Як читати українськi тексти ХIХ ст.
63
вiрю/ але: прийду, жить, робитця, баритця, покинувъ /прийду, жить, робиться, бариться, покинув/;
j позначає йотовану «i» (тобто «ї»: приjхати /приїхати/, изьjсть /iз’їсть/, jй /їй/ (але ихъ /їх/);
на позначення «ьо» введено iо (в одному лише словi: тiотушка) та iӧ (у двох словах: сiӧгодни та тiӧтушка) — також за Павловським;
ь позначає апостроф: опьять, пьяныця, повьяже.
и, и̂ та и́ (рiдко) звучать як українське «i» (и пiсля голосних i на початку займенникiв традицiйно звучить також як «ї»): зи̂ркамu /зiрками/, ни́-з-кuм /нi з ким/, у свити их ясним /у свiтi їх яснiм/, в хати /в хатi/;
u звучить як українське «и»: думu мои... де вu подивалuсь /думи мої... де ви подiвались/;
лiтери е та є вжито в сучасному значеннi: в вечiрнє край-небо, почується, воркує;
вживано українське ьо (замiсть ё): сльозамu /сльозами/;
апостроф позначено лiтерою ь: бьється, убьє, вьянув, Словьянск, любовью;
беззвучну лiтеру ъ нарештi вiдкинуто (не вживано).
Отже, бачимо в цих графiчних системах пошук i випробування зручного для українцiв правопису i поступовий рух (не завжди лiнiйний) у вiднайденнi оптимального рiшення. Цi пошуки харкiвського осередку митцiв-мовознавцiв зробили неоцiненну послугу майбутнiм подвижникам-мовознавцям, якi так само у вкрай важких умовах упорядкували й у цiлому довершили український правопис.
Ганна Куземська
