на всі боки, що ніхто нікому не довіряє, один одного боїться, і хоч кожний рад би випередити своїх собратів в погоні за зиском, а по змозі ще й одного та другого собрата повалити на землю, то, з другого боку, кожний старається ні в чім не подати виду другим, хоч може в нутрі і згоряє всепожираючою гарячкою. Ван Гехт знав те добре і старався й собі не подавати ніякого виду. Він по-давньому працював із своїм помічником в лабораторії, заходив часом на біржу, але все держався збоку, смирненько, мов і зовсім не той. Але, проте, він добре замічав, що його низенька, підсадкувата і трохи обрескла фігурка починає звертати на себе увагу в тім світі володарів капіталу.
Та воно й не диво було. Адже це діялося при кінці 60-тих років, в добі великого промислового розгону в Австрії, в добі великої спекуляційної гарячки, великого „Aufschwindl“'у[1]! Адже в той сам час, коли в газетах появилося Ван-Гехтове оголошення, клалися основні камені під славнозвісну „ротунду“, головний будинок віденської всесвітньої вистави 1873 р.! А що рівночасно з тим біржевим та спекуляційним „Aufschwindl“'ем і невідлучно від нього сіялися сімена віденського „краху“ 1873-го року, цього в добі гарячки ніхто не почував, а Ван-Гехта це й зовсім не обходило.
Але вже певно нікого так не розворушило Ван-Гехтове оголошення, як наших знайомих бориславських тузів, Германа Ґольдкремера та Леона Гаммершляґа. Вони віддавна вже металися на всі боки, щоби здобути для
- ↑ Aufschwindl — розцвіт.
