— Думав я й про таке, — сумно мовив Шнадельський, — та що з того. Нема щастя.
Він важко зітхнув, і його щоки засвербіли від надто живого спомину неприємної стрічі з п'яним парубком у коршмі.
— Нема щастя! — з філософічним спокоєм торочив Шварц. — Що се значить? Значить, що ти шукав щастя не на тій дорозі, не на тім місці, де воно є, де воно, може, чекає на тебе. От що воно значить. Ну, скажи, будь ласкав, що се за спекуляція: видавати себе за хлопського адвоката? Богато на тім заробиш? І надовго того вистарчить?
— Се не така зла спекуляція, як тобі здається, — розсудливо мовив Шнадельський. — Треба тілько підхопити і піддати їм відповідну справу. От що! Я з моєю великою бранкою міг би був порости в пір'я, якби не сей проклятий адвокат перешкодив.
— Міг би був порости в пір'я! — з презирством мовив Шварц. — Ну, скажи, кілько б ти міг був заробити?
— До нового року я був би мав зо дві тисячі.
— Дві тисячі! Ну, хіба се гроші? І з такою нікчемною сумою був би ти мусив дралювати за море на те тільки, щоб за місяць, за два там стати яким-небудь кельнером або пастухом чужого стада. Ні, спасибі за ласку! Я би на таке не пішов.
— Думав я й про інше, та також якось не витанцьовується. Думав через маршалка дістати місце при повітовій касі, а там як-небудь добратися до неї…
— Ха, ха, ха! — зареготався на все горло Шварц. — Ну, брате, таким наївним я не був би вважав тебе.
— Наївним! Як то?
— Через маршалка до каси! Та хіба ти не знаєш, що якби в касі було що-небудь, то сам маршалок перший загріб би з неї все до шеляга!
— Маршалок?
— Ну, розуміється, він легально, на векслі, на довжні скрипти, на застав своїх дібр. Але піди ти, попасися в касі, коли в ній замість грошей такі папери накопичені!
— Хіба маршалок такий задовжений?
— По самі вуха. Отсього б ти запитав! — І Шварц показав кивком голови в напрямі Вагманових вікон.
— Вагмана? Хіба він зичить маршалкові гроші?
— Е, ще гірше. Має його векслі.
— Як то має?
