Під колесами історії/Чорна небезпека
| ◀ Суд історії | Під колесами історії Чорна небезпека |
Севрський трактат про границі ▶ |
|
Колись говорилося і писалося чимало в Европі про жовту небезпеку — цю, яка малаб загрожувати европейським народам і їх культурі від азійських жовтих племен. Сьогодні ніхто якось не піднімає галасу на цю тему; для одних доволі вже тої білої хуртовини, якої театром була Европа 1914—1918. рр.; для инших важніша всього „червона“ небезпека, якої раніше сподівалися із Заходу та яка несподівано наступила із Сходу… Одним словом, Европа перестала боятися інвазії жовтих народів із Азії, маючи свої близші й дошкульніші журби.
Чи дійсно можливий жовтий наїзд на Европу? Що такі інвазії колись були, про се говорить ясно історія, з окрема українська, в якій періодичні завоювання азійських орд займають дуже визначне місце; та сьогодні безпосередньої небезпеки нема — для самої Европи, якщо не лічити цього дивного явища, що в Раді Союза Народів при рішанні чисто-европейських справ великий голос мають заступники Японії і Китаю… Правда, европейські нащадки в Америці, Австралії й Сибірі говорять і вірють инакше, та вони бояться не за свою европейську правітчину, а за нові оселі.
Земля здобувається двома шляхами: збройним завоюванням і пенетрацією мирної колонізації: оба покищо не грізні для Европи з Азії. Одинока озброєна жовта нація, Японія, не може зараз і думати про Европу; головнеж муравлище жовтої породи, Китай, виявляється все ще нездібний до політичної активности й експанзії; дотого — обоє мають близші вигідніші ціли. Инше діло, коли руїна Европи піде ще далі, коли на її сході воскреснуть знов Дикі Поля…
Та не про жовту небезпеку ми бажали вести розмову, а про чорну, африканську. Про неї заговорено недавно в Америці, з приводу вашинґтонської конференції. Там, як звісно, антаґонізм білої і чорної рас актуальний і живий, тому зрозуміло, що звідти виходить нова осторога для Европи: бережіться чорної небезпеки!
Цим разом це не расове маняцтво, не прояви хорої уяви, а дійсна, реальна небезпека для Европейців і всеї білої раси. Голос у цій справі підняв навіть такий вільнодумний, загально-людський і жадній расі принципіяльно неворожий письменник як Г. Ґ. Уелс, що зараз перебуває у Вашинґтоні. Він вказує на те, що Франція, якої людність не росте а маліє, заповняє щораз більше ряди своєї великої армії, головно піхоту, африканськими кольоровими підданими, для білих зберігаючи тілько вищі технічні засоби боротьби; французька армія має сьогодні вже не чорні полки а цілі корпуси, де чорні служать не тілько рядовиками а й офіцерами. Ці війська виявили високу боєву вартість у часі світової війни і ними головно послугується Франція в усіх повоєнних операціях (чимало їх серед окупаційної армії над Рейном).
Які перспективи відкриває дальший зріст чорної французької армії? Володіючи величезними просторами африканського континенту, має Франція спроможність поставити велику чорну армію, з людей фізично здорових і морально слухняних. При її помочи можна буде легко завоювати цілу Африку, а в кождому разі спровокувати нову світову війну за панування над нею; чорна армія у Франції може відограти історичну ролю ґерманських преторіянських ґвардій у колишнім Римі і держати у послуху останки французької білої людности; розміщена постійно над Рейном, вона може мати фатальний вплив на дальший розвиток білої раси в самому осередку Европи; а вкінці, чи військово зорґанізована чорна раса довго задовольнятиметься службою у білих панів? З математичною певностю можна перебачити момент, коли африканський континент „усамостійниться“, вигнавши одних Европейців а поневоливши других і коли Европа стратить останні заморські ресурси, необхідні для удержання її політичного значіння, богацтва і культури.
Такі перспективи ждуть нас, коли історичний розвиток піде далі по тій самій лінії, по якій зараз іде.
16. I. 1922