один сотнарового каменя не підоймеш, а кілька нас підойме його як ніщо. Велика річ для ріпника при сякім-такім зарібку дати на тиждень шістку складки, а най збереться сто таких, то вже маємо десять ринських тижнево і можемо бодай в наглій потребі запомогти кількох нещасливих! Чи правду я кажу, побратими?
— Гм, та воно то правда, розуміється, так, так! — почулося з різних боків. Лиш там в куті коло дверей понуро мовчав Прийдеволя і невдоволено воркотів Сень Басараб:
— Добре йому, міському чоловікові, говорити про складки! Ану трібуйте, чи на весь Борислав найдете десять таких, що вам схотять давати ці складки!
— Ну — відказав на те живо Бенедьо, — це вже ти, побратиме, так собі на вітер говориш. Ось нас тут є дванадцять, і я думаю що кожний з нас радо до того пристане.
— Пристанемо, пристанемо! — загули деякі побратими.
— Тільки треба добре над тим обрадитися, на що складається ті гроші і що з ними робити! — сказав з повагом Андрусь.
— Ну, розуміється, так таки зараз і обрадьмо! — підхопив Стасюра.
— Ба ні, — сказав Бенедьо, — поперед усього треба знати, чи взагалі маємо складати складки, чи ні. Тут, бачу, деякі побратими не раді тому, хотіли би, щоби все осталося так, як досі…
— Ти бо також крутиш, — перервав йому бесіду напівгнівно Матій, котрий досі мовчки сидів коло Андруся, зразу немов думаючи о якихось сторонніх речах, але чим далі, тим
