По хаті скрізь, а там — на дворі,
І будете мене гукать
На улиці і по садкові;
І скажете: і тут нема, і там нема,
Куди ж дівалася вона?
Де той привіт, де тая жалість? —
Мене покинула на старість!
У хаті нікому прибрать
І нікому людей прийнять;
Та де ти, Галю, серце мо́є? —
Тут хлинуть сльози поневолі!
Нелегко буде і мені
Без вас там жити на сторонці,
В сльозах взійде і зайде сонце;
Все буду я глядіть туди,
Де живете ви, аж за гори,
Все буду вас до себе звать,
А муку серця, тяжке горе,
Вам буду з вітром посилать.
І стану сохнуть всякий час,
Як від морозу квіт рожевий,
А умирать прийду до вас;
Не в хату... ні! — в садок вишневий,
Туди печаль і голову мою
На материнськую могилу
Я понесу, там положу,
Туди на суд вас позову!
Тітка
Та перестань, голубонько моя!
Твої слова для мене бо́льні;
Ти, мабуть, хочеш, щоб і я
З тобою плакала сьогодні.
Чи можно статься, щоб тебе
Я за очі дала, хіба здурію!
Я без тебе дихнуть не вмію.
