стрінулася випадково на вулиці з бідним либаком[1] — Германом Ґольдкремером. Вони розговорилися, познайомилися. Герман тоді починав непевним ще кроком іти до багатства; він мав зобов'язання при доставі до цісарського депо і вже близько було йому все втратити, бо не стало йому грошей, щоби довершити все, до чого був зобов'язався. Почувши, що Рифка має зложених трохи грошей на віно[2], він сквапно оженився з нею, підрятував тим віном своє діло і добився великих зисків. Щастя усміхнулося йому, і відтоді вже його не покидало. Багатство плило до його рук, і чим більше нагромаджувалося, тим менші були втрати, тим певніші зиски. Герман увесь віддався тій погоні за багатством; Рифка тепер стала для нього п'ятим колесом у возі; він рідко бував дома, а як коли й завернув, то уникав її чим далі, то більше. І не дармо. Рифка змінилася за ті літа дуже, і змінилася не на користь собі, хоч, певно, без своєї вини. Можна сказати, що Германове багатство заїло її, підточило її моральну істоту. Зроду сильна й здорова, вона потребувала руху, роботи, діла, котрим могла би зайнятися. Доки жила в бідності, доти такого діла їй не хибло. Вона служила у багатіїв, заробляла всяко, щоб продержати себе і свою тітку, єдину своячку, що їй осталася після холери. Розуміється, що, звичаєм убогих, вона не одержала ніякого, навіть звичайної, хайдерської освіти. Тяжке життя і праця, звичайно одностайна і механічна, розвинули її силу, її тіло,
