присилують його до всякої роботи і заплатять, що самі схочуть, бо для нього, голодного та голого, нема вибору! Ні, тільки ми самі мусимо помагати собі, як не хочемо до віку оттак пропадати. А мститися, вважайте самі, до чого то доведе. Від ніякої помсти нам ліпше не буде, хіба ми схотіли б зробити в цілім краю яку війну, або що! А так: покараєте цього або того кровопийцю, на його місце другий уже давно нагострився. Та й навіть постраху не буде на них, бо прецінь будете примушені робити все потаємно, то й ніхто не буде знати, хто це і за що зробив. А як дізнаються, ну, то ще гірше, бо беруть чоловіка і кинуть, і гний! Я гадаю, що треба нам добре застановитися і шукати іншого виходу.
Знов замовк Бенедьо, мовчали і всі побратими. Бенедьові слова невдержимою силою втискалися до їх переконань, але, на нещастя, вони валили те, що там досі стояло: надію на помсту, але натомість не ставили нічого нового. Один тільки Сень Басараб, сидячи на порозі з люлькою в зубах, похитував недовірливо головою, але не говорив уже нічого. Сам Андрусь, хоч, очевидно, весь той новий поворот в думках деяких побратимів був, бачилося, для нього дуже неприємний і непожаданий, — а й він склонив свої потужні плечі і опустив голову: Бенедьові слова заставили і його задуматися.
— Добре то було би, то певно, — сказав він вкінці, — але як це зробити, як помагати собі самим, коли у нас сили нема й настільки, щоби кожний сам собі поміг?
— Отож то й є, що в одинокого нема сили, а як їх збереться багато, то й сила буде. Ти
