Що думає татарка

Матеріал з Вікіджерел

Навкруги нас — стіни та стіни,

І вікна — очима на подвір'я.

 Що-дня сонце сходить й заходить,

 А наше лихо — не меншає, більшає.

Зачинено за нами двері, геть і кожну продушину; баркани — височенні;

А в садку над нами вільно літають вільні пташки!

 Та сонячне світло світить на небі,

 Та хмарини набігають й одбігають...

Ані стіни, ані баркани не розуміють,

Як бідують-сумують татарки, оті пташки в неволі.

 Мордуються вони так, що й плакати не сила.

 Терплять вони, терплять — аж поки згинуть.