Лист Барабаша від 14 (24) листопада до гетьмана Виговського
(відомий в дуже недоладнім московськім перекладі; московський переклад такий лихий, що місцями тільки приблизно можна зміркувати зміст)
Милостивий пане, пане і добродію наш, пане гетьмане його царської величності запорізький!
Обміркувавши негаячись прислане від вашої милості, і прочитавши листи при всій раді, отаманні і черні, відправляємо негайно післанців вашій милості, нашвидку посилаємо з ними і своїх до в. м., і як писали в першім листі, так і тепер заявляємо вашій милості, що не відрікаємося христіанства ані бунтів не вчинаємо, а тих (своєвільників) перебравши ув'язнили ми майже половину. Це найбільше з повіту Миргородського — без рушниць, без борошна — одежі ані питай!
Ми ж козаки служащі, зимчани, що маємо жінок, дітей і маєтність в городах, ані думаємо про якусь своєволю — аби мали свого народу христіанську кров проливати. А тих хто нас бунтував, а ми їх не послухали, ми їх на реєстр напишемо — вони тепер пішли в городи і там сіють розбрат між вами і нами. А ми такого замислу не маємо, і на розказ вашої панської милості чинимо — що нам звелиш ми то повинні чинити: чи від татар боронитись чи на ляхів іти. Бо милостивий пане гетьмане, як ми тої гадки не мали щоб на городи йти, так з охотою пішли б ми на неприятеля, а саме на ляхів. Направду, велика б то була усобиця, і хіба безрозсудні могли б задумувати таке, щоб іти на городи — грабувати, шарпати, кров проливати — такі як ми вище описали; але ми волі і наказові вашої милості, нашого милилостивого пана. Дай наказ, і будемо чинити! посли наші розповідять вашій милості, які тут у нас замисли. Ми ж то подавши до відома вашій милості самі віддаємося ласці вашої панської милості.
Дано з Запоріжжя, з Коша, з Козулиної ноября в 14 день.
Тепер же маємо певні докази, і з них побачили ми безуміє гетьмана городового війська Івана Виговського і Грицька Сахненка, полковника миргородського — що вони з усіма полковниками і старшиною невірно служать богові і тобі, великому государеві, і всьому війську Запорозькому, ламають присягу, без ради війська Запорізького, та інших царів, королів і князів невірних беруть собі за панів, а тебе за государя і царя щиро мати не хочуть і без указу вашої царської великої милості з невірними царями і миряться. Хочуть вашій царській милості зрадити і все військо Запорозьке православне, що вашій царській милості присягло, наміряються в неволю віддати. Щодо цього перейняли ми тепер листи, писані польським письмом до кримського хана і посилаємо з нашими посланцями: Михайлом Івановичем, Іваном Степаненком. Якова Остапенка і Семена Остапенка Галузовського — з тих листів вашій царській милості краще вирозумієш. А ми Яков Федорович Барабаш, кошовий гетьман з військом вашої царської величності Запорізьким, з усею черню вдруге слізно просимо: як ваша царська милість під крила і під високу руку прийняв, так і надалі тримай в кріпості своїй (хоронячи) від неприятелів милостю своєю. А ми з усією черню бога (за тебе) просити і вірно служити твоїй царській милості хочемо, згідно з привілеєм вашого царського величества. А над тою старшиною, що стали злочинцями перед богом і вашою царською милістю, — твоя воля царська: що хочеш то й твори з ними!
Писано з коша, з Запоріжжя... вашій царській милості
