Правда, двері від спальні не зовсім щільно замикаються, в сінешних також замок попсований. Та це пусте! Параска, лежачи тут же перед дверми спальні, притискає їх, мов здорова колода: коли б хто хотів ніччю ввійти до спальні, то конче мусів би збудити Параску.
Прогнавши думку про злодійський напад, пані Олімпія обернула свою увагу на інші тони, що доносилися до неї знадвору. Під церквою вартівник закричав „Осторожно з вогнем!“ Чути навіть, як опісля закашлявся й почупкав чобітьми, ідучи довкола церкви, щоб опісля знов лягти на соломі під дзвіницею. В курнику запіяв когут[1], а за ним обізвалися й другі геть там у селі. В саду і в старій липовій алеї, що поза садом тяглася аж до річки, лящали солов'ї; один із них прилетів навіть під вікно спальні й, засівши в густому жасміновому корчі, виводив дзвінко, мов приговорював людською мовою:
— Патиком, патиком, патиком! Там тріс! Там тріс! Туррр! Схаменись! Схаменись!
Пані Олімпії мов мурашки поза спиною забігали. Пташина не переставала лящати, дразнила її. Чим більш вона зосереджувала свій слух на тім, щоб розібрати, як саме щебече соловей, тим виразніше причувались їй оті дивоглядні слова. І вони знов навіяли на неї те чуття холодної тривоги, яке лишилося було після її сну. І разом із тим їй живо став перед очима й сон, усі ті огидливі картини, що від двох місяців не переставали її мучити, мов гадюки, висисаючи живу кров із її серця.
- ↑ Заспівав півень
