Диво в Соболівці
«Диво в Соболівці» - так назвали в нас залізничну катастрофу, яка сталася в день Гашана Раба, в день підписання небесного уділу. Сталася ця подія в нашому ж Гайсині. Вірніше, не доїжджаючи Гайсина, на одній зі станцій, що має назву Соболівка ...
З цих слів гайсинський купець — на вигляд дуже солідна людина — поступово почав свою розповідь про катастрофу, що трапилося, в них на вузькоколійці, де потяг зветься «ледащо» (я вже описав його у передмові). А так як гайсинський купець розповідав мені цю історію, сидячи в цьому ж «ледащо», який не дуже поспішає, а у вагоні ми були тільки двоє пасажирів, він розхристався, розлігся, як в себе вдома, і почав розповідати не поспішаючи, смакуючи кожне слово і погладжував при цьому живіт, посміхаючись, був мабуть дуже задоволений собою і своєю розповіддю.
— Ви роз'їжджаєте на нашому «ледащо», слава Богу, другий тиждень і вивчили, звичайно, його примхи. У нього є звичка: як приїде на якусь станцію, так зупиниться і стоїть, ніяк не може попрощатися з нею. За розкладом йому, звичайно, можна стояти певний час. На станції «Затковичі», наприклад, йому призначена стоянка рівно в одну годину і п'ятдесят вісім хвилин а на станції «Соболівка», про яку я вам розповідаю він не має права стояти жодної секундою більше, ніж годину і тридцять дві хвилини. Але я побажав би йому стільки чиряків, скільки зайвих хвилин він простоює і в Затковичах і в Соболівці. Він стоїть там більше двох, а іноді й більше трьох годин. Все залежить від того, як багато часу забирають у нього маневри. А що у «ледаща» називається маневрами, вам і без мене відомо. Відчеплять паровоз, і вся бригада, кондуктори, машиніст і кочегар сідають з начальником станції, з жандармом і телеграфістом пити пиво пляшку за пляшкою ... А що робить під час цих «маневрів» публіка, пасажири значить, ви вже бачили. Ходять взад вперед без сенсу, трохи з розуму не сходять. Хтось позіхає, хтось заб'ється в куток і спить, хтось прогулюється по платформі з закладеними до заду руками, наспівуючи впівголоса.
І ось, як раз в день Гашана Раба, під час маневрів, стоїть собі на станції Соболівка один єврей, навіть і не пасажир, уявіть собі, а просто один з соболівських мешканців, цікавий єврей, що стоїть біля паровоза, заклавши за спину руки, і дивиться. Як тут раптом опинився соболівський житель? Справа звичайна ... День святковий, єврей вранці помолився, як вважається, побив по столу своїм пучком верби, сходив додому, поїв. На душі настрій - напівсвятковий, напівбуденний. Жереб там на небі все одно вже підписаний на весь прийдешній рік, а вдома робити нема чого - напередодні свята. Взяв він палицю і потопав на вокзал - «зустрічати потяг».
«Зустрічати потяг», треба вам сказати, звичайна справа в усіх наших містечках. Як підходить час потягу під'їжджати, так всі і прямують до вокзалу, авжеж, когось побачать. Кого? - Теплицького єврея? Гайсинську єврейку? Голованівського попа? Вони і самі не знають. Однак ходять. До того ж, потяг їм тоді ще в дивину був, «ледащо» тільки нещодавно з'явився в наших місцях, було на що подивитися, що послухати. Як би там не було, чи ходили на вокзал з тієї чи іншої причини, але в день Гашани Раби, вранці після «уділу», стояв біля розпряженого паровозу єврей і дивився на машину. Здавалося б кому до цього справа? Захотілося соболівському єврею постояти і подивитися, нехай стоїть і дивиться собі на здоров'я! Так ні. Трапився тут на гріх серед пасажирів один піп. З наших же місць, з Голованівська, - містечко таке є недалеко від Гайсина. Від нема чого робити ходить піп на тій платформі. Він теж заклав руки назад і теж зупинився біля паровозу. І ось піп цей звертається до єврея:
— Слухай, жидку! Чого ти тут не бачив?
— Чому жидку? Моє ім'я Берко, а не Жидко! - Відповідає єврей.
— Нехай буде Берко. Що ти, Берку, тут робиш? .. - Говорить піп.
— А ось стою і дивлюся на Божі дива, - відповідає єврей, не зводячи очей з паровозу. - Як розумно все влаштовано. Варто повернути якісь незначний гвинтик сюди, а інший туди, і така велика махина починає рухатись!
— А звідки тобі відомо, що потрібно повернути цей гвинт сюди, а той - туди, і тоді машина піде? - Запитує його піп.
— Якби я не знав, то не казав би, - відповідає єврей.
— Дулю ти знаєш, як він їздять, а більше нічого, -- випалив піп.
Образився наш єврей (соболівські євреї люди з амбіціями) та й каже попу:
— А ну батюшка, потрудись піднятися зі мною на паровоз і я тобі покажу в чому справа: чому паровоз рухається і чому зупиняється.
Тут вже й попа взяло за живе, і він розгнівався не на жарт. З якої стати цей єврейко сміє говорити, що він йому пояснить, чому паровоз йде і чому зупиняється. І він крикнув у серцях:
— Лізь Гершку, на паровоз!
— Я не Гершко, а Берко, - знову поправляє його єврей.
— Нехай буде Берко, - погоджується піп, - лізь Берку на паровоз!
— Ні, - говорить єврей, - що значить-лізти? Чому мені лізти? лізь батюшка, ти першим ...
— Ти ж мене вчити хочеш, - сердито кричить піп, - ти перший і лізь...
Одне слово сперечалися, сперечалися, і, нарешті, полізли вдвох. Обидва опинилися на паровозі, і наш соболевський єврей став пояснювати попу мудру механіку машини. Тихенько повернув одного краника сюди, іншого - туди, і не встигли вони обидва озирнутися, як з жахом помітили, що паровоз торкнувся з місця і-пішов, пішов!
Але ж тепер, здається, самий час залишити на хвилинку єврея разом з попом на паровозі - хай мчать на добре здоров'я - і познайомити вас з нашим героєм: хто ж він, цей єврей з Соболівки, який володів такою мужністю, що наважився піднятися з попом на розпряжений паровоз?
Берель Оцтовий - так звати, уявіть собі, цього соболівського єврея, про якого я вам розповідаю. Чому Оцтовий? Тому, що він займається виготовленням оцту, самого кращого оцту в нашому краї. Це мистецтво дісталося йому в спадок від покійного батька. Але він вдосконалив його. Придумав, - як він сам про себе розповів, - таку машину, яка дає найкращу есенцію. Був б у нього час, каже він, міг би забезпечити оцтом кілька губерній, проте не бачив в цьому потреби. Він казав що не женеться за багатством. Ось який він, наш Оцтовий. Ніде не вчився, проте знає яке завгодно тонке ремесло і свідомий в усякого типу машинах. Звідки у нього такі знання?
У цьому немає нічого дивного. Адже виготовлення оцту має деяке відношення, каже він, до винокуріння, а винокуріння вже пахне заводом. А на заводі, каже він, працюють майже такі ж машини, як паровоз. Завод свистить, і паровоз свистить - яка ж між ними різниця? Головна сила у них береться, каже Берель і розмахує при цьому руками, від топки. Коли топлять, каже він, нагрівається котел, і в котлі кипить вода; це, каже, штовхає вал, і ті колеса починають обертатися куди хочеш. Хочеш, щоб пішли праворуч, крути регулятор вправо. Хочеш ліворуч - крути регулятор вліво. Це, каже, так просто, що простіше і бути не може! ..
Тепер, після того, як я вас вже познайомив трохи з цим соболівським євреєм, вам, сподіваюся, багато чого стало зрозуміло, і ми можемо знову повернутися до катастрофи.
Ви можете собі уявити, який жах охопив людей, що стояли на платформі, і яка піднялася паніка серед них, коли вони побачили, що паровоз, невідомо з якої причини, знявся з місця і пішов. Ви можете собі уявити також, який переполох почався в «бригаді». Вони в першу мить, уявіть собі, кинулися було доганяти паровоз, хотіли, мабуть, спіймати його ззаду. Але скоро, однак, переконалися, що їх справа марна. Як на зло, паровоз мчався тепер з якоюсь шаленою швидкістю. З тих пір, як «ледащо» почав ходити в наших краях, ще жодного разу не сталося, щоб паровоз йшов з такою швидкістю. Бригада змушена була повернутися ні з чим і стала з жандармом і начальником станції складати протокол, а потім розіслала телеграми по всій лінії: «Збіг паровоз. Прийміть заходи. Телеграфуйте».
Неважко уявити собі яку паніку ці телеграми підняли по всій лінії. Ніхто не розумів їх значення. Що це значить: "Збіг паровоз? - І що мається на увазі: "Прийміть заходи? - які заходи можна прийняти, крім посилання телеграм? .. І пішли летіти телеграми у всі кінці. Телеграф працював шалено. Всі станції переговорювались між собою, і страшна звістка миттєво поширилася по всіх містах та містечках. По всьому краю почалася справжня вистава!
У нас в Гайсині передали, наприклад, що загинула маса народу. Яка жахлива смерть! "Доля їм така, нещасним! Та ще й у який день! Як раз в той день, коли людині в остаточній формі виноситься вирок на весь прийдешній рік. На небі, видно, рішення таке відбулося ... "Таке казали у нас в Гайсині, таке казали у всіх навколишніх місцях. І скільки страхів, скільки страждань кожен з нас пережив! Але це, звичайно, не можна навіть порівняти з стражданнями самих тих нещасних пасажирів, які збилися на станції Соболівка, як стадо овець, що втратили пастуха. Посеред поїздки залишитися раптом без паровозу! Що їм, бідним, робити? Куди їм у переддень свята дітися? Доведеться, чого доброго, проводити свято на цієї станції ... Та ще й таке свято! От невдача! Збилися всі в одну купу і почали оплакувати свою власну долю та долю "втікача" (так встигли назвати, паровоз, що втік). Бог знає, що може трапитися з цим бідолахою! не жарт, несеться махина така по лінії одна - одинесинька! До того ж "утікач" неминуче повинен зустрітися з другим "ледащо", що йде сюди з Гайсина через Затковичі. Що буде з тими пасажирами? Нещасні! Уява малювала картину зіткнення з усіма подробицями страшної залізничної катастрофи: колеса, що розлетілись, перевернути вагони, відірвані голови, зламані ноги, відрізані руки, затоптані валізи, забризкані кров'ю ... Раптом - телеграма! Вийшла телеграма з Затковичів. Телеграма говорить: "Зараз пронісся зі страшною швидкістю повз станції Затковичі паровоз з двома пасажирами. Один з них, здається, єврей, другий священик. Обидва розмахували руками, невідомо навіщо. Паровоз промчався на Гайсин".
І тут тільки почалося сум'яття. Що це значить? Єврей і священик на паровозі, що втік! Куди вони втекли? І навіщо? І хто він, цей єврей? .. Туди, сюди, стали розпитувати, рознюхувати - і незабаром дізналися, що єврей - місцевий, з Соболівки.
Почалися розпитування: - Хто такий? Ви знаєте його? Питання, чи знають його? Це ж - Берель Оцтовий, з Соболівки! Яким чином відомо, що це він, а не інший? Відомо! Соболівськи євреї готові присягнути, що вони здалека бачили, як Берель стояв з попом біля паровозу і розмахував руками ... Але що ж тут робиться? Як опинився раптом єврей, який робить оцет, разом з попом біля розпряженого паровоза? Пішли здогади, поголоски, суперечки. Між тим, звістка про Береля досягла, уявіть собі, Соболівці. Хоч від містечка до станції "Соболівка" не дуже-то далеко, однак, звістка, переходячи по дорозі до Соболівки з вуст в уста, кожного разу замінялася, кожен додавав де-не-що від себе і, коли воно, нарешті, докотилася до хати Береля, то набрало вже такої дикої форми, що Берелиха разів з десять падала непритомна, і довелося навіть викликати лікаря ... Вся Соболівка висипала на станцію. Піднявся такий гам, що начальник змушений був віддати жандармові розпорядження: очистити станцію від соболівських євреїв.
А раз так, то і нам тут нема чого робити. Давайте краще подивимося, що стало з нашим євреєм і з попом, що вирушили на "втікачі", на паровозі, що пішов значить. Однак легко сказати - що робиться на паровоз, що збіг! Хто може знати, що там відбувається? Тут вже доводиться вірити соболівському оцетнику на слово. Він розповідає про свою подорож такі дива, що якщо навіть припустити, що тут є правди лише на половину, то і цього достатньо. Але Берель Оцтовій наскільки я його знаю, не відноситься, здається до тих людей, які люблять перебільшувати.
— У перші хвилини після того, як паровоз торкнувся з місця, розповідає Берель, він майже й не пам'ятає, що з ним сталося. Не стільки від страху, скільки від того, каже він, що він ніяк не міг зрозуміти чому паровоз його не слухається. За здоровим глуздом, говорить він, якщо ще раз повернути регулятор в ту ж сторону, паровоз повинен був моментально зупинитися, а між тим він пішов ще швидше, ніж раніше. Точно тисяча чортів його штовхали ззаду. Паровоз мчався з такою швидкістю, каже Берель, що телеграфні стовпи, наче мухи, мелькали в очах, і у нього закрутилась голова, а ноги стали підкошуватися ... Через деякий час, розповідає Берель, коли він прийшов до себе, він згадав, що у паровоза є гальмо, такий важіль, яким можна при бажанні зупинити машину. Є, - пояснює руками Берель Оцтовий, - ручне гальмо і є повітряне. Колесо таке невелике. Якщо повернути колесо праворуч, то воно давить на важіль, і колеса перестають крутитися. Він навіть не розуміє, каже він, як могла така проста річ вискочити в нього з голови. І ось він підходить, значить, до гальма, і хоче повернути його вправо. Але в ту ж хвилину хтось хапає його за руку: "Стоп!" - Хто такий? А це, виявляється, піп. Блідий, як полотно, майже й балакати не може. "Ти що хочеш зробити?" - Ледве вимовляє він тремтячим голосом. "Нічого! - відповідає Берель. - Хочу машину зупинити ..."-" Боже спаси тебе, говорить піп, не смій більше і доторкнутися до машини! А якщо ти мене не послухаєш - візьму за шкірки, і так кину з паровоза, що ти навіть забудеш, що тебе Мойшкой звали ".
"Я не Мойшка, а Берко", - виправляє його Берель і хоче пояснити йому всю хитру механіку колеса, яке зветься гальмом. Але той і чути не хоче. Такий противний піп! "Досить тобі вертіти, бурчить піп, ти і так навертів вже, щоб тобі завертіло, проклятий! Чому ти собі шию не зламав раніше, ніж взявся на мою голову?
— Батюшка, каже йому Берель, ти, як видно, вважаєш, що мені своє життя не дороге так само, як твоє життя - тобі?
— Твоє життя? - жовчно відповідає піп. - Яка ціна собачому життю?
Береля це зачепило не на жарт, і він сказав попові так що той його все життя буде пам'ятати:
— По-перше - каже Берель - і собаку теж шкода. За нашим законом й собаку чіпати не можна. Заповідано "і скотів милувати". А по-друге, чим моє життя перед Господом-богом гірше твого, батюшка? Хіба ми не походимо всі від одного і того ж Адама, і хіба ми не повертаємося в одну і ту ж землю? При тому, каже Берель, зауваж, батюшка, різницю між мною й тобою: я роблю все можливе, щоб затримати паровоз, отже, піклуюся про нас обох. А ти прийшов в таку лють, що готовий скинути мене з паровозу, інакше кажучи, готовий вбити людину ...
І ще багато такого наговорив йому, попові значить, всяку мораль читав йому і такі алегорії наводив, що той ледь не лопнув з досади.
Розмовляючи таким чином, вони побачили перед собою станцію Затковичі, з начальником станції, з жандармом, і іншим народом. Вони обидва, Берель і поп, почали махати руками, але ніхто, як видно, їх не зрозумів, і вони, бідні, змушені були, каже він, мчаться далі до Гайсину. Дотепер, розповідає Берель, піп став набагато м'якішим, але доторкнутися до машини все ж-таки йому не давав.
— Ти відповідь мені, Лейбку,— звернувся до нього піп, — на одне питання ...
— Мене звати не Лейбко, відповідає йому Берель, мене звати Берко.
— Нехай буде Берко, - говорить піп. - Кажи, Берку, чи погодився б ти, приміром стрибнути зі мною разом з паровоза на землю?
— Нащо? - Запитує його Берель .- Для того, щоб нам обом, не дай бог, на смерть розбитися?
— Нам все одно померти доведеться ,-відповідає йому піп
— З чого це? - запитує Берель - Це зовсім не доведено. Якщо бог захоче, всяке може статися ...
— Наприклад? - запитує піп.
— А от я тобі скажу, батюшка,- відповідає Берель. - В нас євреїв, сьогодні такий день - "Гашана Раба". В цей день Господь затверджує долю будь-якої людини і всякої істоти на землі: жити чи їм або померти, а якщо померти, то якою саме смертю. Так що, якщо небо судило, що ми повинні померти, то наша справа все одно пропаща. Мені однаково: чи померти, стрибнувши з паровозу, померти чи на самому паровозі або, взагалі, від грому померти. А хіба, ідучи по абсолютно рівному місцю, каже Берель, я не можу впасти і вбитися, якщо буде на це воля божа? Але якщо Господь затвердив нам сьогодні жити, і я все одно буду жити, то навіщо ж мені стрибати?
— І що вам сказати? - Розповідає далі Берель Оцтовий і божиться при цьому так, що й відступнику повірити можна. — Не пам'ятаю, як це трапилося, але вже під самим Гайсином, тільки-но з'явилися труби Гайсинського заводу, паровоз почав раптом рухатися все тихіше й тихіше, потім пішов зовсім повільно і, нарешті, вирішив зовсім зупинитися. У чому справа? Йому, очевидно, - говорить Берель, - палива не вистачило. А коли в паровозі, - говорить Берель, - вичерпується паливо, то вода в ньому перестає штовхати колеса, колеса перестають крутитися, і кінець їзди. Так буває і з людиною,-каже Берель, - як її не годувати. Берель, звичайно, тут же сказав попу: "Ну, батюшка, бачиш? Я тобі раніш казав. Якщо б Господь-бог не вирішив сьогодні, що мені треба ще жити на білому світі, то хто його знає, на скільки часу вистачило б ще палива, і куди б ми з тобою ще заїхали ". А піп, - розповідає Берель, - стоїть, опустив очі, і мовчить. Що йому, бідному, відповідати було?
І тільки вже на прощання піп простягнув йому раптом руку і сказав: "Прощавай, Іцку!" Я не Іцко, - говорить Берель, - я - Берко ". -" Нехай буде Берко, - говорить піп - Прощавай, Берку, я й не знав, що ти такий ... "І, не сказавши більше ні слова, задрав поли своєї рясі і потопав швидко, очевидно, до себе в Голованівськ. А Берель двигнув прямо в місто, до нас значить, в Гайсин. І у нас він, уявіть собі провів вже й свята, підніс молитву про спасіння від біди, а потім не менше тисячі разів розповів всю історію з самого початку до кінця, кожен раз з новими подробицями та дивами...
Кожен намагався забрати до себе соболівського оцетника гостем до трапези, щоб послухати розповідь про велике диво. І було у нас в місті таке свято і така радість, що і й старожили такого не пам'ятають! ..
Переклад з їдиш.
 | Не вказано джерела цього літературного твору чи документу. |