Настуся/Вступ

Настуся
Пантелеймон Куліш
Вступ

Як з тобою ми зустрілись
     На шляху широкім,
Ти заглянув мені в душу
     Своїм добрим оком

І порадив мене щиро,
     Куди прямувати.
Довго йшов я, та й прибився
     До рідної хати.

Не пійду я дальше хати,
     Мій коханий брате;
Буду в хаті я співати,
     На бандурі грати.

Ой чи в нас же в рідній хаті
     Нічого згадати,
Нічим тугу розігнати,
     Вгору дух підняти?

Наша хата була здавна
     На всім світі славна, -
З того давна, як вітала
     Короля Степана.

Убиралась наша хата
     Пишними квітками;
Обливалась наша хата
     Кров'ю і сльозами.

Вилітали з неї в поле
     Орли за орлами;
Обгортали нашу хату
     Литвини з ляхами.

Обгортали та вткали
     Усім шляхами
Перед нашими шаблями,
     Довгими списами.

Нашу хату турки й німці
     За морями знали,
В нашу хату з усіх земель
     Подарунки слали.

Було гучно, було бучно,
     Та встав брат на брата, -
Ой замовкла, похилилась
     Наша рідна хата.

Ой німує, ой сумує
     Наша вбога хата.
Що багатий одцурався
     Убогого брата.

Задзвоніть же в німій хаті,
     Бандурнії струни!
Розкривайтеся, святії
     Предківськії труни!

Оживи, красо дівоча,
     В кобзарському серці!
Нехай серце усміхнеться -
     І слізьми заллється.

Оживи, козацька славо,
     У бандурних струнах, -
Нехай предки звеселяться
     У забутих трунах;

Нехай мовлять живе слово
     На всю Україну -
І ззовуть усю родину
     У с́ем'ю єдину.

А ти, друже мій Іване,
     Прийми мою дяку,
Що колись порадив щиро
     Мене серед шляху.

За порадою твоєю,
     Я прибивсь до хати, -
Годі по світу блукати,
     Дороги питати!