Хоч в жалощах живійше грає, По людськи вільно віддиха, І того дива золотого Зазнає, щастя молодого, Бажаного, страшного того Гріха!
Отсе тая стежечка, Де дівчина йшла, Що з мойого сердечка Щастя унесла. Ось туди пішла вона, Та гуляючи, З иншим, своїм любчиком Розмовляючи. За її слідами я Мов безумний біг, Обливав з сльозами я Пил із її ніг. Наче потопаючий Стебелиночку, Зір мій вид її ловив На хвилиночку. І мов нурок перли ті На морському дні, Сквапно так мій слух ловив Всі слова її, Отсе тая стежечка Ізвивається,
