— А що буків я
Прийняв за ліс! Господар сам послав
Мене украсти з лісу копаниці,
А як зловив лісничий і подав
На штраф, прийшлось платити — він тоді
Давай мене періщити!
Й пішли
Нагадувать та розводити, що
У кожного віддавна наболіло.
Лиш Сень мовчав, не жалувавсь ніколи.
А як скінчили інші, знов почав.
— Так бачите, яка це в нас війна
Ведесь! І що нам віщувать війну?
Та ж ця війна сама та щось віщує.
— А що таке віщує?
— Страшний суд!
Слова ті Сень сказав глухим, таємним
Полушептом, аж інші мимоволі
Склонили голови. В тій хвилі в лісі
Сова плачливо застогнала. Тихо
На хвилю стало, і нараз, немов
Десь з-під землі протяжний і різький,
Проймаючий роздався стогін людський:
— Я-яй! Я-яй! Я-яй!
— Дух Божий з нами! — скрикнули відразу
Всі конюхи і почали христитись.
— Я-яй! Я-яй! Я-яй! — лунало в дебрах
Так жалібно, так важко, що аж серце
Мороз проймав. Сконало. Тихо стало.
Недвижні всі сиділи біля ватри,
Тремтячи. Дух захопило у всіх,
Так що ніхто і слова не промовив,
Ба, навіть коні нагострили вуха
И стояли мовчки.
