Шалений день або одружіння Фіґаро/III
| ◀ Акт другий | Шалений день або одружіння Фіґаро Акт третій |
Акт четвертий ▶ |
|
Театр являє залю в замку, звану тронною залею, що править за залю авдієнцій. Вона має збоку балдахін над портретом короля
Граф (хутко). Ти мене добре зрозумів?
Педріль. Так, вельможний пане. (Виходить).
Граф (сам; кличе). Педрілю!
Педріль. Що, ваша вельможність?
Граф. Ніхто тебе не бачив?
Педріль. Аж ні одна душечка.
Граф. Візьміть берберійського коня.
Педріль. Він коло городньої ґрати, осідланий.
Граф. Скачіть просто до Севільї.
Педріль. Туди тільки добрі три милі.
Граф. Як приїдете, довідайтесь, чи паж прибув.
Педріль. У готелі?Граф. Так. Особливо, як давно.
Педріль. Розумію.
Граф. Віддайте йому патент і вертайтеся швиденько.
Педріль. А як його нема?
Граф. Вертайтесь хутчій і розкажіть мені. Ідіть.
Граф (сам; ходить роздумуючи). Я зробив ніяково, віддаливши Базіля… Гнів недобрий ні до чого. — І той лист, що він приніс і що повідомляв мене про залицяння до графині; покоївка замкнена, як я приходжу; пані вражена страхом, чи робленим, чи правдивим; чоловік, що вискакує у вікно, а другий признається, що то він… чи намагається довести, що то був він… Нитка мені вислизає з рук. Тут є щось незрозуміле… Вільність проміж моїми підданими, що то обходить, коли це з людьми такого сорту? Але графиня! Коли б якийсь нахаба наважився… Куди я заходжу? Справді, як у голову ударить, то найрівніша уява стає божевільна, як сон! — Вона бавилася; ці приглушені сміхи, ця радість, мало пригашена! — Вона шанує себе; і моя честь… куди її в біса примостили? З другого боку, як стоїть справа? Чи крутійка Сюзана зрадила мою таємницю?.. бо вона ще не її таємниця!.. Що мене прив'язує до тієї примхи? Разів з двадцять хотів я її покинути… Дивний наслідок нерішучости! Як би моєму бажанню вона не опиралася, я був би її хотів тисячу разів менше. — Той Фіґаро довго не йде! Треба його випитати зручно (Фіґаро показується в глибині. Зупиняється) і спробувати в розмові з ним дізнатися манівцями, чи знає він про мою любов до Сюзани.
Фіґаро (на бік). Розуміємо.
Граф. Якщо вона сказала йому хоч слово…
Фіґаро (на бік). Я думаю.
Граф. … То я звелю йому одружитися з старою.
Фіґаро (на бік). З коханою пана Базіля?
Граф. … І побачимо, що ми зробимо з молодої.
Фіґаро (на бік). А! мою жінку, якщо ласка.
Граф (обертається). Га? Що це таке?
Фіґаро (наближається). Я прийшов до ваших послуг.
Граф. А що це за слова?
Фіґаро. Я нічого не казав.
Граф (повторює). Мою жінку, якщо ласка.
Фіґаро. Це… кінець відповіді, що я давав: підіть, повідомте мою жінку, якщо ласка.
Граф (проходжується). Його жінку!.. Я хотів би знати, яка справа може вас затримувати, добродію, коли я вас кличу?
Фіґаро (удаючи, що поправляє одежу). Я забруднився падаючи на грядку; я зміняв одежу.
Граф. То треба цілої години?
Фіґаро. Треба часу.
Граф. Тут челядь… довше одягається, ніж пани.
Фіґаро. Бо не має слуг, щоб помагали.
Граф. Я не зрозумів добре, що вас примусило тоді наражатися на непотрібну небезпеку, вискакуючи…Фіґаро. Небезпеку! Ще б сказати, що я живцем провалився в безодню!
Граф. Ви думаєте викрутитися, удаючи, що не розумієте, лукавий слуга! Ви дуже добре тямите, що мене турбує не небезпека, а мотив.
Фіґаро. На фалшиве повідомлення ви приходите розлютовані, перевертаючи все, як потік з Морени[1]; ви шукаєте якогось чоловіка; подавай вам його, а то ви розіб'єте двері, виламаєте перебійку! Випадком я там був; і хто знає, може ви в своєму гніві…
Граф (перебиваючи його). Ви могли тікати сходами.
Фіґаро. А ви піймати мене в коридорі.
Граф (гнівно). В коридорі! (на бік). Я запалююся і сам заваджаю собі довідатись, що мені треба.
Фіґаро (на бік). Подивімось, до чого йдеться, і граймо обережно.
Граф (зм'якшившись). Я не про те хотів казати, покиньмо це. Я мав… так, я мав деяке бажання взяти тебе в Лондон, кур'єром для депеш… але добре розваживши…
Фіґаро. Ваша вельможність одмінили думку?
Граф. Найперше, ти не вмієш по-англійському.
Фіґаро. Я знаю god-dam[2].
Граф. Не розумію.
Фіґаро. Я кажу, що я знаю god-dam.
Граф. Ну, то що?
Фіґаро. До лиха! Чудова мова, англійська! Небагато треба знати, щоб піти далеко. З цим god-dam в Англії ніде нічого тобі не бракуватиме. Хочете посмакувати добре сите курча? Увійдіть у таверну і тільки зробіть перед хлопцем цей жест (наче крутить рожен) god-dam! вам приносять посолену телячу ногу без хліба. Це чудово. Чи любите ви випити чарочку прекрасного бурґонського або клярету? Нічого більш як цей (показує, що відкорковує пляшку) god-dam! вам приносять кухоль пива, в добрій бляшанці, з піною по вінцях. Яка втіха! Зустрічаєте ви одну з тих гарних осіб, що йдуть дрібочучи ногами з опущеними очима, лікті назад, трохи вихиляючи клуби? Притуліть солоденько до уст усі зложені пальці. Ах! god-dam! вона вам одважить доброго ляпаса — доказ, що розуміє. Справді, англійці примішують подекуди ще деякі інші слова до розмови; але ж легко бачити, що god-dam є основа мови; і якщо ваша вельможність не маєте інших мотивів щоб лишити мене в Еспанії…
Граф (на бік). Він хоче їхати в Лондон. Вона йому не говорила.
Фіґаро (на бік). Він думає, що я нічого не знаю. Оброблю його ще трохи в його смаку.
Граф. Який мотив мала графиня грати переді мною таку штуку?
Фіґаро. Далебі, вельможний пане, ви це краще знаєте, ніж я.
Граф. Я запобігаю її у всьому, засипаю її подарунками.
Фіґаро. Ви її обдаровуєте, але ви невірні. Чи бувають вдячні за надмірне тому, хто відбирає нам найпотрібніше?
Граф. Колись ти мені казав усе.
Фіґаро. І тепер я нічого від вас не крию.Граф. Скільки дала тобі графиня за цю прекрасну спілку?
Фіґаро. А скільки ви мені дали, щоб визволити її з рук доктора?[3] Слухайте, ваша вельможність, не слід принижувати людини, що добре вам служить щоб крий боже не зробити з неї лихого слугу.
Граф. Чому це наче треба, щоб у всьому, що ти робиш, завжди було щось непевне?
Фіґаро. Коли шукаєш у людях чогось лихого, то завсіди знаходиш.
Граф. Репутація твоя препогана!
Фіґаро. А якщо я кращий за неї? Чи багато є панів, що могли б сказати про себе те саме?
Граф. Разів сотню я бачив, що ти йдеш до фортуни, і ніколи не йшов ти просто.
Фіґаро. Що ви хочете? Перед вас юрба: кожне хоче побігти; товпляться, тиснуть, штовхаються, збивають з ніг, приходить, хто може; решта розчавлені. То ж край, я вже відмовляюся.
Граф. Від фортуни? (На бік). Це нове.
Фіґаро (на бік). Тепер моя черга. (Вголос.) Ваша вельможність ласкаво зложили на мене уряд консьєржа замку; це дуже мила доля; справді, я не буду кур'єром, що його обдаровують цікавими новинами, але за те щасливий з моєю жінкою в глибині Андалюзії…
Граф. Хто тобі не дає взяти її в Лондон?
Фіґаро. Довелось би залишати її так часто, що незабаром мені було б аж надто досить того шлюбу.
Граф. Маючи характер і розум, ти міг би колись вийти в люди в канцелярії.Фіґаро. Розум щоб вийти в люди? Вельможний пан сміється з мого розуму. Помірність і плазування — ось що досягає до всього.
Граф … Довелося б тільки постудіювати трохи під моїм проводом політику.
Фіґаро. Я її знаю.
Граф. Як англійську мову, її основи?
Фіґаро. Так, якщо тут є чим пишатися. Ну от: удавати, що не знаєш того, що тобі відоме, що знаєш те все, що тобі невідоме; що тямиш усе, чого не розумієш, що не чуєш того, що чутно; особливо, що здужаєш понад свої сили; часто ховати в великій таємниці те, що не має в собі таємниці; замикатися в хаті, щоб загострювати пера: і здаватися глибокодумним, коли ти, як то кажуть пустий і порожній; відігравати так чи так якусь персону; розсилати шпигів і підплачувати зрадників; зривати печатки, перехоплювати листи й намагатися ушляхетнити вбогість засобів поважністю предмету — от і вся політика, або щоб мені вмерти!
Граф. Е, це ти окреслюєш інтриґу!
Фіґаро. Політику, інтриґу, як хочете; але як я вважаю їх трохи сестрами, то хай нею займається хто хоче. „Я дівчину більше люблю!“, як каже пісенька доброго короля[4].
Граф (на бік.) Він хоче зостатись. Я розумію… Сюзана мене зрадила.
Фіґаро (на бік.) Я його ловлю й плачу його монетою.
Граф. Так ти сподіваєшся виграти процес із Марселіною?Фіґаро. Чи ви покладете мені за вину, що я відмовляюсь від старої дівчини, коли ваша вельможність дозволяє собі забрати в нас усіх молодих?
Граф (жартуючи.) В трибуналі урядова особа забуває себе і бачить тільки закон…
Фіґаро. Поблажливий до великих, суворий до маленьких…
Граф. Ти може думаєш, що я жартую?
Фіґаро. Е, хто то знає, ваша вельможність? Tempo e galant'uomo[5], — каже італієць; воно завсіди каже правду, це воно навчить мене, хто мені зичить лиха, хто добра.
Граф (на бік). Я бачу, що йому все сказали; він одружаться з дуеньєю.
Фіґаро (на бік). Він узяв мене на хитрощі. Що він довідався?
Льокай (об'являє). Дон Ґюсман Брідуазон.
Граф. Брідуазон?
Фіґаро. Ну, вжеж; це звичайний суддя судовий заступник ваш правник.
Граф. Нехай зачекає. (Льокай виходить).
Фіґаро (дивиться яку хвилину на замисленого графа). Це те, що ваша вельможність бажали?
Граф (опам'ятавшись). Я?.. Я казав приладити цю залю для прилюдного засідання.Фіґаро. Ге, чого ж бракує? Велике крісло для вас, добрі стільці для судовиків, дзиґлик для писаря, дві лавки для адвокатів, поміст для добірної публіки і позаду чернь. Я піду відряджу натиральників. (Виходить).
Граф (сам). Цей шахрай мене заклопотав! Сперечаючись, він бере перевагу, притискає, обгортає… Ах, крутій і крутійка! Ви порозумілися, щоб мене одурити… Будьте собі приятелями, коханцями, будьте чим хочте, я згоджуюсь, але, до біса, не чоловіком і жінкою…
Сюзана (задихано). Ваша вельможність… Пробачте, ваша вельможність!
Граф (незадоволено). Що там таке, панно?
Сюзана. Ви гніваєтеся?
Граф. Вам, певно, чогось треба?
Сюзана (боязко). Пані моїй нездужається. Я прибігла попрохати, щоб дали нам флякон з етером; я вам його поверну зараз.
Граф (віддає). Ні, ні, залиште його собі. Він незабаром вам стане в пригоді.
Сюзана. Хіба жінки мого стану мають лихі нерви? Це панська хороба, що її дістають тільки в будуарах.
Граф. Дуже закохана наречена, що втрачає свого молодого…
Сюзана. Заплативши Марселіні тим посагом, що ви мені обіцяли…Граф. Що я вам обіцяв?
Сюзана (спустивши очі). Пане, мені здавалось, що я так чула.
Граф. Так, коли ви самі схотіли б мене вислухати.
Сюзана (спустивши очі). А хіба ж не повинність моя слухати його вельможність?
Граф. Чому ж, недобра дівчино, було не сказати мені того раніш?
Сюзана. Хіба колинебудь пізно сказати правду?
Граф. Ти вийдеш смерком у сад?
Сюзана. Чи я ж там не гуляю щовечора?
Граф. Ти поводилась зо мною сьогодні вранці дуже суворо.
Сюзана. Сьогодні вранці? — А паж за кріслом?
Граф. Пдавда твоя, я був забув. Але чому та уперта відмова, коли Базіль з мого доручення?..
Сюзана. Чи то ж треба, щоб ще й Базіль?..
Граф. Вона знову має рацію. Але є такий Фіґаро, котрому, боюся я, ви чи не сказали все!
Сюзана. Ого! Так, я йому кажу все, крім того, про що треба промовчати.
Граф (сміючись). А! Чарівниця! І ти мені обіцяєш? Якщо ти схибиш своє слово… То порозуміймось, серце: не буде зустрічі — не буде посагу, не буде весілля.
Сюзана (реверанс). Але теж не буде весілля — не буде права пана, вельможний пане.
Граф. Де в неї береться тая мова! Далебі, я здурію! Але твоя пані дожидає флякону…
Сюзана (сміючись вертає флякон). Хіба б я могла поговорити з вами без якої зачіпки?Граф (хоче її обняти). Чарівне створіння!
Сюзана (випручавшись). Онде йдуть!
Граф (на бік). Вона моя. (Утікає).
Сюзана. Ходім швидше розказати про це пані.
Фіґаро. Сюзано! Сюзано! Куди ти біжиш так прудко після розмови з його вельможністю?
Сюзана. Тепер позивайся, як хочеш. Ти вже виграв процес (утікає).
Фіґаро (йде за нею). Ах, але скажи…
Граф (вертається). „Ти вже виграв процес“! Я вскочив у добру пасту! А, мої милі нахаби! Я вас покараю так добре… Добрий присуд, дуже справедливий… але якщо він заплатить дуеньї… чим? Якщо заплатить… Е-е! Чи не маю я бравого Антоніо, котрого шляхетна гордота гребує Фіґаро, як невідому людину? Потураючи цій манії… Чому б ні? На широкому полі інтриґи треба вміти все обробляти, навіть пишання дурня (кличе). Анто… (бачить, що йдуть Марселіна і інші, виходить).
Марселіна (до Брідуазона). Добродію, вислухайте мою справу.
Брідуазон (в суддівському убранні, трохи заїкається). Ну, поговорім про ню словесно.
Бартольо. Це обіцянка шлюбу.
Марселіна. З додатком грошової позики.Брідуазон. Ро-озумію, et cetera[6], і інше.
Марселіна. Ні, добродію, без етцетери.
Брідуазон. Ро-озумію добре: ви одержали гроші?
Марселіна. Ні, добродію, то ж я йому дала в позику.
Брідуазон. Розумію добре. Ви-и справляєте свої гроші?
Марселіна. Ні, добродію, я вимагаю, щоб він одружився зо мною.
Брідуазон. Е, але ж я розумію дуже добре. А він хоче вас узяти?
Марселіна. Ні, добродію, ото ж і ввесь процес.
Брідуазон. Чи ви думаєте, що я не розумію цього процесу?
Марселіна. Ні, добродію. (До Бартольо) До чого ми прийшли? (До Брідуазона). То це ви будете нас судити?
Брідуазон. А хіба ж я ку-упив свій уряд для чого іншого?[7]
Марселіна (зідхнувши). Велике надужиття продавати їх.
Брідуазон. Так. Зро-обили б краще, коли б давали їх нам дурно. Проти кого ви скаржитесь?
Марселіна (показує на Фіґаро). Добродію, проти цього нечесного чоловіка.
Фіґаро (дуже весело до Марселіни). Я вам може заважаю? Його вельможність вернеться зараз, пане раднику.Брідуазон. Я десь ба-ачив цього хлопця.
Фіґаро. У пані вашої дружини, в Севіль'ї до послуг її, пане раднику.
Брідуазон. В я-акий час?
Фіґаро. Трохи менше, як за рік перед народженням вашого молодшого сина, котрий дуже гарна дитина, пишаюся з того.
Брідуазон. Так, це на-айкращий з усіх. Ка-ажуть, що ти тут баламутиш?
Фіґаро. Пан добрий надто добрі. Це тільки дрібниця.
Брідуазон. Обітниця шлюбу? А, бідний дурнику!
Фіґаро. Добродію…
Брідуазон. Чи він бачив мого секретаря, цей добрий хлопчина?
Фіґаро. Чи не писаря Дубль-Мена?
Брідуазон. Так, бо він їсть з двох ясел[8].
Фіґаро. Їсть! Я ручуся, що він жере. О, так, я бачив його ради екстракту[9], і ради прилоги до екстракту, як це врешті практикується.
Брідуазон. Тре-еба виконувати форми.
Фіґаро. Безперечно, добродію, коли суть процесів належить сторонам, відомо, що форма є власність трибуналів.
Брідуазон. Цей хлопець не такий дурний, як я вважав спочатку. Ну, друже, що ти так багато знаєш, ми подбаємо за твою справу.
Фіґаро. Пане, я покладаюся на вашу справедливість, хоч ви й з нашого судівництва.
Брідуазон. Га?.. Так, я з судівництва. Проте як ти винен і не платиш?..Фіґаро. Тоді, пан бачать добре, що то якби я й не був винний.
Брідуазон. А-а вже ж. — Га! Що се він каже?
Пристав (іде перед графом, кричить). Панове! Його вельможність!
Граф. Ви в суддівськім убранню тут, пане Брідуазоне! Це тільки хатня справа, міська одежа була б добре вистачила.
Брідуазон. То ви надто добрі, пане графе. Але я ніколи не виступаю без його; бо-о форма, бачите, форма! Той самий сміється з судді в короткому вбранні, а тремтить, тільки побачить прокурора в шаті. Форма, форма!
Граф (до пристава). Відчиніть залю засідань.
Пристав (відчиняє кричить). Засідання!
Брідуазон (до Дубль-Мена). Дубль-Мене, перечитайте опис справ.
Дубль-Мен (читає папір). „Благородний, преблагородний, безмірно благородний Дон Педро Жорж, Гідальґо, барон де Льос-Альтос, барон гір Ф'єрос і інших гір[10], проти Альонзо Кальдерона, молодого драматичного автора. Справа про мертвонароджену комедію, котру кожний не визнає за свою і складає на другого[11].
Граф. Вони праві обидва. Здіймається з черги. Якщо вони напишуть удвох нову п'єсу, щоб вона відзначилася трохи в великім світі, наказ, щоб гідальґо дав їй своє ім'я, а поет свій талант!
Дубль-Мен (читає другий папір). Андре Петруччіо, хлібороб, проти провінціяльного збирача податків. Ідеться за самовільний примус.
Граф. Справа не моєї компетенції. Я краще служитиму моїм вассалям, захищаючи їх перед королем. Минайте цю [12].
Дубль-Мен (бере третій; Бартольо і Фіґаро встають). Барб-Аґар-Рааб-Мадлен-Ніколь-Марселіна де Верт-Аллюр, дівчина повнолітня (Марселіна встає й уклоняється) проти Фіґаро… ім'я хрищене не зазначено.
Фіґаро. Анонім.
Брідуазон. А-анонім? Що-о це за святий?
Фіґаро. То мій патрон.
Дубль-Мен (пише). „Проти аноніма Фіґаро“. Стан?
Фіґаро. Шляхтич.
Граф. Ви шляхтич? (писар пише).
Фіґаро. Як би небо схотіло, я був би сином князя.
Граф (до писаря). Далі.
Пристав (пищить тоненьким голосом). Тихо, панове!
Дубль-Мен (читає). „Справа спротивлення шлюбові згаданого Фіґаро з боку помененої де-Верт-Аллюр. Доктор Бартольо виступає за позивальницю, а звишменений Фіґаро сам за себе, якщо суд дозволить проти звичаю і судівничого права“.
Фіґаро. Звичай, пане Дубль-Мен, часто є надужиття; трохи вчений клієнт завсіди краще знає свою справу, ніж певні адвокати, що пріють на холоді, кричать на всі заставки, і, знаючи все, крім справи, так само мало заклопотані тим, що зруйнують клієнта, як і набриднуть авдиторії й присплять панів, а потім пиндючаться, наче вони скомпонували oratio pro Murena[13]. Я розповім справу в кількох словах. Панове…
Дубль-Мен. От уже багато зайвих, бо ви не істець і маєте тільки боронитись. Наблизьтесь, докторе, і прочитайте обіцянку.
Фіґаро. Еге ж, обіцянку!
Бартольо (вкладаючи окуляри). Вона виразна.
Фіґаро. Треба побачити.
Дубль-Мен. Тихо ж панове.
Пристав (пищить). Тихо!
Бартольо (читає). „Я, нижчепідписаний, посвідчую, що одержав від панни і т. д… Марселіни де Верт-Аллюр, в замку Аґвас-Фрескас квоту дві тисячі грубих карбованих піястрів! котру то квоту я їй поверну на жадання в тому ж замку та й оженюся з нею на знак вдячности і т. д“. Підписано коротко „Фіґаро“. Мій висновок за виплату писаної суми і за виконання обіцянки, з виплатою коштів правних. (Промовляє). Панове… Ніколи ще цікавішої справи не піддавано під розгляд суду: і від Олександра Великого, котрий пообіцяв шлюб прекрасній Телестріс…[14].
Граф (перебиває). Перш ніж іти далі, адвокате, чи погоджуються з обов'язковою силою документу?
Брідуазон (до Фіґаро). Що ви за… що ви заперечите на прочитане?
Фіґаро. Що є, панове, лукавство, помилка або неуважність у тому способі, яким прочитано документ, бо в письмі не сказано: „котру квоту, я їй поверну та й оженюся з нею“, але: „котру квоту я їй поверну або оженюся з нею“; це велика ріжниця.
Граф. Як стоїть у акті: чи та й, чи або?
Бартольо. Там та й.
Фіґаро. Там або.
Брідуазон. Дубль-Мене, прочитайте сами.
Дубль-Мен (бере папір). І це буде певніше, бо сторони часто перекручують читаючи. (Читає). „Е-е-е-панна е-е-е-де Верт-Аллюр“… ага! „котру то квоту я їй поверну на жадання в тому ж замку та й… або… та й… або“… Тут нечітке слово… посаджено ляпку.
Брідуазон. Ляпку? А, знаю ляпки[15].
Бартольо (промовляючи). Я підтримую, що тут сполучник з'єднувальний та й, котрий в'яже відповідні члени речення: „я заплачу панні та й одружуся з нею“.
Фіґаро (промовляє). Я підтримую, що це сполучник роздільний або ж, що відділяє ті члени речення: „я заплачу панні, або ж я з нею одружуся“. Коли ви буквоїд, то я ще більший. Якщо він заговорить по-латинському, то я по-грецькому, я його зажену на слизьке.
Граф. Як судити в такім питанні?
Бартольо. Щоб покінчити з тим і не мудрувати з словом, припустім, що там або-ж.
Фіґаро. Прошу це внести до протоколу.
Бартольо. І ми цього будемо триматися. Такий слабий викрут не поможе винному. Розгляньмо запис у такій формі: „Котру то квоту я її поверну в тому ж замку, або ж я маю одружитися з нею“. Це так само, ніби хто сказав: „Я мушу положитися в ліжко, або я дуже хорий“, чи інакше: „бо я дуже хорий“. Так що; „заплачу, або маю одружитися“, значить: „через те, що маю повинність одружитися“[16].
Фіґаро. Зовсім ні. Фраза в сенсі такої: „Або хороба вас уб'є, або лікар“. Це безперечно. Другий приклад: „Або ви нічого путящого не напишите, або дурні вас осудять“. Тяма ясна. Чи пан Бартольо думає, що я забув синтаксу? Отож „я заплачу в тому ж замку, без коми, або маю одружитися“.
Бартольо(хутко). Кома.
Фіґаро (хутко). Її там немає. Немає, панове, або я маю одружитися.
Бартольо (дивлячись у папір, хутко). Кома, панове.
Фіґаро (хутко). Її не було, панове. Врешті, чоловік, що одружується, чи має потребу платити?
Бартольо (хутко). Так, ми дружимося з поділеними маєтками.
Фіґаро (хутко). А ми з поділеним ліжком, якщо шлюб не є сквитування.Бартольо. Чудне сквитування!
Дубль-Мен. Тихо, панове!
Пристав (пищить). Тихо!
Бартольо. Такий шахрай називає це сплачуванням боргів!
Фіґаро. Чи це ваша справа, адвокате, що ви бороните?
Бартольо. Я бороню цю панну.
Фіґаро. Можете далі плести нісенітниці, але перестаньте лаятись. Коли, боячися запалення позивальників, трибунали терпіли те, що зветься треті особи, вони не мали на увазі, щоб ці умірковані оборонці зробилися безкарно упривилейованими нахабами. Це значить понижувати найповажнішу інституцію.
Антоніо (до Марселіни). Що вони там так довго бурмочуть?
Марселіна. Підплатили головного суддю, він підплачує другого, і я втеряю свій процес.
Бартольо (тихо, похмуро). Я боюсь того.
Фіґаро (весело). Бодрись, Марселіно!
Дубль-Мен (встає, до Марселіни). Ах, це вже занадто! Я на вас виказую і для чести трибуналу прошу, щоб перш ніж учинити суд в іншій справі трибунал висловився в оцій.
Граф (сідає). Ні, писарю, я не висловлюсь з приводу моєї власної образи: еспанський суддя не матиме чого червоніти за ексцеси, пристойні азіятським трибуналам; доволі інших зловживань. Я маю справити друге, мотивуючи вам свій присуд: кожний суддя, що відмовляється від цього, є великий ворог законам. Чого може вимагати позивальниця? Шлюбу, коли не буде виплати. Одно й друге разом — це вже забагато.
Дубль-Мен. Тихо, панове!
Пристав (пищить). Тихо!
Граф. Що нам відказує обвинувачений? Що він хоче зберегти волю своєї особи. Це йому дозволено.
Фіґаро (з радістю). Я виграв.
Граф. Та коли текст говорить: „котру квоту я сплачу на перше зажадання або одружусь і т. д.“, то суд присуджує обжалуваного сплатити позивальниці дві тисячі грубих піястрів, або ж одружитися з нею сьогодні (встає).
Фіґаро (остовпілий). Я програв.
Антоніо (радісно). Препишний присуд!
Фіґаро. Чим саме?
Антоніо. Тим, що ти не будеш моїм небожем. Щира дяка, ваша вельможність!
Пристав (пищить). Розходьтесь, панове!
Антоніо. Піду ж розкажу все моїй небозі.
Марселіна (сідає). Ах! Я відідхнула!
Фіґаро. А я задихаюся.
Граф (на бік). Принаймні я помстився. Від цього стає легше.Фіґаро (на бік). А той Базіль, що повинен був спротивитись шлюбові Марселіни: бач, як він проходить! (До графа, що відходить). Ваша вельможність ви нас покидаєте?
Граф. Все вже розсуджено.
Фіґаро (до Брідуазона). А цей пузан радник…
Брідуазон. Я пу-узан!
Фіґаро. Авжеж. І я не одружуся з нею, бо я таки шляхтич. (Граф зупиняється).
Бартольо. Ви одружитесь.
Фіґаро. Без згоди моїх благородних батьків?
Бартольо. Назвіть, покажіть їх.
Фіґаро. Нехай дадуть мені трохи часу. Я вже близький до того, щоб їх віднайти. П'ятнадцять уже літ я їх шукаю.
Бартольо. Хвалько! Він якийсь найда.
Фіґаро. Втрачена дитина, докторе, чи скоріш украдена дитина.
Граф (вертається). Украдена, втрачена! А докази? Він ще кричатиме, що його кривдять.
Фіґаро. Ваша вельможність, коли б мережані пелюшки, гаптована ковдра і золоті речі, знайдені на мені розбійниками, не показали б мого високого роду, то та дбайливість, із якою мені зробили на тілі відзнаки, доволі показує, який я був дорогий син; і цей гієрогліф на моїй руці… (хоче заголити праву руку).
Марселіна (встаючи хутко). Шрам на правій руці?
Фіґаро. Відкіля ви знаєте, що я повинен його мати?
Марселіна. Боже! Це ж він!Фіґаро. Так, це я.
Бартольо (до Марселіни). Хто ж він?
Марселіна (хутко). Це Еманюель.
Бартольо (до Фіґаро). Тебе були украли цигани?
Фіґаро (гаряче). Зовсім близько замку. Добрий докторе, якщо ви повернете мене моїй шляхетній родині, скажіть ціну цій прислузі; купи золота не зупинять моїх знаменитих батьків.
Бартольо (показуючи на Марселіну). Ось твоя мати.
Фіґаро. Мамка?
Бартольо. Твоя рідна мати.
Граф. Його мати!
Фіґаро. Поясніть мені.
Марселіна (показує на Бартольо). Ось твій батько.
Фіґаро (в розпуці). Ой, ой, леле!
Марселіна. Хіба тобі природа не сказала цього тисячу разів?
Фіґаро. Ніколи.
Граф (на бік). Його мати!
Брідуазон. Це ясно, він з нею не одружиться[17].
Граф. Дурна пригода, що мене збиває.
Брідуазон (до Фіґаро). А шляхетність і замок? Ви брехали перед судом.
Фіґаро. Той суд мало не змусив мене зробити славетну дурницю! І ще після того, як я двадцять разів мало не забив через ті прокляті сто екю добродія, що тепер виявляється моїм батьком. Але коли вже небо урятувало мою чесноту від цієї небезпеки, мій батьку, прийміть моє перепрошення… А ви, мамо, обніміть мене… найбільш по-материному, як тільки зможете. (Марселіна кидається йому на шию).Сюзана (прибігає, з гаманцем у руці). Ваша вельможність, зупиніть, нехай вони не одружуються, я заплачу пані тим посагом, що дала мені моя пані.
Граф (на бік). К бісу пані! Здається, що всі змовились. (Виходить).
Антоніо (бачивши, що Фіґаро обіймає свою матір, говорить до Сюзани). Еге ж, заплатиш! Дивись, дивись!
Сюзана (обертається). Я бачу досить. Ходім, дядю.
Фіґаро (зупиняє її). Ні, не йди, будь ласка. Що ти бачиш?
Сюзана. Що я дурна, а ти падлюка.
Фіґаро. Ані те, ані друге.
Сюзана (гнівно). І що ти дружишся з нею з доброї волі, бо милуєш.
Фіґаро (весело). Я її милую, але не одружуся. (Сюзана хоче вийти, Фіґаро її удержує).
Сюзана (б'є його по щоці). Ви дуже нахабні, що смієте мене вдержати!
Фіґаро (до товариства). Це й є справжнє кохання? Перш ніж покинеш нас, благаю, подивись добре на цю дорогу жінку.
Сюзана. Дивлюсь.
Фіґаро. І яка вона тобі здається?Сюзана. Гидюча!
Фіґаро. Нехай живуть ревнощі! Вона не торгується.
Марселіна (просгягаючи руки). Обійми свою матір, моя гарна Сюзането. Той недобрий, що мучить тебе, мій син.
Сюзана. (біжить до неї). Ви, його мати! (Вони зістаються обнявшись).
Антоніо. То це тільки зараз?..
Фіґаро … що я довідався.
Марселіна (в нестямі). Ні, моє серце, пориваючися до його, помилялось тільки щодо мотиву. Це до мене рідна кров промовляла.
Фіґаро. А до мене, мамо, добрий розум, що був мені за інстинкт, коли я вас не хотів, бо я зовсім не мав до вас ненависти, свідок тому гроші…
Марселіна (віддає йому папір). Вони твої. Візьми свою записку, це твій посаг.
Сюзана (кидає йому гаманець). Візьми ще й це.
Фіґаро. Дуже дякую.
Марселіна (в нестямі). Бувши досить нещасливою дівчиною, я мала стати найогиднішою з жінок; і от я тепер найщасливіша мати! Обійміть мене, мої діти, обоє; я з'єднаю в вас усю мою ніжність. Я щаслива, як тільки можу бути. Ах, діти, мої, як я вас любитиму!
Фіґаро (розчулений, жваво). Перестань, дорога мамо, перестань! Чи хочеш ти, щоб розтопились водою мої очі, обмиті першими сльозами, які я зазнав? Принаймні, вони з радощів. Але який я дурний? Я мало не встидився їх, я почув, що вони течуть проміж моїх пальців, подивись (показує розставлені пальці) і я по-дурному їх здержував! Геть собі, стиде! Я хочу сміятись і плакати разом. Не почувають двічі того, що я почуваю (Він обіймає матір з одного боку, Сюзану з другого).
Марселіна. О, мій друже!
Сюзана. Дорогий друже[18]!
Брідуазон (витираючи хусткою очі). Ну, значить, і я ду-урний теж?
Фіґаро (нестямно). Тепер я можу викликати на бій смуток. Нападай тепер на мене, коли смієш, між цими двома дорогими женщинами.
Антоніо (до Фіґаро). Не треба так мазатися, коли ваша ласка. В справі шлюбу в родині шлюб батьків повинен іти попереду, ви знаєте. А ваші — чи подали вони один одному руку?
Бартольо. Мою руку! Бодай вона всохла, перш ніж я подам її матері такого шахрая!
Антоніо (до Бартольо) То ви так як вітчим, а не рідний батько? (До Фіґаро). В такім разі, любчику, більш ні слова.
Сюзана. Ах, дядечку…
Антоніо. Чи маю я віддати дочку нашої сестри за того, хто не є нічия дитина?
Брідуазон. Хіба це може бути, дурню? Завсіди людина є чиєсь дитя.
Антоніо. Тарара!.. Він її ніколи не матиме. (Виходить).Бартольо (до Фіґаро). І шукай тепер, хто б тебе прийняв за сина (хоче вийти).
Марселіна (біжить, хапає Бартольо за поперек і притягає його). Стійте, докторе, не тікайте!
Фіґаро (на бік). Ні, певно всі дурні Андалюзії вирвалися, щоб затримати мій нещасний шлюб.
Сюзана (до Бартольо). Добрий татку, це ж ваш син!
Марселіна (до Бартольо)[19]. Розумний, талановитий, гарний.
Фіґаро (до Бартольо). І не коштував вам ні шеляга.
Бартольо. А сто екю, що в мене взяв?
Марселіна (милуючи його). Ми так будемо про вас дбати, татку!
Сюзана (теж милуючи його). Ми так вас кохатимем, таточку!
Бартольо (розчулений). Тату! Добрий тату, таточку! Отже, я ще дурніший, ніж добродій (показує на Брідуазона). Я даю себе вести, як дитина. (Марселіна і Сюзана його обіймають). Е ні, я не дав згоди. (Повертається). А що ж сталося з його вельможністю?
Фіґаро. Біжім до нього, вирвім від нього останнє слово. Якщо він підводить якусь іншу інтриґу, треба все починати з початку.
Усі (зараз). Біжім! Біжім!
——————
- ↑ Морена (або Сієрра-Морена) — гори в Південній Еспанії, що відмежовують Андалюзію від Нової Кастілії та Естрамадури.
- ↑ Goddam — поширене англійське прокляття (буквально: „хай бог засудить“).
- ↑ Натяк на ролю Фіґаро в „Севільському голяреві“.
- ↑ Пісенька доброго короля — улюблена пісня Генріка IV, короля франції (1553—1610). Ця згадка про нього добре виявляє, як мало Бомарше дбав про еспанський „льокальний кольорит“ п'єси.
- ↑ Tempo é galant'uomo — „час є чемна людина“ (по-італійському.)
- ↑ Et cetera — „і таке далі“ (по-латинському).
- ↑ Гострий виступ авторів проти офіційного продажу судових та інших почесних посад у дореволюційній Франції.
- ↑ Дубль-Мен (Double-Main) означає буквально „подвійна рука“ себто той хто бере хабарі з обох сторін.
- ↑ Ради екстракту, себто ради складання екстракту з усіх документів та офіційних листів, що належать до даної справи.
- ↑ Барон де Льос Альтос і т. д. — в ориґіналі еспанською мовою: Baron de Los Altos, y Montes Fieros, y otros montes.
- ↑ Котру кожний не визнає за свою і складає на другого: такі контроверзи траплялися доволі часто в літературно-театральному побуті дореволюційної Франції (особливо, коли анонімна п'єса зазнавала поразки на сцені).
- ↑ Виступ авторів проти сваволі й здирства відкупників та збірщиків податків у дореволюційній Франції, а також проти байдужности державної адміністрації й суду щодо цього.
- ↑ Oratio pro Murena — промова Ціцеронова на оборону консула Ліцінія Мурени винуваченого в незаконному здобутті консульства (62 до нашої ери): один із клясичннх зразків римського судового красномовства.
- ↑ Талестріс — леґендова цариця амазонок, що нібито одружилася з Олександром Великим за часів малоазійського походу його (постать не історична).
- ↑ Знаю ляпанці: в ориґіналі гра слів: pâtè означає „пляма“ й „пиріг“.
- ↑ Ця дещо туга гра слів (або — бо) лише умовно відтворює гру слів в ориґіналі, яка заснована на гомонімії сполучника ou „або“ і відносного прислівника où „де“. Отже, перекладачеві довелося, задля гри слів, змінити й скоротити дещо і в дальших рядках.
- ↑ Він з нею не одружиться. — В. Самійленко залишив без перекладу переривний Марселінин монолог, що йде за цими словами, бо він реґулярно виключається — за згодою самого автора — в виданнях призначених для сцени (порівн. примітку 23); він, справді, зовсім недоречний з театрального й драматургічного погляду, проте дуже цікавий своїм ідейно-культурним (та публіцистичним) змістом. Наводимо його в стилістично невдалому, але досить точному, щодо змісту, перекладі Гната Юри (Бомарше, Шалений день або Весілля Фіґаро, Вінниця, 1920):
Брідуазон. Ясно: він на ній не жениться…
Бартольо. Та і не я.
Марселіна. Не ви! А син ваш? Ви ж божились мені.
Бартольо. Дурний був. Якби подібні спогади обов'язували чоловіка, довелось би переженитись на всіх.
Брідуазон. А коли так пильно придивлятись до всього, так ніхто ні на кому не женився б.
Бартольо. Грішки неминучі. — Сумна молодість.
Марселіна. Так, сумна, і навіть більше сумна, ніж думають. Я зовсім не бажаю заперечувати своєї провини: сьогоднішній день чудесно її підтвердив. Але як тяжко спокутувати її після тридцятилітнього безрадісного життя! Я родилась для життя чистого, і стала чесно жити, остільки я могла покладатись на свій власний розум. Але в часи ілюзій, недосвіду і нужди, коли спокусники оточують вас з усіх боків, а нужда сіпає вас, чим могла дитина захиститись від такого дружного нападу недругів? Чоловік, який так суворо висловлює свій присуд, можливо, в своїм житті згубив не один десяток нещасних.
Фіґаро. Найбільш виновні, звичайно, найменш великодушні; це — загальне правило.
Марселіна (жваво). Невдячні мужчини, знищуючи своїм призирством забавку вашої жаги, ваші жертви, іменно ви і мусите нести кару за помилки вашої молодости; ви і ваші судді, такі жерстокі, коли доводиться їм судити, віднімаючи у нас своєюганебною неохайністю всякі чесні засоби до існування. Чи заставили ви хоч одну якунебудь галузь праці на долю нещасних дівчат? Адже вони мали природне право на різні жіночі убори; ви і тут пристосували тисячі робітників вашого полу.
Фіґаро. Навіть жовнірів привчають до голки!
Марселіна (хвилюючись). Навіть добившись найбільш високого положення, жінки зазнають від вас лиш глузливу повагу. Приваблюючи нас брехливою пошаною, ви фактично вважаєте нас своїми рабами: добро зроблене нами безмірно зменшується, наші ж помилки караються далеко більше справжньої провини [хибний переклад; треба: Ви вважаєте нас за неповнолітніх, щодо нашого майна, проте караєте нас, як повнолітніх, за наші помилки В. Д.]… О, ваше поводження з нами, у всіх відношеннях, справа безсердечна і жорстока.
Фіґаро. Вона права.
Граф (на бік). Більш ніж права.
Брідуазон. Вона, слово чести, правду каже.
Марселіна. Але що нам, сину мій, до того, що безсоромний батько цурається нас? Не дивись на те, відкіля ти, а дивись, куди ідеш: тільки це і мусить бути важним для кожної людини. Через декілька місяців твоя наречена буде залежати від себе самої і вона візьме тебе — я ручусь. Живи тоді, оточений жінкою і ніжною матір'ю, котрі будуть любить тебе більш за все на світі. Будь вибачливим до них і нехай пошле тобі господь щастя, сину мій. Будь веселим, свобідним і добрим з усіма, і мати твоя буде найщасливішою з жінок.
Фіґаро. Все це золоті речі, мамо, і я цілком з тобою згоден. Яка дурниця, подумаєш! Земля крутиться тисячу тисяч літ, і в цім океані часу, випадково зачепивши якісь тридцять нікчемних років, що уже не вернуться, стану я тепер турбуватись, кому іменно я винен цим! Тим гірше для того, хто турбує себе подібними дурницями. Змарнувати ж своє життя в гризоті — це однаково, що взяти та повіситись на власний краватці [надто вільний переклад; треба: Це — тягти свій хомут безупинно, В. Д.], це нагадує мені нещасних коней на річній тязі: вони не спочивають навіть тоді, коли спиняються, вічно тягнуть, хоч і перестають рухатись. Ми почекаємо.Граф. Глупа історія і зовсім не до речі.
- ↑ Бартольо, Антоніо, Сюзана, Фіґаро, Марселіна, Брідуазон.
- ↑ Сюзана, Бартольо, Марселіна, Фіґаро, Брідуазон.