14
Михайло Петренко. Життя і творчість
часу не було надруковано, її першопублікацію здійснено у «Збірнику ХІФТ» 1995 р.). Ведучи мову про літературні гуртки кінця 30-х — початку 40-х років ХIХ ст. та посилаючись на свідчення їх сучасника, знайомого йому священика Мартиновича, автор зазначав: «Такой кружок существовал и в Харькове; в него входили: Корсун, братья Писаревские, Костомаров, Петренко и другие лица...». Головний персонаж цієї замітки — поет П. Кореницький; «... по свидетельству того же о. Мартыновича, он был близок с Писаревским и Петренком, известными украинофилами-романтиками. В ходу была малорусская речь и малорусские песни; студенты и семинаристы славились украинскими концертами; общение учащейся молодежи с обществом было более или менее живым, непосредственным» ([32], С. 183). Далі П. Грабовський, очевидно, вважаючи дорогим кожне свідчення про своїх попередників у справі розбудови української словесності та враховуючи той факт, що «Киевская Старина» його замітку друкувати не поспішає, пише ще один її варіант і надсилає до львівського журналу «Зоря», де її й було видрукувано в 1894 р. (під заголовком «Дещо про Порфира Кореницького»). Також і в цьому тексті знайшлася потреба сказати про аматорську культурно-мистецьку діяльність харківських поетів початку 40-х років, їхнє не тільки поетичне, а й музичне чи вокальне (чи й культурно-організаторське) обдаровання; посилаючись на того ж таки знайомого священика, Грабовський ще раз зазначає, що Кореницький «належав до гурту Писаревських, Петренка, що славились під той час у Харкові своїми українськими концертами, бувши до того й поетами українськими» ([19], С. 41).
Втім, повернемось до свідчень очевидця, М. Костомарова. У листі до І. Срезневського від 30 листопада 1840 р., давши високу оцінку щойно прочитаному «Кобзарю» Шевченка та суворо характеризуючи матеріали ще не виданого на той час альманаху «Сніп», Костомаров писав: «Между тем заготовляется у нас в Харькове огромный малороссийский
