робітників уриваними „дай Бо'“. Герман кількома словами розказав їм, яка стала умова, і вони швидко порозумілися, щоб при складці були Герман і Леон. Почалася складка. Прийдеволя записував, хто що дає. Насамперед приступали дрібні власники; ті платили з квасним виразом, з оханням, деякі торгувалися, другі попросту не додавали по ринському та по два. Більші власники платили з жартами, з притиками, деякі давали по одинадцять і по дванадцять ринських, вкінці Леон дав двадцять, а Герман — аж п'ятдесят. Робітники тільки позирали по собі, за хатою раз-по-раз роздавалися радісні крики, — це робітники вітали свою першу перемогу в тяжкій війні за поправу своєї долі. Першу — і послідню на разі!
Складка скінчилася. Перечислено гроші — їх показалося звиш три тисячі. Сень Басараб із порога прокричав ту суму цілій робітницькій громаді. Радість була без кінця. Германа і Леона трохи на руках не несли, вони тільки всміхалися, почервонілі і спочені від задухи, що стояла в тісній, набитій людьми хатині. Гроші вложено до окованої скриньки, котра мала стояти в Матієвій хаті. Серед загальної, шумної радости підприємці віддалилися.
— Гурра! Наша взяла! Гурра! — кричали довго ще робітники, ходячи товпами по Бориславі. Веселі пісні роздалися від одного кінця до другого.
— А завтра до роботи, — говорили деякі, зідхаючи.
— Ну, і що ж! Не вік же нам святкувати. Просвяткували три дні, як Великодні Свята, хіба не досить? Це був наш правдивий Великдень!
