Олії, молока, вина
Не заживав він зроду;
Для дужчої покути пив
Морську солону воду.
Думками Бога хвалячи,
Держав обіт мовчання,
І ані слова не прорік
Від роду до сконання.
Важке зідхання, це була
Його мольба глибока;
Весь вік прожив, зідхаючи,
Не зажмуривши ока.
Не мав він дому ні житла,
Лиш сам пісок та скали;
Мав плащ один із гострих блях,
Що в тіло повростали.
Та на святого напосівсь
Один король сердитий,
З оружієм і дрекольми
Пішов його ловити.
Пророцьким духом чуючи,
Що час його зближався,
З пустині вибрався святий,
На світло показався.
Тут вороги обпутали
Його кругом сильцями,
І до царя взялися гнать
Страшними палицями.
То цар безбожний крикнув: „Гей!
Беріть його, тримайте!
Йому живіт живцем поріть,
З його нутро мотайте!“
