— Від нього ледви, — закинув Шварц.
— Дурний ти! Хіба я про нього?..
Вони замовкли, мабуть, кождий укладаючи собі в голові план дальшої акції. Ішли якийсь час мовчки, поки інший предмет не звернув на себе їх уваги. Власне переходили попри каменицю, де жив Вагман. Камениця була з двома фронтами: один, одноповерховий, виходив на ринок, а другий, партеровий, неначе флігель, виходив на бокову вулицю, якою йшли вони. Сей флігель був відділений від вулиці вузеньким огородцем і парканом з хвірткою. В вікнах, де жив Вагман, крізь замкнені дощані віконниці видно ще було світло.
— Тут Вагман живе? — буркнув недбало Шнадельський.
— Тут, — відповів Шварц, сверлуючи очима віконниці.
— Видно, не спить іще, бестія.
— Лічить гроші.
— Думаєш?
— Напевно знаю. Баран говорив, що щовечера застає його над грішми і векслями.
— От би нам тепер заглянути до нього!
— Ми б йому допомогли в його роботі.
Оба джентльмени замовкли і якийсь час стояли на вулиці против Вагманових вікон і вдивлялися пильно в світляні пасма, що вибігали з нутра крізь шпари віконниць. Потім пішли далі. І знов розмова не клеїлася. У кождого працювала фантазія над впливом нового імпульса, риючи темні ходи і прокопи в будущині.
— Слухай, Шнадельський, — мовив нарешті Шварц, — ти ще думаєш деколи про свій давній план?
— Який?
— Махнути до Америки.
— Та як його махнеш, коли нема з чим?
— А якби було з чим?
— Ну, якби було, то, може, ліпше б було лишитися таки тут.
— А певно, якби так виграти на лотерію або викопати золоту кобилу в Михалківцях. Але я думаю інакше: коли є воля і охота махнути до Америки, значить, повинна бути воля і охота розстарати на се засоби. А коли розстарати, то хоч би й таким способом, який би робив неможливим дальше вегетовання тут на місці.
