Сторінка:Mukhailo Petrenko Zhittja i tvorchist.pdf/69

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

Зі збірки «СНJПЪ»

69


ВЕЧJРНJИ ДЗВJНЪ.

 Якъ всумерки вечjрнjй дзвjнъ
Пjдъ тманній вечjръ сумно дзвонить,
Якъ зъ вjтромъ въ полj плаче вjнъ,
Въ дубровоньцj якъ тяжко стогнеть —
Тодj душа моя болить:
Вjдъ смути пла̀чу по невjрнjй;
А думка все туди летить,
Дѐ впершъ почувъ я дзвjнъ вечjрнjй...
Дѐ вперше такъ я полюбивъ
Поля привjльнj, та дуброви,
Дѐ вперше свjтъ и радjсть вздрjвъ,
Та карj очj й чорнj брови...
Проснеться все въ душj тодj, —
Вечjрнjй дзвjнъ усе розбуде!
Слеза пробъе, и вjдъ нудьги
Душа всj радостj забуде.....
О, тяжкiй, дзвоне, твjй привjтъ
Тому, хто милои не мае:
Душа болить и меркне свjтъ;
А серце пуще занивае.....





СМУТА.[1]

 Чого ты, козаче, чого ты, бурлаче —
Якъ вjтеръ осjннjй въ дубровj заплаче,
Головоньку склонишъ, слjзьми обjльешся,
Вjдъ горя, вjдъ смути у поле плетешся?
Хиба жъ ти, козаче, изъ вjтромъ здружився,
Шо вjтеръ заплакав, а ти зажурився?
Хиба тобj нj-з-кjмъ дjлитися горемъ,
Як тjлькj шо зъ вjтромъ, якъ тjлькj шо зъ полемъ?


  1. У виданні «Южный русскій зборникъ» та пізніших збірках цей вірш має зовсім інше звучання (див. на стор. 104).