Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 10. Повісті (1957).djvu/377

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

то штука з-поміж тої збиранини винайти таких робітників!

Тим часом на подвір'ю нової фабрики зібралися робітники довкола Бенедя. Вони ждали на Леона, щоб одержати від нього решту плати і подякувати йому за роботу. Місяць піднімався на погіднім небі, де-де з-за білої, напівпрозірчастої мряки проблискували млавим світлом золоті зорі. Робітники посідали на каміннях та урізках з делиння[1] і балакали; глухий гомін їх розмови йшов на поле і мішався із срібним шепотом річки, що тут обіч булькотіла по камінню. Відома річ, бесіда йшла про одне, про недавній робітницький збір, про складки і будучі надії.

— По-правді кажу вам, — говорив Бенедьо, — диво сталося з тутешнім народом. Коли я пепед місяцем прийшов до Борислава і почав допитуватися, чи трібували вони якнебудь рятуватися, то всі або головами похитували або сміялися з мене. А нині, самі видите, як усі, старе й мале, тиснуться до складок. Адже досі вже маємо 150 ринських в одній тільки головній касі!

— Сто п'ятдесять ринських, — повторив з розстановою один робітник, — ну і що ж! Для одного була би це підмога, але для стільки тисячів… що то значить?

— Правда, що мало значить, — говорив Бенедьо, — алеж бо вважайте, що ще тижня нема, як почалися наші складки. За місяць чень назбирається хоч п'ятсот.

— Ну, а з п'ятьма стами можна зачинати те, що ви загадали.

 
  1. Делиння — дерев'яні бруси.