Хоча б орда мене взяла.
А я, як здумаю розтатись з вами,
Так і заллюсь горючими сльозами,
І цілий день, мов та дурна.
Тітка
Та ти сьогодні щось чудненька!
Неначе, Галю, ти маленька,
Бо плещеш бозна-що таке.
Що я кажу — і дядько скаже те,
Що вік тобі у дівках не сидіти,
І що тобі таки пора
І до чужого вже двора.
Галя
Ну що ви будете робити,
Коли по вашому та заміж я піду?
Ну хто вас стане так любити,
Як я вас, тьотушка, люблю?
Хто вам, коли мене не стане,
Розчеше голову, пов’яже?
З ким дядько буде шуткувать?
А вас хто стане утішать,
Брехавши з ранку до півночі?
Або під вечір повесні
Хто буде вам співать пісні
Про чорні брови, карі очі?
Безщасна доленька моя!
Настане осінь, там зима,
Завиють вітри, вдарять в’юги,
І вам без мене скучно буде,
І ви заплачете не раз,
Згадавши бідну вашу Галю.
І от забудетесь підчас,
Що я живу в чужому кра́ю,
І підете мене шукать
