина видає майже три четвертих зарібку на споживчі артикули, отже подороженє тих артикулів через податки є ударом виміреним тільки в робітничу клясу, бо люди богаті заледви малу частину своїх доходів віддають на житя.
Цлова політика робить немислимим спроваджуванє танших артикулів, муки, мяса, цукру з заграниці. Всі ті артикули підлягають на граници великій оплаті так, що не оплачує ся їх спроваджувати, а спроваджені не можуть вплинути на обниженє місцевих цін.
Не тільки держава практикує на мешканцях таку шкідливу податкову політику. Краї і громади на свою руку обложили найнезбутнійші до житя артикули споживчими податками. Через три огні податкові мусить перейти кождий кусок хліба, мяса і т. д. заки він дістане ся до робітничих уст.
Не тільки посередні податки долягають робітничій клясі і змушують женщину-господиню що мусить собі голову сушити, що і як, серед великої дорожні, купити, щоби родину накормити!
Але і ті податки, котрі богаті панове гордо заносять самі до податкового уряду, тільки в маленькій части походять з їх власної кишені. Як в парляменті підвисшать чиншовий податок, то ані оден властитель камениці не почуває ся до обовязку заплатити його з власної кишені, але зараз підносить чинш своїм льокаторам і звичайно робить на тім податку єще добрий інтерес, бо каже собі більше платити ніж виносить підвисшений податок. Як доходовий або промисловий податок висший, то фабрикант стараєть ся зменшити платню робітникам і продовжити робочій день, а рівночасно підносить ціну вироблених матеріялів. Висший податок заплатили купуючі, або кляса робітнича, котра становить більшість людности.
Знова на жінках найбільше відбиваєть ся піднесенє ціни товарів, знова жінки гнуть ся під новими тягарами, знов жінка бідькає над нуждою дітий і мужа, сама тратить здоровлє, бо щадити на їдженю она все зачинає від себе, бо не хоче і не може тяжко працюючому мужови і благаючим о хліб дітям відняти й так нужденної поживи.
Як жінки зрозуміють силу і значінє політичних прав, вони не спічнуть доки не осягнуть рішаючого впливу, щоби тій несправедливій господарці положити конець. Голодуючі женщини в власнім інтересі будуть штурмувати за скорузлі упередженя і виступлять до борби, бо як суспільність жадає від женщини сповненя обовязків, мусить признати їй рівні права!Обовязком уряду, дбалого о добро мешканців, булоби старати ся, щоби кождий чоловік мав можність праці і на случай хороби певність, що не буде мусіти на улици, або зле уладженім мешканю, перебувати слабости. Богатим людям не дуже на тім залежить як уладжені шпиталі, клініки і т. и. і кілько їх є. Але чим біднійший чоловік, тим більше його обходять ті всі інститутіції. Важна річ хто ними заводує, як відживляють хорих, яку їм дають лікарську опіку і т. д. Для працюючої кляси і особливо для женщин, занятих поза домом, не байдуже чи є охоронки, доми сиріт, діточі приюти, як виглядають приюти для старців, для невилічимих і чи їх є достаточне число?
Працюючі люди частійше наражають ся на слабість як богаті; особливо бідні женщини довго і часто хорують, бо звичайно не мають нагоди відповідно лічити ся. Для того для женщин важно, щоби держава, край і громада обертали для загального добра як найбільше податкових грошей. Як би женщини мали політичні права, не булоби можливо, щоби (особливо в краях промислових Австрії, де женщини працюють в фабриках і не мають нагоди плеканя дітий) до пятнайцятого року умирала кожда друга дитина. Пересічна смертельність дітий в Австрії виносить після статистики з року 1908 на 1000 в першім році житя 215, в Німеччині на 1000 дітий 185, в Італії 166, в Франції 143, в Англії 118, в Швеції де женщини мають політичні права, умирає на кождих 1000 дітий тільки 81. Тільки царська Росія перевисшала Австрію що до смертельности дітий.Діти працюючої кляси вмирають з причини недостаточної опіки і злої поживи.
Для того в кождій громаді повинні бути приюти, де би малі діти в першім році житя мали запевнену опіку і здорову поживу, коли матери йдуть на зарібки.
Переважна часть женщин змушена родити діти в дуже злих гіґіінічних услівях. В одній кімнаті живуть мущини, діти і положниця, часом тільки одно ліжко до ужитку цілої родини. Чиж для женщин, байдуже, чи є і як уладжені клініки і доми для положниць? Чи підчас тих кількох днів, коли дає житя дитині, не повинна женщина мати запевненої вигоди і спокою?
Але тільки маючи права і політичні впливи можна старати ся о уладженє тих інституцій з податкових грошей.
Який прикрий образ старця або старушки, що простягають руку по милостиню. За ціле житя тяжкої праці, на старість жебрача торба! Більше женщин, як мущин терпить нужду на старість. Велике значінє має уладженє приютів для старців, не як діло милосердія, але як обовязок суспільний.
Робітнича кляса дуже заінтересована в народних школах, бо народна школа одиноке жерело з котрого переважна часть дітий робітничої кляси дістає всьо своє знанє. Також важно який напрям вихованя в народній школі. Школа мусить бути вільна від клєрикальних впливів, бо вони ворожі працюючій клясі.
Для женщин важно здобути вплив на шкільництво, бо громади, краї і центральні правительства мало дбають про вихованє шкільних дівчат. Майже зовсім нема фахових шкіл для дівчат, а ті, що є, дуже зле уладжені. Суспільність поносить неоцінену шкоду, недаючи женщинам можність розвиненя вроджених здібностий. Дівчата не мають нагоди вивчити ся, як обходить ся і плекаєть ся діти, хотяй звісно тільки они будуть сповняти той обовязок. В Австрії в році 1905 діставало 119 тисяч 976 хлопців середне образованє, а тільки 986 дівчат і то виключно в дорогих приватних заведенях.
Для дітий в передшкільнім віці повинні бути уладжені охоронки під сьвітським доглядом, щоби була запевнена опіка і охорона перед зіпсутєм фізичним і моральним. Бідні і винищені працею женщини не можуть добре виховувати дітий. Тому в самім Відні начислено 10 тисяч занедбаних дітий, в Австрії Долішній 14 тисяч 500, а у Львові пята часть всіх дітий зовсім занедбана. З тих дітий виходять молодечі переступники, жебраки, проститутки і злочинці.
Приватна добродійність не вистарчає. Так дорослі як і діти робітничої кляси потребують сумліної опіки зі сторони цілої суспільности. Для того тільки через осягненє прав виборчих і політичного впливу можна змінити сучасний несправедливий лад. Тому, що жінки найгірше терплять під ярмом безправства вони повинні стати до боротьби, щоби осягнути відповідні політичні впливи належні їм за їх працю.
Як вище сказано, майже 6 міліонів женщин в Австрії віддаєть ся зарібковій праці. З огляду на те не повинен ніхто мати відваги твердити, що місце женщин тільки в дома, при огнищи родиннім. Нужда змушує їх кидати рідний дім і дітий і шукати заробкової праці. Не можна собі представити нинішної продукції без праці женщин. Чим краї є більше промислові, тим більша участь женщин. Женщини творять великі богацтва, доходячі річно до соток міліонів. В році 1869 в Австрії віддавало ся заробіткам 43.9 процент, а в році 1890 вже 44.5 процент.
В декотрих галузях промислу жінки становлять переважну більшість, так приміром в фабриках тютюну працює 88 процент. Австрійський уряд сховав в році 1905 до кишені понад 226 міліонів корон за тютюневі фабрикати, випродуковані переважно женщинами. В ткацькім промислі працює більша половина женщин, навіть праця дітий не рідкість. В фабриках паперу і в коронкарстві працюють майже виключно женщини. В домашній праці женщини займають пануюче становиско що до числа, бо великий процент женщин працює дома, щоби не оставити дітий без опіки.
Хто стає в обороні тих міліонів працюючих жінок? Хто хоронить їх перед визиском і голодовою смертию? В першій мірі соціялістичні заводові організації опікують ся працею женщин на рівні з працею мущин. Процент женщин, що належать до фахових союзів невеличкий, але женщини в власнім інтересі повинні належати до фахових союзів. Визиск жіночої праці доходить до крайности і голодова праця ввійшла в приповідку. За той сам час праці і за ту саму платню, женщина дістає половину тої плати, що мущина. Особливо в домовій праці мала плата. Женщини роблячі нитяні гузики, працюють по 11 годин денно, при помочи одного, або двох членів родини і не всилі заробити більше як 32 гелєри денно. Таке читаємо в справозданю промислового інспектора з Чехії, з року 1900. Не ліпше дієть ся в инших краях австрійських; безграничний визиск товаришить праці женщин на кождім кроці.
Соціял-демократія домагаєть ся, щоби парлямент ухвалив мінімальну плату для женщин і мущин і щоби запевнив робітникам у підприємців, котрі виконують публичні роботи, добрі зарібки і короткий робочий день.
Грозьба браку праці, яка висить над головою кождої робітниці і робітника, дає можність підприємцям назначати таку нужденну плату. Для того мусимо домагати ся асекурації безробітних, яка є вже в Англії, щоби забеспечити робітників і робітниць перед голодовою смертію і охоронити перед визиском. Власне армія безробітних, то найліпший жар для підприємців і на тих виголоджених числять завсігди, що вони ще за тані гроші продадуть свою робочу силу. Як кожда працьовита робітниця і робітник будуть могти числити на певну державну запомогу, не продадуть ся підприємцеви заніщо і не відберуть хліба своїм братям і сестрам котрі ведуть боротьбу за людське житє.
Для робітників важно, в яких услівях вони мусять працювати і як довго триває робочий день. Фабричні закони мають велике значінє для жінок, що працюють при фабрикації тютюну, фосфору, олова і т. д. Др. Стефан Бавер виказує в своїм справозданю о промислі шкідливім для здоровля, що у робітниць, занятих при фабрикації олова, на 100 случаїв тяжи, заходить 52.5 недородків. Так само робітниці в фабриках тютюну скидають дуже число і родять передвчасно, або мають не живі діти.
Жінки мусять домагати ся іменованя відповідного числа промислових інспекторок, котріби бодай два рази в році приходили до промислового заведеня для докладної ревізії без попередного повідомленя працьодавців.
Робітниці терплять через недостаток охоронного уставодавства; смертельність у працюючих женщин, тимбільше, що великий процент робітниць не підлягає примусовому обезпеченю в касах хорих.
Виключені від обеспечень є рільні робітники домова і лісна служба. Особливо сухоти (туберкульоза) пожерають великі жертви. На 1000 померших сухітників-робітників, що працювали в сілськім господарстві припадало в році 1896-ім 1219 женщин, а в році 1900 1365 женщин. З огляду на злі мешкальні услівя і через поживу та катеґорія робітників паде жертвою хороби пролєтаріяту — сухіт. Жінки слабші і менше відпорні і тому в них більша смертельність.
Довгий робочий день шкідливий для кождого працюючого. Але як робітник, по тяжкій заводовій праці верне змучений до дому, має нагоду положити ся і хотяй кілька годин може відпочити. Женщина-робітниця, по цілоденній зарібковій праці, мусить займати ся домом, зварити їсти, помити діти, чистити мешканє, випрати і сповнити много инших дрібних занять, як верне до дому, так, що її праця не кінчить ся у фабриці, але пізнійше. Тільки уставовий осьмигодинний робочий день — як того жадають соціял-демократи уможливить женщині сповняти господарські занятя без великої шкоди для здоровля. Особливо вільні, але платні пополудня в суботу, мали би для женщин-робітниць велике значінє.
Також молодечі робітники, сини і дочки пролєтаріяту заінтересовані в боротьбі за коротший робочий день і ще більше в боротьбі за обеспеченє від випадків, на случай нездібности до праці і на старість. Праця женщин дуже низько платить ся, тому й пенсія на старість яку по довгій боротьбі вони часом дістають на случай тривалої нездібности до праці, мінімальна. По цілім житю тяжкої праці, що чекає робітницю або робітника, як нема запевненої старечої пенсії? Голодова смерть, ласкавий хліб у дітий, часто таких самих нуждарів, або жебрача торба.
Чи то не обходить жінок які будуть услівя їх праці, яка буде їх старість? Чи можна припустити, що кляса посідаюча добровільно уступлять зі свого стану посіданя? Тільки осягненє впливу на політику, через покликанє до боротьби мущин враз з жінками, може потрясти тою будівлею кривди, в котрій рядить сліпа жадоба зисків, хочби по трупах тисячів людей.
На нинішне упосліджене житє женщини зложили ся цілі віки. В старинних часах женщина була як невільниця і була зовсім піддана мужеви, котрий мав право самовільно розпоряджати жінкою, дітьми і майном.
В середних віках женщини були вільнійші і менше покривджені цивільним правом. Аж XVII столітє відбирає женщині ту зглядну свободу і віддає її під власть мущини, всюди там де обовязувало німецьке право.
Велика Француська революція принесла женщинам певні здобутки. Нове право позволяло донькам і синам маєток діставати в спадку в рівних частях. Доросла женщина вже не віддана під власть мужа, батька або мужеських кревних. Але засада права, чи то римського, чи германського, далека від поставленя женщин на рівні з мущинами, бо тільки мущина признаний чоловік і властитель. Як право виходить з такого заложеня, то нічо дивного, що є таке переконанє, що женщина все недозріла і все потребує опіки, що вона повинна бути послушна і в кождій справі мусить мати його згоду і позволенє.
Батькови прислугує право рішати про вихованє дітий навіть проти волі матери.
Австрійське цивільне право, котре походить з 1811 року, або з перед 100 літ, в параграфі 591 каже: Монахи, молодіж низше 18 літ, женщини, ідійоти, сліпі, глухі, німі і ті хто не розуміє мови спадкодавці не можуть бути свідками при списаню останної волі (тестаменту). Отже ідійоти, сліпі, глухі і женщини, хочби з титулами докторів, стоять під зглядом права на рівні.
Женщина не може бути опінкою малолітних. Маєтком жінки завідує муж, жінка не має права заключати контракт і вести діла без позволеня мужа. Навіть власними дітьми не може жінка по смерти мужа самостійно опікувати ся бо з уряду призначають її співопікуна. Муж має право заказати жінці шукати зарібку поза домом і може присилувати її покинути службу і мешкати з ним.
Розвід для католиків майже не можливий але по розводовім процесі позволяєть ся на сепарацію, або розділ від ложа і стола. Побіч засадних причин, які допускають розвід, як умова хороба одного з супругів, полове збоченє, непобориме обридженє, замах на житє, є ще цілий ряд правно менше важних причин, які вистарчають для розвязаня подружа. В таких случаях залежить виключно від судії, чи він переконаєть ся, що жінка покривджена і жаданє розводу узасаднене. Тому, що судіями є виключно мущини і женщини не мають ніякого впливу на законодавство, дуже часто стрічає їх кривда, бо судія не може представити собі і зрозуміти долю жінки. По переведеню розводу суд може признати женщині певні аліменти від мужа. В Німеччині тільки тоді женщина має право до запомоги, коли вона не дала поводу до розводу. В противнім случаю найбогатший муж не має правного обовязку спомагати розведену женщину хоч би вона жила в найгіршій нужді. Як жінка не принесла мужови приданого, і по розводі заробляє шитєм на житє, то навіть богатий муж платить її аліменти не після свого маєтку, але після суспільно низшого становиска розведеної жінки.
Не тілько в Австрії, але у всіх краях Европи правне становиско женщини є подібне. В Англії до року 1882 жінка була зовсім під властию мужа; він навіть відповідав перед судом за її злочини. В заміну за те вільно йому було жінку бити і продавати. Але Англічанки через сильну агітацію так вплинули на загальну юнію і на парлямент, що нова устава зрівнала їх зовсім з мущинами. Так само в Америці жінки, що до буки права зовсім з женщинами рівноуправнені.
Право виразно стає по стороні економічно сильнійшого мущини. Тому, що в протягу 100 літ становиско женщини нагло змінило ся, фізична і умова праця женщин причиняє ся до суспільного розвою, женщина жадає рівного трактованя цивільним правом. В поті чола зароблений гріш мусить бути її виключною власнстію. Як вона на рівні з мущиною причиняє ся своєю працею до удержаня дітий, мусить мати право рішаня судьбі тих дітий.
Народ котрий стремить до демократичних порядків не може цілу половину людськости кривдити, тому побідний соціялізм дасть женщині таке правне становиско, яке їй належить ся.
Доля робітниці не завидна; визиск і знущаня жде через ціле житє, але ще сумнійше представляєть ся судьба неслюбних материй, молодих не досвідчених дівчат, котрі стануть матерями.
Нинішна капіталістична суспільність, основана на приватній власности, зовсім не дбає про неслюбні матері і їх дітий. Право не позволяє ані матері ані неслюбній дитині дістати спадок по батькови. Так матір як і дитина мають тільки право пошукуваня вітцівства ізмусити батька, щоби він причинив ся до вихованя дитини, але тільки до 16-го року житя, без огляду на те чи наука вихованця скінчила ся чи ні. Неслюбна матір має право на одноразове відшкодованє. Неслюбна дитина не має права носити назвиска батька, але носить назвиско матері тільки по ній і по її кревних має право до спадку.
Сума, яку батько неслюбної дитини має платити на удержанє дитини, не відповідна зовсім становискови батька, але йде після того, до якої суспільної кляси належить мати. Навіть дуже богатий батько не має обовязку дати неслюбній дитині, більше як кільканайцять корон на місяць, коли мати є робітниця або служниця. Право боронить богатого батька перед “визиском” зі сторони власної, але не слюбної дитини. На плечі слабої жінки спадає не справедливе право, передає їй майже всю журбу о вихованє дитини і звільняє батька від всякої відвічальности.
Число неслюбних дітий в Австрії є більше в краях замешкалих німецьким народом і менше в словянських краях.
Статистика з року 1899 виказує на сто уродин стільки процент неслюбних дітий:
| В Долішній Австрії | 24.1 |
| В Горішній Австрії | 18.8 |
| В Сальногороді | 25.0 |
| В Стирії | 23.4 |
| В Каринтії | 41.4 |
| В Країні | 6.8 |
| В Галичині | 12.1 |
| В Побережу | 6.7 |
| В Чехії | 13.4 |
| В Моравії | 10.0 |
| В Сілезії | 10.0 |
| В Дальматії | 4.0 |
родять неживі діти ніж замужні жінки. І смертельність неслюбних дітий далеко більша, як дітий слюбних подруж. Положенє не замужної женщини перед породом дитини розпучливе. В останних місяцях тяжи вона не може знайти занятя і мусить видавати весь защаджений гріш і продавати ліпшу одежину, тому добро не замужних матерей які переважно походять з робітничої кляси, вимагає щоби уряд закладав материнські каси які би запевнили кождій женщині перед породом дитини мінімальну запомогу. Подібні каси істнують вже в Італії. Кого здибаємо в судах з пятном убійства дитини на чолі? Переважно молодих, недосвідчених служниць, котрі часто на стрихах, в пивницях і навіть на улици дають житя дитині. Опущені, погорджені, висміяні і голодні, ті молоді матери не знають що почати, чують, що дитина є їм кулею при нозі і в хвилі сумніву і розпуки вбивають її.
Якби жінки не були відсунені від законодавства, якби вони мали участь в правліню, не було би такої кривди. Кожда женщина, що надіє ся материнства, повинна зі сторони суспільности мати опіку. Але мало освідомлені жінки з терпеливостю зносять свою кривду. Коли батьки їх дітий потапають в богацтві, вони з нужди вбивають діти.
Противники політичних прав для женщин боять ся, що як жінок втягнути в борби політичної оборони, то вони стратять свою принаду, свою жіночість. Жіночість, байдуже, очікуванє з заложеними руками на те, що судьба принесе, се найбільше зло у женщин. Всякий чоловік мусить ввійти в житє заосмотрений в певний засіб свідомости і знаня, відповідаючого щоденному житю. Того власне бракує женщинам. Вони не здають собі справи, що діє ся в громаді, краю і державі. Тимчасом вже громада, як найблизша адміністраційна одиниця, має вплив на уложенє шкільних порядків, мешкальних і торговельних. Громада опікуєть ся бідними і сиротами.
Громада то велике господарство, яке добре і розумно проваджене, може всім членам віддати велику прислугу.Довголітний досвід женщини в господарстві, її організаційний змисл, зручність в оціненю подробиць, без яких господарка не може бути докладною, все те доказує, що женщина повинна спільно з мущиною брати участь в громадській управі.
Громада має важні обовязки проти робітчої кляси. Всякі громадські підприємства повинні бути обчислені не на зиски, але для добра мешканців. Будувати тані а здорові мешканя, закладати пекарні, різні, склепи, удержувати шпиталі, школи, охоронки, приюти, се обовязки громади.
Чи женщини се не обходить, хто і як завідує громадою?
Неодна, кривда старцям і сиротам, не мала би місця якби женщини засідали в громадських урядах і діти не сиділиби через цілий день в школі на сухім куснику хліба, або і в голоді. Женщини як матері, щиро старають ся, щоби громада з податкових грошей давала дітям цілоденне удержанє, книжки і убраня.
Цілі громади женщин покидають рано свої діти і йдуть працювати в фабриках і обовязком громади постарати ся, щоби дітям, котрих матери працюють, не діяла ся кривда.
Але заряди в громаді не можуть женщинам, вистарчити бо громади залежні від сойму, який ладить цілим краєм. Громадські ухвали мусять часто одержати затвердженє сойму, або виділу краєвого, тому в соймі мусять бути женщини, щоби боронити свойого добра.
Хоч сойми мають автономію, то значить, що їх ухвала рішає про судьбу краю, але вони теж залежні від загальної державної політики, котра опираєть ся на парляменті.Для того і в парляменті мусять мати женщини своїх репрезентаток, щоби і там могли забрати голос.
Зогляду на свою зарібкову працю женщини не можуть довше бути горожанами низшого степеня. Мовчати і терпіти, працювати в нужді і пониженю, женщини довше не можуть. Вони мусять здобути публичну трибуну, щоби піднести голос протесту проти кривди, яка їм дієть ся. Тому не заглухне клич о виборче право до громади, сойму і парляменту. Женщини вже дозрілі до випевненя прав, як тільки сповняють обовязок матерний і праці для суспільности.
Політичні права для женщин в ріжних краях.
Насьмішкою і кпинами привитав цілий цивілізований сьвіт жаданє женщин о політичні права. Таке жаданє уважано прямо за божевіллє за річ не можливу. Але не минуло більше як 50 літ від хвилі, коли в поодиноких краях женщини виступили до борби і вже неможливі і смішні жаданя женщин змінили ся в натуральну річ. Борба о виборчі права для женщин зєднує щораз більше приклонників між мущинами і женщинами.
Вільна від пересудів старого сьвіта, републиканська Америка признала женщинам повне рівне цивільне право з мущинами. Женщини засідають в громадських урядах, в шкільних радах і повне політичне рівноуправненє мають в пятьох Державах. В Австралії женщини мають політичні права. Можуть вибирати і бути вибрані до ріжних уставодавчих тіл. В Фінляндії женщини мають право виборче до сойму від року 1907 — 13 женщин послів засідає в соймі і праця їх під кождим зглядом корисна. Вони заступають справи перворядного значіня для женщин, як: материнські каси для слюбних і неслюбних материй, прогібіція і т. д. Фінляндський сойм приняв также уставу про загальне виборче право до громади для мущин і женщин.
В Данії женщини мають виборче право до громад і діяльність їх на тім поли видала добрі результати. Сам уряд пропонував надати женщинам виборчі права до данського парляменту. Данські женщини засідають у всіх шкільних зарядах.
В Швеції женщини минувшого року одержали виборчі права.
В Норвегії женщини в 1909 році першу участь брали в виборах.
Але там де правлячі партії не хотять зрозуміти духа часу і відмовляють женщинам належних прав, там виступають партії соціялістичні, а по части і радикальні і вічами і демонстраціями попирають справу виборчих прав для женщин. В Прусах підчас великих виборчих демонстрацій йшла боротьба за признанє рівних прав для мущин і женщин.
В Франції поверх 200 послів підписало петицію Бісона, яка жадала активного і пасивного права виборчого для женщин. Справозданє посла Бісона є поучаючим і поважним твором. Він виводить новочасні жаданя женщин ще з Великої Революції. Француські жінки мають ще Шкільної Ради, в році 1880 одержали виборче право до торговельних палат і в році 1900-1903 до Торговельних Судів. Тепер женщини дістають права в провінціональних урядах і мають одержати виборче право до парляменту. В Італії парляментарна комісія заявила ся за признанєм женщинам виборчих прав до громади. Але то не буде загальне і рівне виборче право тільки таке як в італійських мущин, котрі тільки тоді голосують як мають скінчену народну школу і платять певний податок. В той спосіб виключені будуть соціялістичні рільні робітниці, які в Італії становлять великий процент женського пролєтаріяту.
В Голяндії женщини давно почали борбу за політичні права і разом з товаришами збирають підписи на петиції, які масова депутація має вручити парляментови.
В Швайцарії товариші ухвалили поставити на деннім порядку недавного конгресу, виборче право для женщин.
Загально відома річ як консеквентно борять ся Англічанки за свої права. Іх великі організації, що числять 200 тисяч члениць, уладжують демонстрації, які дивують цілий сьвіт. Всюди бачимо великий рух за рівноуправненєм женщин. Не минає місяць без вістий о нових здобутках на поли рівноуправненя женщин. Ніякі перепони зі сторони посідаючої кляси, не потрафлять здержати тої филі, котра щораз більше обіймає женщин і мущин.
За рівноуправненєм женщин заявили ся такі мужі науки, як Англічанин Стуарт Міль, француський фільософ Кондорсет, Теодор Гіппель і много инших. Книжка Бебля “Женщина” богато причинила ся до розповсюдненя ідеї рівноуправненя женщин.
В перших рядах борців за визволенє женщин стоять здібнійші женщини, котрі відчули кривду свого пола і посьвятили ся боротьбі. Діяльність Француски Олімпії Дебуже завзятої організаторки підчас Великої Революції, її повні віри слова: “Пробудіть ся женщини”!, покликали тисячі жінок до боротьби за свободу. Як женщина мала право йти на ґільотину, повинна мати право вступати і на трибуну. Олімпія дійсно пішла на ґільотину: в році 1793 її страчено.
Англійчанка Марія Волстонкрафт видала в році 1793 твір під титулом: “Здобутє прав для женщин”, і та книжка ще нині по 119 літах ужиточна. З Американок Люкреція Мот і Лєді Стентон були перші між борцями за політичні права. В їх сліди вступають щораз то нові ряди женщин. В ріжних краях повстають численні жіночі організації, котрі мають одну ціль: здобутє політичних прав для женщин.
Боротьба, яку женщини ведуть з віковими пересудами і несправедливостію, не є тільки жіноча справа. Вона обходить цілий народ.
Чим більше жіноча праця визискувана, чим менше право боронить здоровля женщини, тим більші страти поносить народ.
Женщина, через котру відроджуєть ся народ мусить мати оборону перед визиском. Розвій народа залежить від розродної сили, але слабі і винищені працею женщини не можуть родити здорових і здібних до житя дітий.
Ми живемо в часі визвольної боротьби цілих рас, народів і кляс. Всюди чутний клич за свободою, за вільностію, за спромогу розвою всіх житєвих сил. Чи в тім загальнім стремліню до волі може бракувати женщин, яко пола? Чи найгірше сковані пересудами, найбільше легковажені женщини можуть довше жити в ярмі обичайної і економічної неволі? Як кождий народ має живий інтерес в піднесеню народної сьвідомости і удержаня свого стану посіданя, то для українського народу, прикиненого каменем народної неволі, то є квестія перворядного значіня. Ніхто не заперечить, що вплив женщини на вихованє молодого поколіня дуже значний. Тому впровадженє женщини на ширшу арену, отворенє перед нею ширших горизонтів, запряженє женщин до суспільного житя мало би велику вагу для будучности цілого народу. Нинішна женщина, яка ціле житє посьвячує дрібницям, звичайно може обняти думкою найважнійших питань житя і в тім дусі впливає на молоде поколінє, котре її повірене.
Українському народови треба борців з пожертвованєм, молодому поколіню належить впоїти в душу сьвятий огонь свободи, всі повинні кождої хвилі бути готові до боротьби, яка українському народови приверне свободу. Традиції українських женщин красні, але на загал тільки женщини привіллєованих кляс брали посередну участь в народнім житю. Але часи зміняють ся. Нині на чоло народу висуваєть ся працююча кляса, з її рутра виходять герої, які розковують кайдани неволі. Щоби виробити з женщин почутя відвічальности, женщини мусят бути допущені до суспільного житя, мусять мати рівне право; тоді не з поміж одиниць з пожертвованєм між женщинами посідаючих кляс, але з поміж найширших, найчисленнійших верств народа вийдуть ряди сьвідомих робітниць-горожан.Соціял-демократична партія, стояча на сторожі інтересів цілого пролєтаріяту, перша зрозуміла, що борба за виборчі права для женщин лежить в інтересі цілої працюючої кляси. Але жінки мусять зрозуміти причину свого нужденного положеня і не повинні обвиняти, що мущини робітники винні тому. Так мущини як і женщини працюючої кляси мають житєвий інтерес в осягненю найбільшого впливу на політичні справи держави.
Як ведеть ся боротьба за коротший робочий день, чи за мінімальну заплату за працю, чи за обеспеченє в касах хорих, в товариствах обеспечень від випадків, чи за уставодавства охоронне, все залежить від того чи репрезентанти народних інтересів мають перевагу в парляменті де творять ся політичні права.
Проти соціяльної демократії виступають инші партії солідарно, кожде оруже для них добре, щоби тільки ранити противника. Тому такій партії як робітнича, не байдуже, кільки людий стоїть в її рядах і яке їх політичне осьвідомленє. Через здобутє для женщин політичних прав соціялістична партія скористає на повазі і силі і її жаданя вчаснійше будуть сповнені як женщини вийдуть з дотеперішної резерви і як зникне відома терпеливість женщин, котра походить з несьвідомости.Прикрі житєві умови, в яких живе велика скількість женщин, кажуть надіяти ся, що кличі о політичні права женщин знайдуть відголос серед найширших верств. Женщина в нинішнім ладі не має домашного огнища, не може бути материю і не може бути такою жінкою, якою хотіла би. Зарібкова праця відриває її від родини, відриває від мужа і дітий і гонить за хлібом. Женщина найбільше відчуває сучасний суспільний “порядок”, який для збогаченя одиниць жертвує житя тисячів людий, розбиває родини, молодих людий робить каліками і старців кидає на жир нужді.
Доки женщини несьвідомі, ріжні непрошені опікуни можуть оповідати їм, що пануючий порядок буде тревати вічно. Але як женщини хоч трохи осьвідомлять ся, вони переконають ся, що в сьвіті все улягає змінам. Підчас боротьби за знесенє підданства і панщини, ті самі непрошені опікуни кидали громи на противників панщини. Так тепер виклинають і переслідують на кождім кроці жінок, котрі жадають політичних прав. Але як женщини хочуть скинути ярмо утиску і визиску, як хочуть жити по людськи і вилізти з болота, в котре їх запропастив визиск, мусять злучити ся в сильні організації, бо тільки спільними силами можна бороти ся з перемагаючим ворогом.Женщини! Вперед з вірою в побіду вашої справи. Разом з товаришами вдармо на твердиню несправедливости і визиску, — на якім оснований капіталістичний лад, попертий клєрикалізмом, котрий як наємник богатих виступає проти всякого визвольного руху і вічно наказує женщинам “мовчати в громаді”.
Не мовчати, але голосно домагати ся своїх прав мусять жінки і тоді певне побідить їх справа.
-30.jpg)
Чи чули ви, люди добрі, що то за признаки,
Що приходять в гостї до вас якісь »Гайдамаки«?
Та не тії »Гайдамаки«, що по лїсї ходять.
Але тії »Гайдамаки«, що правду говорять.
Та не тії Гайдамаки, що бють і рубають,
Але тії »Гайдамаки«, що за бідних дбають.
поступова робітнича часопись, орґан Української Поступово-Робітничої Орґанїзації в Америцї.
Кождий робітник і кожда робітниця повинні передплачувати часопись »ГАЙДАМАКИ«, коли хочуть бороти ся о полїпшенє своєї тяжкої долї.
Предплата виносить: в Злучених Держававах $1.50 на рік, 75 центів на пів року.
За границею $1.75 на рік, на пів року 85 цен.
»Робітниче Слово« є видаване робітниками в цїли ширеня просвіти і правдивої, без жадних буржуазних закрасок, соціялістичної науки.
»Робітниче Слово« від початку свого істнованя стоїть твердо в оборонї робітництва і анї раз не сходило з своєї соціялїстично-інтернаціональної позиції.
»Робітниче Слово« виступає проти всяких дурисвітів і ворогів робітництва без огляду хто они такі.
Робітниче Слово містить ріжні користні і цїкаві статї, після найновійших напрямків соціялїстичної науки, про полїтику, про справи робітничі і хлїборобські, подає статї наукові, поучаючі, оповіданя, поезиї, новини з Америки, старого краю та з цїлого світа. Всьо писане в »Робітничім Слові« дуже зрозуміло і приступно для кождого. »Робітниче Слово« виходить тижнево, що суботи.
Предплата на »Робітниче Слово« виносить: на цїлий рік $1.50, на пів року 80 центів. За границею: на рік $1.75; на пів року 90 центів. Предплату належить слати на слїдуючу адресу
BOX 64
TORONTO, CANADA.
Оказове число висилаємо кождому даром.
|
Ця робота перебуває в суспільному надбанні в Сполучених Штатах.
|