— Та воно би то… як же, бути буде, рук треба як найбільше, бо пан квапить з будуванням. Піди та замельдуйся будівничому, тай ставай до роботи.
Бенедьо положив свій мішок з хлібом та мулярським знаряддям на бік, і пішов шукати будівничого, щоб йому оповістися, що прийшов на роботу.
Пан будівничий якраз лаяв якогось теслю за те, що не гладко обтісував платву, коли Бенедьо підійшов д' нему, з капелюхом в руці.
— А ти що, чому не робиш, а волочишся? — гримнув будівничий на Бенедя, не пізнавши його зразу і думаючи, що се котрийсь із щоденних мулярів прийшов до нього з якою просьбою.
— Та я хочу стати, лиш прийшов панови будівничому оповістися, що я вже подужав і вийшов на роботу. Тай просив би визначити мені, де маю ставати.
— Подужав? А, то ти нині перший раз?
— Ні, прошу пана будівничого, — я вже тут був на роботі, тільки що при закладинах мене підойма скалічила.
— А, то ти? — скрикнув будівничий. — То ти тоді наробив нам біди, а тепер ще сюди лізеш?
— Та якої біди, прошу пана будівничого?
— Мовчи, дурню, коли я говорю! Ти впився, не вступився на час, а мені ганьба! Скоро що, зараз усі до будівничого: він винен, не дбає за людське життя, не вміє камінь спустити! Ні, досить уже того, — я таких робітників не потребую більше!
— Я впився? — скрикнув здивований Бенедьо. — Пане будівничий, я ще від коли жию, не був пяний… Хто вам то сказав?
— О, так, тобі лиш повір, то ти готов присягатися, що й не знаєш, як виглядає горівка. Ні, пуста твоя робота, — присягайся, як хоч, я тебе на роботу не прийму!
— Алеж пане будівничий, — майте Бога в серці! Що я вам винен? Я тут своє здоровля втратив, ледви трохи
