він може дотичним людцям допомогти й іншими способами.
— Якими?
— Дивний ти чоловік, Шнадельський. Ще й питаєш. Так, як би ніколи не був у суді і не знав, як в таких разах робляться слідства. Адже ж розумієш тепер! Жид преці не буде мовчати, наробить крику, порушить небо й землю. Ну, слідство, поліція, жандармерія, телеграми на всі боки… Як би се все у нас трактовано насерйо, то нам навіть з грішми в жмені тяжко б було чкурнути за море. Але коли маршалок тут і там конфіденціально шепне слово — зовсім загально, не компромітуючи себе — quia judaeus[1], знаєш, — то все може робитися так, що нам і волос з голови не злетить.
Шнадельський слухав уважно, але всі ті комбінації не дуже розігріли його.
— Виджу, що ти уложив собі план, — мовив він до Шварца.
— Так. Я присвятив йому немало часу і заходів.
— Тут треба числитися з різними можливостями. Чи думаєш, що вхід до Вагманового дому вночі такий легкий?
— Не дуже, се певно. Але я маю надію видибати відповідну хвилю при помочі отсього божевільного Барана. Знаєш, у нього така голова, що як натиснути на нього, то скаже все, що знає, і зробить усе, що йому велиш.
— Непевна дорога.
— Ніщо нас не гонить. Будемо ждати доброї нагоди.
— Ну, нехай і так. А друга річ. У сього вовка в гнізді, певно, не все є готові гроші. Ну що, як ми прийдемо і застанемо, може, купу векслів та довжних записів? Що нам із сього за пожиток?
— Не бійся. Готівка у нього є тепер завсіди. Не знаю, як велика, але є. Зрештою можна ще понюшкувати між жидівськими факторами.
— Гм. І ти думаєш, що з сеї муки може бути хліб? — задумчиво питав Шнадельський.
— Я сам уже хотів пуститися на сю експедицію, але потім розміркував, що вдвійку ліпше. Коли ти готов зо мною до спілки, то думаю, що справа може повестися.
— Що ж, зробити не зробити, а подумати, підготовити
- ↑ [Тому, що жид].
