— Мій господар, за грибами
Ходивши вчора, каже: бачив вовка.
Та й гостро наказав мені з лошат
І ока не спускать. Та де вони?
— Не бійсь, дурний! Якби, хрань Боже, вовк,
То коні би самі дали нам знати:
Зафоркали б і збились би докупи.
— Ось слухай, рже твоя каштанувата,
А он лоша їй обзивавсь!
Справді
По всій долині розляглось іржання,
Мов тремоло важке, могучим смиком
Потягнене по струні металевій.
— Ну, байки! Сеню, ти на черзі нині!
— Якої ж я вам байки розповім?
Тут, браття, йде таке на наші села,
Що швидко нам відхочеться байок.
— Що, що таке?
— Війна! Хіба не чули?
— Війна? Та з ким?
— Ну, звісно, з Москалем.
— Що, з Москалем? О, то нещастя наше!
Москаль твердий, не встоять наші хлопці
Супроти нього.
— То-то, браття, й є.
Наш конче хоче з Москалем побитись,
Та видить сам, що сил замало має.
От він казав усюди голосити,
Що відтепер не буде так, як досі,
До війська брати та перебирати,
А всіх загорне загалом: малих,
